гірші. Як би нам це не подобалось, але, все одно, ми вимушені сказати, що перед правдою Божою ми недосконалі. Перед тою святістю, яка обпалює нас, ми сьогодні не гідні називатися дітьми Божими.
Зверніть увагу! На нашому сайті існує можливість подивитися відеоверсію цієї проповіді.
«Коли око твоє чисте – тоді і все тіло твоє буде чисте», - казав Христос. Подумаймо лише, які це сильні слова! Про що вони нам говорять?Коли людина чиста, коли вона праведна, то вона на всіх дивиться з любов’ю і праведністю. Вона не шукає собі ворогів серед інших; вона не шукає недоліків у ближніх; вона не шукає, як би звинуватити іншу людину. Це тому, що око в неї чисте. Вона любить ближнього. І от, сьогодні, коли слухаємо такі страшні слова, ми розуміємо, що дуже і дуже завинили перед Богом. Ми завинили перед Тим Богом, Який прийшов заради нас в цей світ. Ми завинили перед Тим Богом, Який прийшов, щоб зробити з нас кращих людей. Але, на превеликий жаль, Йому це не завжди вдається. Бо ми лише час від часу можемо бути добрими християнами і просто людьми. А зазвичай ми злі, невдячні і жорстокі.
Причому, ми жорстокі і невдячні не лише стосовно своїх ворогів, але і щодо своїх ближніх, родичів, власних дітей і батьків. Подумайте лише: яка може бути віра в тої людини, яка знущається над своїми ближніми?! Знущатися не обов’язково фізично. Ми можемо словами людину так вбити, що минуть роки, а вона ще буде пам’ятати ту рану, яку ми їй завдали. І при тому всьому ми вважатимемо себе християнами, оскільки, ходимо до храму, молимося, постимо і намагаємося щось робити для того, щоб показати зовні, що ми є християнами.
Але Господь навчає зовсім іншого. Він каже, що коли око в тебе буде чисте – тоді ти будеш християнином. Тобто, коли ти зможеш з любов’ю ставитися не до своїх близьких родичів, з ким живеш або працюєш, але навіть до тих людей, які завинили перед тобою. До речі, це дуже сильний урок для нас. Ми знаємо, що зло перемогти злом неможливо. Ми думаємо, що якщо ми будемо комусь поганому мстити, то рано чи пізно будь-яким способом доведемо йому свою правоту і покажемо, що праві, а він не правий. Але Господь каже «Я є любов», і тому лише любов’ю, добром можна перемогти зло.
Якщо ми хочемо, щоб в цьому світі запанувала справедливість, якщо ми хочемо перемоги правди, то ніколи не намагаймося перемогти зло, яке ми бачимо навколо себе, іншим і більшим злом. Тому що той, хто так робить, виконує волю зовсім не Божу, а когось іншого – того, хто сперечається з Богом, хто веде боротьбу проти Бога в людському серці.
І сьогодні Господь звертає на це увагу кожного з нас, що служити двом панам не можна. Коли кажуть, що не можна служити Богові й мамоні, то не думаймо, що мамона – це лише божок багатства. Кожен з нас служить своїм пристрастям тою мірою, наскільки сам є спокушуваним, і наскільки сам є незахищеним. Для одних мамоною може бути слава, для інших – такий собі гонор, ще для когось – нагороди. В кожного з нас є свої пристрасті, під якими ми насправді духовно лежимо, і від яких загибаємо. Тому Господь і каже, що не можна одночасно служити двом речам.
А подумаймо, невже ми маємо лише один гріх, якому ми служимо? Людина здатна робити навіть такі гріхи і такі без розсудливі вчинки, що коли вона робить один вчинок, то чинить одночасно декілька гріхів. Оскільки, коли вона краде, то вона і робить шкоду людині, і ненавидить її, псує і їй і собі життя. Адже гріховна рана залишається не тільки в того, проти того ближнього, але і у власній душі. Та й хіба лише мамоні ми служимо? Якби так – то це було б лише пів біди. Але ж, у кожному з нас є цілий комплект оцих пристрастей, які ми культивуємо протягом свого життя, не думаючи про те, що прийде час, коли Господь знову прийде у славі судити живих і мертвих; і тоді ми станемо перед Богом лицем до лиця.
Поміркуймо і про те, що коли ми нині молимося в цьому храмі Божому, дуже часто наші думки літають десь в іншому місці, де лежить наше серце. Наші тіла моляться. Але наш розум, наші духовні сили й почування перебувають у зовсім іншому місці. І навіть тоді, коли ми молимось, то все одно ми з Богом не зустрічаємось. І так минають дні, тижні і роки. Ходимо до храму Божого, а нічого духовного там не здобуваємо. Тому що наше серце лежить в іншому місці. І от коли прийде час суду Божого – ми зустрінемось з Ним лицем до лиця, і з жахом усвідомимо, що перед нами Той Бог, Якого ми не знали.
