Цим смиренно повідомляю усіх випадкових та постійних гостей сайту, що я наразі призупинив своє латентне писання книжечки на тему православної пастирської практики. Тепер мій вільний час забирає графоманія про церковну журналістику. Починалось все доволі скромно і тезово, як короткий конспект для журналістів за підсумками нашої зустрічі наприкінці минулого місяця. У процесі роботи це все переросло в щось таке кучеряве й заплутане, що для мене виявилось багато цікавішим і трудомістким.
Що ж вийде в кінцевому результаті — ще й сам не знаю. Поки я дав собі чесне православне слово видати хоча б невеличку брошурку, яка змогла б стати своєрідним путівником для нецерковного журналіста глибинами церковних лабіринтів. Вашій увазі – мій сьогоднішній фрагмент. Вітаю всіх зі святом Різдва Іоана Предтечі!
прот.Євген
Про Церкву Христову. Загальні відомості
Церква Христова – це об’єднана Святим Духом спільнота людей, яка приймає одну віру, одні Таїнства та ієрархію. «Днем народження» Церкви Христової є день П’ятидесятниці - п’ятдесятий день після Воскресіння Господнього. Тоді, за обіцянкою Спасителя, на апостолів зійшов Святий Дух, який дав їм благодатні сили, необхідні для розбудови Церкви та здійснення апостольського служіння по всій Землі. З того дня Благодать Святого Духа зберігається та безперервно передається до нашого часу. Апостоли передавали її єпископам, які, в свою чергу, поставляли нових священиків та дияконів.
Що ж вийде в кінцевому результаті — ще й сам не знаю. Поки я дав собі чесне православне слово видати хоча б невеличку брошурку, яка змогла б стати своєрідним путівником для нецерковного журналіста глибинами церковних лабіринтів. Вашій увазі – мій сьогоднішній фрагмент. Вітаю всіх зі святом Різдва Іоана Предтечі!
прот.Євген
Про Церкву Христову. Загальні відомості
Церква Христова – це об’єднана Святим Духом спільнота людей, яка приймає одну віру, одні Таїнства та ієрархію. «Днем народження» Церкви Христової є день П’ятидесятниці - п’ятдесятий день після Воскресіння Господнього. Тоді, за обіцянкою Спасителя, на апостолів зійшов Святий Дух, який дав їм благодатні сили, необхідні для розбудови Церкви та здійснення апостольського служіння по всій Землі. З того дня Благодать Святого Духа зберігається та безперервно передається до нашого часу. Апостоли передавали її єпископам, які, в свою чергу, поставляли нових священиків та дияконів.
Таким способом здійснюється одна з головних ознак істинної Церкви – апостоличність. В правдивій Церкві рукоположення (висвячення нових священиків) законно звершуються лише тими священнослужителями, які є у ланці безперервної апостольської традиції рукоположення. У самозваних «церквах» нічого подібного немає. Ланцюжок апостольського рукоположення там у якусь мить було перервано, а нові посвячення у сан стали лише красивим символічним обрядом, який не має фактичного наповнення. Вже навіть такі, суто зовнішні речі, дають нам підстави розрізняти правдиву Церкву від її численних фальсифікацій. Не дивлячись на величезну кількість релігійних товариств, за своєю природою Церква – Єдина. Більшість з відомих нам «релігійних» організацій – лише людські видумки або хитрі та цинічні маніпуляції одних людей над свідомістю інших.
 |
| Православна ікона "Церква Христова" |
Саме тому журналісту, який планує про це писати, надзвичайно важливо розуміти певні речі : не кожен, хто представляє себе служителем Церкви, є ним насправді. Не кожен, хто називає свою організацію Церквою, має для цього реальні підстави.
Ні для кого не є таємницею, що з кожним роком все більше і більше ЗМІ схиляються на бік паршивої толерантності. Наче погані педагоги, вони вважають своїм прямим обов’язком формувати думку аудиторії та приймати за когось важливі рішення. Завданням третьосортних видань майже завжди є розбестити публіку, навчити її злого більше, аніж доброго. Під виглядом «свободи слова» більших сучасних видань пропагує відвертий гріх і неприховану мерзоту. Особливо небезпечним у контексті нашої розмови є пряма чи опосередкована реклама неправдивих духовних цінностей, презентація духовних аномалій, як зразок, ідеал та приклад для наслідування. Пропаганда сект і альтернативних віровчень – це зовсім не дарунок свободи. Це протилежне : її крадіжка у вільних людей.
Ні для кого не є таємницею, що з кожним роком все більше і більше ЗМІ схиляються на бік паршивої толерантності. Наче погані педагоги, вони вважають своїм прямим обов’язком формувати думку аудиторії та приймати за когось важливі рішення. Завданням третьосортних видань майже завжди є розбестити публіку, навчити її злого більше, аніж доброго. Під виглядом «свободи слова» більших сучасних видань пропагує відвертий гріх і неприховану мерзоту. Особливо небезпечним у контексті нашої розмови є пряма чи опосередкована реклама неправдивих духовних цінностей, презентація духовних аномалій, як зразок, ідеал та приклад для наслідування. Пропаганда сект і альтернативних віровчень – це зовсім не дарунок свободи. Це протилежне : її крадіжка у вільних людей.
Треба розуміти, що феномен будь-якого сектантства - це складний клубок релігійно-психологічних чинників. Залежно від «сорту» того чи іншого псевдоцерковного товариства, в ньому можуть переважати релігійні, психологічні, комерційні або інші чинники. І якщо в одних культах люди ризикують втратити лише гроші та матеріальні статки, то в інших під загрозою буде їхнє духовне та психічне здоров’я.
