що упродовж свого земного перебування на цій землі, багаторазово намагається якось стимулювати нашу поведінку, і різними способами кличе кожного не зупинятися у своєму розвитку, а йти далі. Ми усі, напевне ще з дитинства, пам’ятаємо цю історію.
Один Господар плануючи далеку подорож, розділив поміж трьома обраними людьми певну кількість ресурсів, названих у притчі - талантами. Взагалі, таланти – це не гроші. Це міра ваги коштовних металів, яка дорівнює приблизно 15-16 кілограмам срібла. Вважається, що на час, коли Христос розповів цю притчу, звичайній людині треба було працювати трохи більше двадцяти років для того, щоб заробити суму еквівалентну одному таланту. Уже з цього ми можемо зробити висновок про те, якими, насправді, величезними багатствами наділив своїх робітників цей Господар. За п’ять талантів людині треба було буквально працювати все життя – сто років, не зупиняючись на відпочинок, їжу та розваги. Очевидно, що ні тепер, ні раніше, «пересічні» люди стільки й не жили. В цьому вже для нас видна певна алегоричність, та образність цієї притчі.
Бідним євреям, до яких звертався тоді Христос, такі просто неймовірні суми були невідомими взагалі. Звісно, вони могли про них все життя мріяти, могли заздрити, що вони у когось є, чи ж просто, вони могли знати, що подібні багатства десь там існують у когось з їхніх правителів. Тож, ймовірно, вони були переконані у тому, що ця історія не про них, і не для них. Більшість своїх коштів вони мусили віддавати римлянам, у вигляді податків своїм жорстоким поневолювачам. Ніхто з них не мав такого неймовірного багатства, і тим більше, нікому з них, жоден розумний і тверезомислячий пан не зміг би довірити таку суму «в ріст». Було б очевидним безумством сподіватися на вдалий прибуток від подібних голодранців.
А чи пригадуєте епізод, коли рибалки-апостоли всю ніч трудилися, але не зловили нічого, щоб можна було вранці продати, заробивши собі хоч трохи грошей для прожиття? Детальніше про це ми будемо говорити ще через одну неділю (Лк. 5, 8). Все ж, це дуже типовий приклад з життя тогочасного народу. Люди працювали лише на прожиття. Ні про який достаток мова навіть не велася. Ще в іншому місці (17:24-27) Євангеліє описує як до апостола Петра прийшли митарі, і просили у них з Ісусом податок на храм, то вони обидва не мали чим їм заплатити. Потрібне було справді чудо, для того, щоб виконати це, досить елементарне, прохання. Цікаво, що історія була записана для нас в євангеліста Матфея, який був митарем за професією. Його настільки вразив цей епізод, що він просто не міг не записати його для своїх учнів до Євангелії.
На перший погляд, притча про таланти вчить нас бути хитрими, жадібними, турбуватися не тільки про те, щоб у нас було багато грошей, але й про те, щоб наші гроші жодного дня не простоювали без діла. При поверхневому сприйнятті цієї історії ми наче знову зустрічаємо популярне у всі часи гасло найбільших багатіїв : «Гроші повинні робити гроші». І ще є дуже бажаним, щоб вони працювали на нас точно так само, як от у цій історії – не менш як зі стовідсотковою вигодою: той хто мав п’ять талантів – приніс своєму пану ще п’ять, а той хто мав два – заробив з їхньою допомогою ще два нові.
Однак, сьогоднішня притча зовсім не про гроші. Вона про душі людські. Господар про якого тут йдеться – це сам Господь. