Сьогодні мало яке свято в заможних українських родинах обходиться без щедрого застілля з безліччю дивовижних страв, що не лише насичують шлунок, але й свідчать про добрий матеріальний достаток та великодушність господаря. Багато сімей прагнуть не лише нагодувати своїх гостей, але ще й здивувати їх, підкреслюючи свій статус доброї господині чи глави дому.
Саме з цієї причини у нас серед сусідів нерідко йдуть справжнісінькі війни за якість та кількість страв на святковому столі: у кого страв більше – той переміг. Окрема тема для міркування християнам, у такому випадку, - це вживання страв, які у своєму складі мають кров тварин. Не лише відома вітчизняна «кров’янка», але й чимало страв народів світу містять у собі кров. За давньою біблійною традицією, вживати її віруючим людям заборонено.
Саме з цієї причини у нас серед сусідів нерідко йдуть справжнісінькі війни за якість та кількість страв на святковому столі: у кого страв більше – той переміг. Окрема тема для міркування християнам, у такому випадку, - це вживання страв, які у своєму складі мають кров тварин. Не лише відома вітчизняна «кров’янка», але й чимало страв народів світу містять у собі кров. За давньою біблійною традицією, вживати її віруючим людям заборонено.
Звідки нам відомо, що кров заборонено вживати? Фундаментом церковного вчення про заборону вживати кров є старозавітні накази з книги Буття та Левит. Там серед інших законів та давніх ритуалів зокрема зазначається, що «Бо душа кожного тіла кров його, у душі його вона. І сказав Я Ізраїлевим синам: Крови кожного тіла ви не будете їсти, бо душа кожного тіла кров його вона. Усі, що їдять її, будуть понищені». ( Лев.17:11, див. також Лев. 3, 17; Втор. 12, 16; Втор. 12, 23; Бут. 9, 4)
Вчення про те, що душа людини знаходиться в її крові – одне з найбільш важливих в релігійному світогляді юдеїв. Тож навіть після того, як Спаситель Ісус Христос доповнив та виконав Старий Заповіт – Новим Заповітом, дотримання цієї заповіді не було скасоване, але навпаки – підтверджено на першому апостольському соборі в Єрусалиміми 51-52 року. У його постанові засвідчено зокрема й таке: “Бо зволилось Духові Святому і нам, – тягаря вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного: стримуватись від ідольських жертв та крові, задушенини та від блуду. Оберігаючись від того, ви зробите добре” (Дії 15.28–29)?
 |
| Чому християнам заборонено їсти кров'янку? |
Тут треба зробити невелике пояснення. Задушенина - це вбита тварина, котрій не випустили на землю кров. Таким чином, більшість згаданих апостолами заборон и правил, були адресовані саме юдеям, котрій раніше дотримувались закону Мойсея, але виявили бажання стати християнами. Нові постанови, написані юдеями та для юдеїв, мали на меті унормувати, певним чином примирити, два Заповіти у практичній площині. Вони, безперечно, не мали універсального та абсолютного значення для людей всіх часів та народів, але відповідали на конкретні питання людей конкретної епохи історії Церкви.
Тим не менше, ідеал духовного життя християнина прагне бути досконалий у всьому, виконуючи у повсякденному житті найменше з Божих повелінь. Саме з цієї причини 63 канон Апостольських правил повторює як зразок для наслідування традицію юдеїв.
“Якщо якийсь єпископ, пресвітер, диякон або взагалі хтось із священного сану їстиме м’ясо з кров’ю душі його, або пошкоджене звіриною, чи мертвяка, хай буде видалений, бо це забороняє закон. Але якщо це зробить мирянин, хай він буде відлучений”
Слід пам’ятати, що цей канон, як і подібні йому, 67-ме правило Трульського собору, а також 58-а новела вiзантiйського iмператора Лева VI мають для нас більше педагогічне та медичне, ніж догматичне і сотеріологічне значення. Очевидно, що за умов Нового Заповіту людина спасає свою душу для вічності не тим, що вдало сортує їжу, чи навіть утримується від неї взагалі, але приналежністю до Церкви Христової, правильною вірою та свідомим життям по ній. Відомі каноністи, пояснюючи згадані правила церкви, посилаючись на цитати з книги Буття та Левит, роблять наголос саме на важливості дотримання церковній дисципліни, а не в очевидній гріховності вживання продуктів з вмістом крові. Цікаво, що «Слов’янська Кормча книга» осуджує тих з християн, хто готуючи страви з вмістом крові виправдовують себе, фактично кажучи, що кров не є основним інгредієнтом страви, тому вживати так страви, в тому числі й кров’яні ковбаси – не гріх.
