З міркувань на свято Петра і Павла

Ми живемо у світі, який, на жаль, зазнав реальної шкоди від гріхопадіння. З певного часу він зовсім не нагадує того омріяного нами милого раю, в якому ангели на своїх арфах виграють нам пісні першого альбому "Енігми". Треба визнати : цей свій - безглуздий та жорстокий. У ньому правий лиш той, хто має більшу силу. Тому і для окремих людей, і для християнських спільнот важливо бути сильним. Мати можливість захистити свої права, а не бездумно страждати через безглуздя інших. Коли Христос навчав підставляти щоку, то цим Він не зробив автоматично усіх християн жертвами чужої тупості і мішенню для побоїв. Так, звісно, нам завжди потрібно вчитись благословляти тих, хто нас вперто проклинає.

Як на мене, Спасителева заповідь про те, що потрібно підставляти другу щоку, (Мф.5:38) навчає нас про те, що в кінцевому результаті кожному треба буде розрахуватись з людством і цим світом за нанесені йому (свідомо, чи не свідомо - байдуже )  рани. І дуже добре, коли людина очистить душу від гріха власними стражданнями ще у земному житті. Це велике благословення —  страждати тут, щоби туди потрапити вже приготовленим до Вічності. 

Сьогодні ми згадуємо у молитвах святих первоверховних апостолів Петра і Павла. А хіба вони самі навчали когось про свою першість? Чи є у їхніх численних проповідях хоча б натяк на свою унікальність? Хіба вони одні померли за Христа, а інші апостоли закінчили своє життя у розкошах та достатку? Ні! Їхня першість - це лише пафосний  людський вимисел. У них була першість не у владі, а в здійсненні величних християнських рис - вірі, надії та любові. В наш час надіятися на Бога більше, аніж на євро чи долари, вважається вадою і безумством..

Сьогодні я бажаю усім нам випереджувати один одного не у гордині та марнославстві, а у любові до Бога та ближнього. Як би це дивно не було  для нас і для тих, хто поруч з нами.

Завжди з іронією та сумом згадую православне прислів'я про те, що "Христа розіп'яли архиєреї". О, як це влучно сказано!

****