На мові церковних людей сектою прийнято називати організацію церковного типу з альтернативним віровченням. Відповідно, тоталітарною сектою, зазвичай, називають таку спільноту, що характеризується не тільки вченням, але й способами вербування та утримання нових членів. Для цього переважно використовуються різноманітні психотехніки. Принципи життя таких сект доволі прості : обман, маніпуляції, залякування та непрозорість у стосунках. Приклади тоталітарних сект : Свідки Єгови, Мормони, Неопятидесятники-харизмати, УАПЦ (Канонічна), УАПЦ (Оновлена) тощо.
На мові церковних людей сектою прийнято називати організацію церковного типу з альтернативним віровченням. Відповідно, тоталітарною сектою, зазвичай, називають таку спільноту, що характеризується не тільки вченням, але й способами вербування та утримання нових членів. Для цього переважно використовуються різноманітні психотехніки. Принципи життя таких сект доволі прості : обман, маніпуляції, залякування та непрозорість у стосунках. Приклади тоталітарних сект : Свідки Єгови, Мормони, Неопятидесятники-харизмати, УАПЦ (Канонічна), УАПЦ (Оновлена) тощо.
Знайомлячись з численними історіями сімей, члени яких були втягнуті до сектантських організацій, можна стверджувати, що та людина, яка спотворила, зіпсувала життя іншим – без сумніву, є злочинцем. Якщо журналіст у своєму матеріалі «оспівує», хвалить тоталітарний культ та його лідера, то він також є злочинцем, якого в окремих випадках навіть корисно буде притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Свобода слова для журналіста – це можливість не писати за гроші або не виконувати чужих прохань, свідомо просуваючи у ЗМІ сумнівні та небезпечні речі.
У декого з читачів напевно вже склалося враження, що автор цього тексту доволі упереджена особа і як православний священик покинен просувати власні переконання навіть тоді, коли вони є двозначними та помилковими. Однак, у такому міркуванні криється помилка : я розповідаю вам про це зовсім не тому, що - священик. Перш ніж стати кліриком, я тривалий час доволі ретельно вивчав ці питання. Переконавшись в істинності Православ’я вирішив повністю присвятити йому своє життя. Тому моє священство зовсім не причина, а наслідок прийняття певних світоглядних речей, якими тепер залюбки я ділюся з вами. Звісно, я не маю на меті ображати представників інших "церков" чи релігійних організацій. Це їхній вибір, який навіть Христос не може відібрати. Мій обов’язок — лише запропонувати усім, хто цього забажає, без жодного насильства над совістю та глуздом, здорову альтернативу до тих заблуджень, з якими вони роками живуть. Право вибору я завжди залишаю за своїми співрозмовниками.
Древня Церква перших віків була єдиною за буквою, і за духом Євангелія. Християнські громади того часу існували, як цілком окремі автокефальні Церкви у підпорядкуванні свого архиєрея та Соборів єпископів. Реально вони об’єднувались лише навколо єдиного визнання віри. Кожен, хто відходив від правдивої віри, переставав належати й до Церкви Христової. Таких людей часто публічно викривали на урочистих засіданнях ієрархів усієї імперії. Найбільш помітні в історії збори перших восьми віків отримали назву Вселенських Соборів. Перший Вселенський Собор відбувся 325 р. у місті Нікеї за імператора Костянтина Великого. Цей Собор скликали проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другого Лиця Св. Тройці, Сина Божого, від Бога Отця і вчив, що Син Божий є тільки вищим творінням. Останній, Сьомий Вселенський Собор відбувся 787 року в місті Нікеї за імператриці Ірини. В ньому взяли участь 367 отців. Римо-Католицька Церква замість цих семи визнає понад 20 Вселенських Соборів, помилково включаючи в цей перелік Собори, які відбулися у Західній Церкві після розділення Церков, а лютерани, незважаючи на приклад апостолів і визнання всієї Християнської Церкви, не визнають жодного Вселенського Собору.
Римо-Католицька Церква
З плином часу структура Церкви отримала більш чітке окреслення. Окремі громади єдиної Церкви Христової формувалися у великі єпархії, діоцези, митрополії чи патріархати. Перший серед єпископів отримував назву патріарха, митрополита або папи. З часом в історії виробилася особлива система верховенства над Церквою п’яти патріархами під назвою Пентархія. До неї входили патріархи Риму, Константинополя, Олександрії, Антіохії, Єрусалиму. Пентархія зруйнувалася в VI столітті у зв'язку з появою автокефальних національних Церков, а також внаслідок від’єднання від Церковної повноти Римської патріаршої кафедри з 1054 року.
Сьогодні Католицька Церква є найбільш численною християнською спільнотою апостольського коріння. Православні вважають католицьке віровчення та нововведення помилковим та згубним. Католики називають православних єретиками тому, що вони не приймають шкідливих папських нововведень. Серед найбільш показових доктринальних помилок Католицької Церкви – вчення про непомильність Римського єпископа (Папи) у справах віри та його повну владу над всією Церквою. Католики безпідставно наділили свого понтифіка абсолютною владою, в т.ч. і над Собором єпископів та владою над посмертною участю парафіян, маніпуляціями заслугами одних людей на користь інших. Безмежна влада Римський пап - цілковита протилежність соборному розуму в Православній Церкві.
(Далі буде...)
--Текст виправлено. Версія 1.0----------
--Текст виправлено. Версія 1.0----------