Тим не менше, існує ціла низка підстав, які свідчать про недоцільність використання крові в їжу. Перш за все, це відоме твердження, що кров тварин є токсичною, та в певному сенсі навіть отруйною для організму, на відміну від того ж таки м’яса. Сьогодні, напевне, вже кожній дорослій людині відомий вислів про те, що кров буквально здатна сп’янити тих, хто її виживає, а люди, які вживають її систематично, досить швидко стають злими, агресивними, жорстокими та нечутливими. Деякі з тих, що займаються професійним убивством тварин часто дотримуються власного ритуалу – випивають стакан крові убитих ним жертв. Психологічно це значно полегшує їм процес вбивства у майбутньому. Ці ж самі речі практикують також і прибічники сатанинських та різноманітних окультних рухів. У систему жертвоприношень дуже часто, майже завжди, включено ритуал убивства тварин або людей, та обряд споживання цієї крові шаманами або членами культу.
Новий Заповіт та вчення Церкви загалом, стверджують, що в наш час немає страв, природа яких би була нечистою вже сама по собі. Не лише безліч старозавітніх приписів, але й чимало канонів древньої Церкви вже давно перестали бути актуальними, а отже – втратили свою силу та загальнообов’язковість. Тож, християнський погляд на ці речі повинен бути, перш за все, максимально тверезим та виваженим: “Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, – бо Господня земля, і все, що на ній...” (1Кор. 10.25–26).
Очевидно, що дотримуватись букви Закону, ігноруючи при цьому його дух було б не лише нерозумно, але й небезпечно для душі. Бог саме для того дав нам розум та можливість аналізувати усі події та явища навколо себе, а також самостійно приймати рішення та нести за них відповідальність, щоб ми залишать не роботами, а повноцінними людьми. Вчення про вільну волю людини - це – основа, базис усієї православної антропології. Тому, здається правильно вважати більшим гріхом не вживання кров’янки, а нерозуміння мотивів Церкви, коли вона встановлювала такі правила людям, котрі утримуються від цього саме з релігійних мотивів.
Буквальне утримання «від крові», тобто розуміння біблійних віршів поза контекстом Біблії та Священного Передання Церкви, вже призвело до сотень тисяч невинних смертей серед прибічників тоталітарних культів, зокрема т.зв. «Свідків Єгови», на чиїй совісті уже неймовірна кількість безвинних жертв по всьому світу. Заперечуючи можливість будь-якого використання крові, зокрема її прямого переливання та донорства, сектантські організації прямо або опосередковано цим уже вбили неймовірну кількість людей. Треба розуміти, що Бог саме для того і подарував людям медицину, як особливу науку, щоб вона змогла якісно змінити життя людей, а в багатьох випадках і подовжити його. Сектанти роблять щось зовсім протилежне: гублять невинним, щирим людям не лише душі, але й тіла. Бог – Цілитель наш, ранами якого ми зцілились( Іс.53:5). Він подарував нам медицину, та «благословляє руки» наших лікарів. Той, хто відмовляється від такої допомоги – дурень та самогубець.
Це саме стосується вживання інших лікарських засобів, котрі виготовлені на основі препаратів крові. Безперечно, не варто наділяти особливими чудодійними лікувальними властивостями дитячий «Гематоген», але й демонізувати його теж було б нерозважливо. Будучи препаратом, який містить залізо та стимулює утворення в організмі червоних кров'яних тілець – еритроцитів, приймання «Гематогену» за призначенням лікаря зможе мати очевидну профілактичну дію, хоча за свідченнями медиків, нині існують значно ефективніші засоби подолання анемії.
Отже, підсумовуючи все вище сказане, зауважимо, що вживання їжі, котра містить у собі кров не є «гріхом до смерті». (1Ін.5:16) Однак, ретельне шанування церковних установ, зокрема дотримування біблійної заповіді про невживання крові, зможе бути суттєвим підбадьоренням людині на її духовному шляху, де через послух Святій Церкві вона вчиться смиряти свою плоть, відкидати власні пристрасті та бажання, а також, буде зміцнюватись у виконанні волі Божої. Саме з цієї причини всім клірикам церкви: єпископам, священикам та дияконам, під страхом заборони у служінні слід категорично дотримуватись цієї заповіді, та уникати вживання таких продуктів, але не з причини гріховності та нечистоти таких продуктів, а тому, що служителі вівтаря мають являти світу бездоганний приклад виконання церковних установ. У будь-якому випадку, «Хто їсть, нехай тому, хто не їсть, не докоряє, а хто не їсть, нехай того, хто їсть, не осуджує; Бог бо його прийняв» (Рим.14:3).
