З повагою - Віктор.
Слава навіки, Вікторе!
Православна Церква нашого часу не благословляє практику будь-яких вичиток. Всі теорії про те, як і що потрібно «вичитувати» з’явились внаслідок двох причин : 1) бажання заробити більше грошей тими, хто це практикує, і 2) повній неграмотності людей у питаннях духовного життя. В зв’язку з цим, особисто я б міг вам порадити до роздумів наступні тези :
1) Православні, християнські молитви - це плід нашого духу та душі, а не лише тіла. Тому навіть згадки про те, що молитви можуть «вичитуватись» для християнина звучать по-блюзнірськи. Молитви не вичитують. Молитви творять. Богу не потрібне наше вміння швидко, чи вправно повторювати певним чином підібрані слова. Богу потрібне лише наше серце.
2) Найменша вимога чи бажання «вичитувачів» отримати платню за свою працю (будь-яку), свідчить про те, що той хто «вичитує» розуміє свою роботу як власну заслугу. Очевидно, що це не так, навіть при найбільш оптимістичних поглядах на існуючі нині практики екзорцизму і відчиток.
 |
| Meister des Marschalls von Boucicaut-Die Geschichte von Adam und Eva.1415 |
3) Далі. Розуміння основ духовного життя грубо, фаталістично, і по-язичницьки, призвело до того, що багато людей сприймають Бога, як жорстокого і немилосердного суддю, який лиш чекає на наше найменше падіння, а власне життя, відповідно, розуміють лиш як суму незалежних від них обставин, під тиском яких вимушена сама ж людина вічно страждати, мучитись, та ще й спокутувати чужі провини. Насправді все далеко не так. Бог є Любов, і звісно ж, не хоче смертні грішника, але щоб той покаявся і був живий. Для чого навіть «віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен хто повірить у Нього не помер, а мав життя вічне». Звідси висновок: ключова відмінність Нового Завіту від Старого в тому, що старі правила вже не діють.
4) Чи можна людині виганяти бісів? Можна, якщо вона сама досягла такого стану духовної досконалості, що переборола і всі власні гріхи, і отримала від Бога дар керувати бісами інших людей. Такі люди є об’єктивно святими, навіть без офіційної канонізації. Інше питання у тому, що сьогодні таких людей немає, і швидше за все, вже більше ніколи і не буде. А ті унікальні випадки, які все-таки будуть зустрічатись – ніколи не стануть відомі людям. Святі люди ніколи не побажають хвалитися власною святістю, оскільки ключовою рисою святих людей є любов до ближнього, і нелицемірне смирення.
5) Як можна пояснити випадки, коли деякі священнослужителі зцілюють хворих? На мою думку, подібні зцілення мають, перш за все, не духовну (Божественну) природу, але є наслідком цілеспрямованого психічного впливу «лікаря» на пацієнта. Упродовж багатьох років зустрічі з подібними «цілителями», а також їхніми «зціленими» прихожанами, я не зустрів жодного разу помітних мені благодатних і обожених, воцерковлених і охристосуваних стосунків між ними. Зазвичай, я був свідком дешевої псевдо-церковної бутафорії, чи навіть клоунади, яка до правдивого зцілення не мала жодного відношення. Той хто не навчився володіти і власним тіло, аж ніяк не може володіти чужою душею. Я не виключаю можливості зцілення священиками, але для цього потрібно мати щось дуже особливе, окрім сану. От, скажімо я, недостойний протоієрей, не можу і кроку зробити, щоб не згрішити. Не уявляю, якою ж потрібно бути людиною, щоб мати переконання у власному потенціалі змінювати чужі людські долі.
6) То ж, чи існує родовий гріх? Так, існує. Це є вроджена, природня спадковість людини приходити у цей світ (народжуватись) з уже наслідуваним від власних батьків букетом пристрастей, та потенціалом до духовних хвороб. Це є свого роду зернятко гріха, яке швидше від усіх інших гріхів здатне вирости у нашій природі. Родовий гріх - це не є юридична провина на дітях, за гріхи батьків. Це той відбиток духовного способу життя предків, які вони передають нам разом з рештою генетичних особливостей. Чи можна їх позбутися? Так, звичайно. Правильне православне духовне життя здатне зупинити цей ланцюг. Ми можемо не лише перервати собою родовий гріх (родове пошкодження), але й змінити його для покоління наших дітей і родичів. Для цього потрібно самим змінюватися внутрішньо, і виконувати все те, чого навчає Церква. Чужі «відчитки» нам не допоможуть. А якщо і будуть мати якусь силу, то зовсім незначну.
7) Тому, висновок буде дуже короткий. Ніколи не вважайте гідів професіоналами у всіх сферах людського життя. В кращому випадку вони розуміються в краєзнавстві, географї чи історії. А ще, не забувайте, що ваша доля – тільки у ваших руках. Більше шукайте не того, як звільнитися від прокляття предків, скільки як самому не стати прокляттям для своїх дітей, внуків та сусідів. Лише так ви зможете спастись. А чиста совість – і є частинка земного щастя.
Особливих способів молитви, згаданих вами, я не знаю. За живих родичів молюся на проскомідії і Літургії, а за померлих - служу панахиди і літії. Інших способів покращити духовне здоров'я ближніх Православна Церква не навчає. Думаю, що таке рішення у Неї виникло досить свідомо, і не без прямого Божого втручання. А це означає, що воно - правильне і досконале. А от причащатися щодня може лише очевидний безумець. Святе Причастя це - вогонь, який палить недостойних. Воно не зробить з нас святих автоматично, без нашої впертої боротьби з собою, і власними гріхами. А оскільки невідомо, чи воно зможе допомогти нам самим, ("не стати в суд і осуд"), то, тим більше, невідомо чи зможе допомогти й нашим родичам і ближнім. Їм по-справжньому допоможе наша реальна зміна думок, настроїв та викорінення злих звичок, та щире, нелицемірне покаяння. В чому нехай, і домагає нам Господь!
Прот.Євген Заплетнюк
20.11.11