Перед нами стоїть Той Христос, про Якого ми чули, але Якого в житті ніколи не зустріли. Бо наші серця належать іншому богові – саме богові з маленької букви.Тому сьогодні, коли ми слухаємо це Євангеліє, знаймо, що це страшне Євангеліє. Воно засуджує нас ще до часу Страшного Суду Божого. Воно викриває наші пристрасті. Воно виказує нашу правдиву натуру; показує, якими ми є насправді, заради чого ми живемо і що хочемо.
Коли переглянути ті записки, які люди приносять до храму, щоб священик помолився за них, то ми бачимо дуже сумну картину: люди приходять до церкви тільки для того, щоб здобути собі земне. Часом бувають навіть смішні записки. Але це те, за що люди справді переживають. Вони просять Бога таких речей, як, скажімо, щоб зуби не боліли, щоб відбувся якийсь суд, щоб дитина успішно здала іспити тощо. Такі дрібні речі, добре ілюструють, наскільки низьким духовно є наш стан і наш рівень. Адже, коли людина приходить до Бога, то вона повинна думати лише про одне – про Царство Боже і життя з Богом.
Уявіть собі, якби ви виглядали, коли постали б перед Царем царів і попросили в Нього морського піску, маючи можливість при тому просити золота і інших багатств. А ми просимо піску… В чому тоді наша віра? Невже в тому, що Бог для нас є таким собі виконувачем наших елементарних побутових проблем? Звісно, Він допомагає нам і в цих проблемах. Але ми повинні розуміти, що приходимо до церкви для того, щоб духовно преобразитись, щоб змінити своє життя настільки – щоб в своє серце прийняти Бога. І от, коли ми шукаємо Цього Бога, приходимо до Нього, то єдиним нашим проханням є - отримати кращу оцінку на іспиті, то це показує, що ми є дуже погані християни. Це показує, що ми служимо ще комусь іншому окрім Христа. Це показує, що наше око лихе, і потребує очищення.
Духовні очі – це дуже цінний орган. Багато хто з нас живуть все життя сліпими. Багато хто з нас пробують прозріти, приходячи до храму, приступаючи до святих таїнств – Євхаристії, Причастя, або Сповіді. Ми все це робимо заради одного – на зцілення душі і тіла. Подумайте лише, як може душа бути не цілою. Їй необхідне зцілення. Кожен з нас власними гріхами знищує самого себе; кожен, хто грішить – самогубець. Тобто такій людині навіть не обов’язково лізти в петлю, або якимось іншим способом накладати на себе руки. Про те, щоб ми такого не робили, турбується Сам Бог. І щоразу на богослужіннях та при слуханні євангельських читань ми розуміємо, як Він турбується про нас. Навіть більше, ніж самі ми турбуємося про себе. Адже ми грішимо, знаємо, що не можна цього робити – і продовжуємо чинити гріх.
Подумайте, коли ми приходимо до сповіді – чи щоразу інші гріхи ми розказуємо священику? Ні, щоразу ми розповідаємо про одні й ті самі гріхи. А що це означає? Це означає, що ми не вміємо каятись, що ми не виправляємось, що ми не хочемо виправлятись. І якби нам сказали, що ми не християни – ми б дуже образились на таку людину, бо ми вважаємо себе християнами. Ми вважаємо себе кращими за тих, хто нас оточує – сусідів, родичів; а особливо – коли ми порівнюємо себе з іншими людьми, котрі ходять до храму. Ми знаємо, що ми набагато кращі від них. І коли прийде Суд Божий, про який ми вже говорили – це буде страшний час.
І невипадково цей суд також називається Страшним Судом. Адже на ньому буде викрито всі наші вчинки, всі наші прагнення і пріоритети, які сьогодні знаємо лише ми, і від них ми страждаємо. Мало того, що під час суду ми зазнаємо сорому перед усім світом за всі наші безчестя, але ми ще пожинатимемо й інші плоди; цей тягар залишатиметься на нашій душі, і мучитиме нас надалі.
Бо мало наркоманові пережити сором, якого він вже й не має, але які муки від того, що він не матиме того зілля?! Алкоголіку страшно визнати, що він алкоголік? Страшно. І кожен з них не каже, що він залежний від цього. Він каже, що в будь-який момент може позбутися цієї звички. І ми знаємо, що це неможливо. Курець знає, що неможливо кинути палити, якщо ти не маєш сили волі, і не прикликав допомоги Божої. І вони вважають себе сильними, і що можуть все на світі. Але коли прийде час Суду, і йому скажуть відмовитися від цього – він не зможе, тому що він слабкий, і лежить під тягарем цього гріха. І звичайна цигарка, яка коштує десять копійок, є сильнішою за всю цілісну людину, бо вона владарює над людиною, а не людина над нею. Таких пристрастей є багато. Я згадав лише найбільш грубі.
Є багато таких, котрі ми й за гріхи не вважаємо. Є багато таких вчинків, роблячи які ми думаємо, що при цьому маємо навіть заслугу перед Богом. Але це ж неправда. Тому що кожна людина, яка розумна, яка справді вірує, і хоче мати цей чистий погляд правильного зору, знає, що всі наші вчинки повинні бути обумовлені лише одним почуттям – любов’ю. Якщо ми не любимо ближніх, то тоді байдуже, скільки б виправдань ми не говорили; і якими б способами ми не показували, як ми любимо Бога. Без любові до ближніх сказане вище не можливе.
Не може людина любити Бога, знаючи при тому, що в неї є хоча б один ворог. Тому що в найгіршому нашому ближньому живе благодать Пресвятого Духа. І навіть кожний найгірший чоловік чи жінка – це місце, де живе образ і подоба Божа. І той, хто в це не вірить, не вірить і в Бога. Адже Бог, створюючи світ, зробив нас усіх однаковими. Щоправда, одні вищі, інші нижчі, одні народилися раніше, інші – пізніше, одні мають краще здоров’я, інші – гірше. Але, все одно, ми всі однакові міс собою. Немає такої людини, яка була б у чомусь гірша за нас. Є тільки люди, котрі в чомусь перевершують нас. Якщо ми про це не будемо думати – ми ніколи не спасемося. Бо християнин повинен мати правильний тверезий погляд на своє життя і на те, що нас оточує. І коли ми приходимо до Причастя, то проказуємо слова молитви: «Вірую, що перший з грішників – це я».
Це означає, що нас є шість мільярдів людей; і коли я стою перед Христом, перед Чашею, то я вірю, що з тих шести мільярдів людей нема гіршого за мене. Я стільки зробив поганого, і скільки ще зроблю, навіть розуміючи це, що в цьому світі немає гіршої людини за мене. Навіть Юда, який продав Христа, і то кращий від мене, оскільки він зрадив лише один раз, а потім у відчаї повісився. Ми, звичайно, його не виправдовуємо. Але ми щодня зраджуємо Христа, знаючи, що Він воскрес і дарував нам життя вічне, і постійно ігноруємо цю істину, та не хочемо визнати те, що без Бога ми – ніхто.
Тому, дорогі браття і сестри, частіше думаймо про свої ключові цінності в житті, заради чого ми живемо. Що нас приводить до храму Божого? В нас сталось так, що, бачите, що з Промислу Божого і, можливо з людської, так би мовити, нечутливості, наш храм сьогодні є в аварійному стані. Я пригадую, і ви пригадуєте, що наші богослужіння збирали набагато більше людей. Тепер же це лише початок церкви і кінець. А де середина, де та частина людей? Це означає, що вони приходили подивитися лише на прекрасний храм. Коли храм тимчасово став таким, яким він зараз є, він став нецікавим людям. Люди ж хочуть, щоб було щось, що милує їм очі, зокрема – прекрасний храм, чудова служба і гарний спів. А коли цього немає, то люди що роблять? Йдуть у інший храм. Справа не в тому, що мені шкода, що люди ідуть в інший храм, де нема мене. Справа в іншому – в тому, що ті люди не зрозуміли того головного, що священнослужителі стільки років їм проповідують.
Невже людина, коли бачить, що її батьки хворі, відрікається від них, кажучи: «Я буду шукати собі молодших батьків»? Ні. Коли наші батьки чогось потребують, і навіть якщо вони не гідні тої любові, ми все одно знаємо, що їх треба любити, бо саме в цей момент вони найбільше потребують любові. І так само, якщо ми будемо розуміти основне з того, чого вчить Христос, то зараз, в цей момент ми будемо любити свою церкву більше, ніж любили раніше. Інакше – гріш-ціна нам, і це означає, що ми служимо мамоні. А як людина може служити мамоні, а приходити отримувати зарплату до іншого бога? Це неможливо. Тому маймо це на увазі.
Цінуймо можливість молитися в цій нашій святині, яка за час свого існування бачила дуже багато чого. В ній молилися козаки, патріархи, святі. В ній зберігається чудотворна ікона. Адже люди, щоб побачити якусь чудотворну ікону, переїжджають через цілий світ. Нині ж у нас церква відкрита цілий день, і ікона ось перед вами; а скільки людей приходять до неї, знаючи, що це чудотворна ікона і що вона помагає? Дуже мало. А чому? Бо в людей є свої проблеми, робота, якісь відповідальні справи, гроші, мамона… Мамона не дозволяє людям оцінити велич тої святині, яку вони мають.
Тому нехай Боже благословення, яке ми сьогодні закликаємо під час молитви, залишається з нами на якомога довший час. Нехай ці слова про духовний зір, які сказав Христос, не лякають нас, а будуть ще більшим заохоченням для того, щоб ми з цього моменту зробили хоча б невеличкий крок на виправлення. Щоб ми знали, що хоча моє око і недосконале, мій духовний зір поганий, але все одно, я прошу Бога, щоб Він не відкинув мене, але прийшов і зглянувся. Тому що я хочу робити, і роблю все, що можу, А Бог знає, можу я більше, чи ні.
Отож, нехай сьогоднішнє Євангеліє більше заохочує, менше страшить, і завжди буде свідченням того, що Господь попереджує нас, наскільки це можливо. І якщо ми можемо зрозуміти цю Його науку, намагаймося її зрозуміти. Бо прийде час, коли ми захочемо щось змінити в своєму житті, але вже не зможемо. Тож, поки маємо можливість – працюймо над цим. І Господь обов’язково допоможе нам заступництвом Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і всіх святих.
Слава Ісусу Христу!
