Чому християни вшановують неділю, а не суботу?

Християни святкують у неділю, бо цього дня воскрес Христос та Святий Дух зійшов на апостолів.  У Старому Завiтi окрема Божа заповiдь наказувала святкувати суботнiй день. Та нині майже всі християни вшановують неділю, як святий день. Вважається, що саме у неділю вірні зустрічають воскреслого Христа. -- Християни -- це люди особливого, Нового Завіту з Богом. Після того, як Господь наш Ісус Христос звершив Таємницю Спасіння, звична для євреїв система духовних цінностей перестала бути актуальною. У тому числі, це стосувалося й заповіді, яка вимагала дотримання суботнього дня.


Ретельне дослідження Святого Письма та устрою Церкви ставить нас перед фактом: заповідь про суботу - це річ, яка була обов’язковою лише для представників cтарозавітнього боговибраного народу, як спомин про його визволення з Єгипетської неволі (Вих. 31. 16-17).

Свідчення з книги Виходу є доволі однозначними: святість суботи належала виключно цьому одному народу, а не всьому людству, що жило тоді на землі.

Коли своєю жертвою на Голгофі Бог визволив людство від влади гріха та смерті, воно отримало принципово інший закон, важливий не лише для євреїв, але й для всіх дітей Божих, єдиних у Христі.

Цю думку підтверджують численні вказівки Святого Письма. Наприклад, у посланні до Галатів апостол Павло твердить: "Що ж Закон? Він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була; він учинений був Анголами рукою посередника". (Гал. 3. 19). 

У посланні римлянам апостол багаторазово наголошував: "…Кінець Закону Христос на праведність кожному, хто вірує". (Рим. 10. 4).

Заповіді Божі, що були частиною Старозавітнього Закону з приходом Христа діяти перестали. Ми вже не є під дією Закону, а під Христом (Гал. 3. 24-25). Так с Сам Спаситель про Себе говорив: "Син Людський Господь і суботі" (Мт. 12. 8). Ці слова Церква розуміла завжди тільки в тому сенсі, що Христос назавжди відмінив вшанування суботнього дня, маючи над ним повну владу.

Натомість, Христос запропонував людству свій особливий Закон, який почав діяти у Церкві після розп’яття, Воскресіння, Вознесіння та П’ятидесятниці.

Оскільки принципи стосунків між Богом та людьми кардинально змінились, більшість вказівок Мойсеєвого Закону в новий час втратили актуальність. Христос навіть замінив Десять заповідей Божих на нові, більш досконалі "Заповіді Блаженств". Серед скасованих була і заповідь про вшанування суботи ( Див. Мт. 5. 3-12 і Лук. 6. 20-23). 

За допомогою лише рук, православні християни
 могли визначати день святкування  свята Пасхи.

Після того, як Христос здійснив наше спасіння, принципово новим, іншим за глибинним змістом став день його воскресіння. За своїм змістом та формою у Новозавітній Церкві він замінив собою святкування суботи.

-- Чи святкування неділі пов’язане тільки з тим, що Христос воскрес у неділю? З якого часу почали вважати неділю святим днем? 

-- Так, дійсно. Воскресіння Господнє стало ключовою віхою людської історії. Якщо релігійне вшановування суботи було встановлене, як день особливої вдячності Богу за спасіння з фізичного рабства, то неділя - стала святом звільнення людства від влади гріха та смерті. Це християни розуміли завжди.

Апостол Павло, повчаючи Коринтян, а з ними й усіх нас, наголошував: "Якщо Христос не воскрес, даремна ваша віра" (І Кор. 15. 14). Сенс християнства проявляється у воскресінні Спасителя, яке стало прообразом воскресіння для вічного життя всього людства. 

Досліджуючи Святе Письмо Нового Завіту ми натрапляємо на надзвичайно цікавий факт. Ні Христос, ні апостоли ніколи не вимагали від віруючих дотримуватись суботи. Навпаки, у кожен з чотирьох євангелистів описував, як Христос показово ігнорував приписи старого закону навчаючи, що безглуздо шанувати заповідь більшу за людську гідність. Бо так виходило, що за однією єврейською заповіддю, що в суботу не можна було робити навіть добрі справи!

З перших днів після того, як Христос воскрес із мертвих, християни вже вирізняли неділю серед інших днів. 

Щоправда, у Святому Письмі часто розповідається про те, як апостоли проповідували у синагогах в суботу. Насправді, все це досить закономірно. У той час синагоги в суботу були місцем, де збиралися віруючі для читання Писання та слухання проповідей. Це також було ідеальне місцем для християнського місіонерства.

Лише, читаючи Біблію, у її контексті, ми зможемо вірно зрозуміти сенс того чи іншого вірша. Натомість, книга Діянь апостолів розповідає про зібрання християн у перший день тижня, себто -- у неділю за нашим численням. (Дії. 20. 7-11, пор. І Кор. 16. 1-2, Ін. 14. 20, 16. 23, 26 і т. д.). День народження Церкви -- сходження Святого Духа на апостолів відбувся теж у неділю, на п’ятидесятий день після Пасхи.

Воскресіння Господнє. Зішестя до пекла

-- Чому деякі християни святкують таки у суботу? Чи це правильно? 

-- Можу розчарувати людей, які себе називають християнами, але святкують суботу. Вони не зовсім християни, а прибічники Старого Заповіту. Коли юдеї не знали принципів Нового Завіту, то за їхні помилки тяжкого гріха не матимуть. Однак, кожен, хто тримається старозавітньої віри у час Новозавітньої Церкви –- смертельно грішить.

Християнство з перших днів поступово викорінювало з-поміж себе застарілі атавізми юдейства. Перший Собор апостолів, що пройшов у Єрусалимі в 51-52 роках після Різдва Христового, наголосив, що відтепер ті, хто повертається зі старої віри до нової, мусять жити за новими законами, "бо зволилось Духові Святому і нам, тягару вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного: стримуватися від ідольських жертов та крови, і задушенини, та від блуду. Оберегаючися від того, ви зробите добре". (Дії. 15. 28-29) Ось, що було на думку апостолів найголовнішим. Питання суботи на порядку денному навіть не стояло. Вже на той час юдейську суботу замінила християнська неділя.

Коли людина відходить від правдивої Церкви, то вона нічого не може -- ні правильно жити, ні правильно думати (Ін. 15. 5). То ж не дивно, що у багатьох Церковах Біблія, як віронавчальна книга існує, але правильно зрозуміти вони її не можуть. Ось, візьмемо улюблений приклад адвентистів-суботників. Вони часто апелюють до слів Спасителя з Євангелії від Матвія: "Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати" (Мт. 5. 17). Цим вони натякають, що Закон Мойсея, а у ньому заповідь про суботу Спасителем скасовані бути не могли. Але хіба це правильне тлумаченні слів? Зовсім ні! 

"Виконати Закон та Пророків" -- в цьому контексті означає приготувати людей до справжньої духовної досконалості, яку була віднайдено правильним життям Христом. Ціль Закону -- приготувати людство до зустрічі з Месією, Богочоловіком -- Христом. Згаданого нами адвентистського тлумачення швидше дотримувалися фарисеї, які вважали, що виконати закон -- це виконати більше 600 його дрібних приписів, включно із маніакальною потребою дотримуватись святості суботнього дня. 

-- То чи гріх не святкувати суботу? Як християнин має розуміти слово "святкування"? 

-- Треба згадати ще одну важливу річ. У Церкві Христовій новий день починається з вечора попереднього календарного дня. Отже, кожному недільному богослужінню передує святкова відправа Всенічного бдіння (чування) ще з вечора суботи. Таким чином, Православна Церква змогла нині залишитися в "золотій середині", однаково вірно виконуючи і форму, і дух заповіді про суботу.

Доволі цікавим, як на мене, також є спосіб нашого вирізнення богослужінь суботи саме у Великий піст. В суботні дні звершується не постова, а святкова служба. Духовенство відправляє повну Літургію без земних поклонів та молитви Святого Єфрема.

Святкувати день Господній – це присвятити кілька годин не собі, а Богу. Зазвичай, ми шукаємо для себе користі безперервно, всі 356 днів у році. У цій гонитві за маревом минають літа, а головної мети життя -- зустрічі з Богом, ми часто так і не досягаємо. Як це не дивно, але на Бога у нас часу катастрофічно не вистачає. Для багатьох з нас церковне життя -- це наче якийсь зайвий, набридливий придаток до основного, повноцінного людського життя. А так бути не повинно. Стосунки з Богом -- це найголовніші речі для людини та ціль нашого життя взагалі. Тому, день всякого церковного свята -- це час, коли ми маємо думати не про себе, а про Бога та своїх ближніх. А ближні -- це не лише родичі чи сусіди. Ближні це всі ті люди, які потребують нашої допомоги. 

Багато хто вважає, що святкові дні (а, кожна неділя за розумінням Церкви -- це "мала Пасха") потрібно проводити у відпочинку. Це не зовсім так. Вшановувати Христа лінощами -- ще більший гріх, аніж праця у свято. В нашому народі є чудова традиція у дні неділь та свят відвідувати храми та приймати участь у спільній молитві. Це добре, але лише слів недостатньо. Ми маємо конкретними вчинками підтверджувати свою віру в Христа. І от у дні неділі та свят у нас є чудова можливість для цього. Ніколи не розумів, за яким критерієм люди визначають де важка робота, а де -- легка. Здається, все це більше залежить від конкретної людини та обставин. Краще вести мову про інше -- допомагати ближньому можна і потрібно завжди. А от догоджати надмірно самому собі -- гріх навіть на будень.