Нагадаю, що усі читачі мого блогу можуть не соромлячись надсилати мені запитання, на які я спробую знайти найкращу відповідь. Можна електронною поштою, можна - у коментарях. А у своєму новому дописі я б хотів відповісти на цікаве запитання одного з читачів мого сайту. Чоловік цікавиться, що робити зі старими церковними речами, як-от газетами, календарями. Не стверджуючи своєї абсолютної непомильності у всіх сферах людської життєдіяльності, все ж спробую поміркувати уголос, і віднайти золоту середину.
Чоловік цікавиться, що робити зі старими церквоними речами,
як-от газетами, календарями.
----------------------------------------------
- Отче Євгене, прошу Вашої поради. У мене вдома є багато старих церковних календарів з минулих років, часописів, газет тощо. Я їх не викидаю,тому що на них зображена релігійна cимволіка, зображення святих, вірші з Біблії... Підкажіть,будь-ласка,як і де такі речі утилізовувати і чи можна їх здавати в пункти прийому макулатури?
Юрій
----------------------------------------
----------------------------------------
 |
| Цікава річ : дуже часто при пожежі вціліти можуть лише ікони. |
- Дорогий брате у Христі Юрію.
Дійсно, не лише використання певних релігійних речей вимагає особливої мудрості, але і їх правильне захоронення у випадку, коли щось з них уже не можна використовувати за призначенням. Речі, використання яких більше не є доцільним з тих чи інших причин, спалюють з молитвою там, де ніхто не ходить. Попіл із молитвою на вустах розвіюють по вітру, кидають у річку чи закопують під деревом. Зберігається звичай захоронювати освячені церковні речі у «непопираємому» місці, себто там, де не ходить людська нога, і яке не може бути осквернене твариною.
Дійсно, не лише використання певних релігійних речей вимагає особливої мудрості, але і їх правильне захоронення у випадку, коли щось з них уже не можна використовувати за призначенням. Речі, використання яких більше не є доцільним з тих чи інших причин, спалюють з молитвою там, де ніхто не ходить. Попіл із молитвою на вустах розвіюють по вітру, кидають у річку чи закопують під деревом. Зберігається звичай захоронювати освячені церковні речі у «непопираємому» місці, себто там, де не ходить людська нога, і яке не може бути осквернене твариною.
Особливою духовною проблемою для мене є зберігання у домі парафіян відвертої окультної, сектантської, єретичної, протицерковної літератури. Я вважаю, що усіх цих книг потрібно швидше позбуватись, незалежно від того, у якому вони перебувають стані. Але спалювати вам їх не потрібно, якщо ви не вандал. Краще їх віддати своєму священику, чи тій людині, яка зможе використовувати їх без шкоди для душі.
В той же час, перш ніж спалити і знищити щось, треба дуже добре подумати, відпочити, а по цьому - знову подумати : спалену річ уже ніколи не повернути.
- Старі ікони та книги не спалюємо у будь-якому випадку. Їх потрібно привезти мені :)
- Старі церковні календарі настінного формату можна спалити з молитвою. Унікальної інформації там немає.
- Старі церковні газети, настільні календарі старанно переглядаємо, і сортуємо. Звісно, краще завжди радитись зі своїм священиком. Цілком можливо, що за щойно спалену вами річ він ще учора з радістю віддав би вам свою нирку (с).
- Старі і непотрібні світські газети з церковними і релігійними матеріалами старанно переглядаються. Ножицями акуратно вирізається кожна церковна стаття, по чому її вклеюється у зошит великого формату, а поруч занотовується назва видання, рік, місяць і день випуску, номер видання та сторінку. Це повторюється стільки, скільки є церковних матеріалів. Після цього ви маєте усвідомити факт володіння неймовірним духовним багатством.
- Так само спалюємо старе освячене зілля, яке чомусь вперто тримаємо десятиліттями. На моє особисте переконання, як тільки у вас з’явилось нове освячене галуззя – старе втратило своє духовне та фізичне значення. Немає жодного подвигу у людини, яка раз у житті освятила щось у храмі, і береже це як сімейний скарб багато років поспіль. Всім цим потрібно користуватися регулярно. А те, чим не користуєшся - треба охоронити від блюзнірського ставлення та осквернення.
- Старі засохлі просфори чи запліснілий від сирості Артос приносимо священику у чистій хустці чи посудині. Це наш гріх недбальства, про який потрібно каятись на сповіді.
- Освячену воду також немає потреби колекціонувати з 1982 року у кількох її різновидах. Цю Святиню треба регулярно і з благоговінням і молитвою споживати на користь душі й тіла, не перетворюючи квартиру на пересувний музей обласного водоканалу. Невеликої посудини буде цілком достатньо, щоб ставитись до неї як до особливої святині. Нагадаю, що мити ноги і підливати вазони освяченою водою - страшний гріх, який змивається тільки примусовим лікуванням у психдиспансері.
Можливо я ще про щось важливе забув, то в процесі життєдіяльності сюди допишу.
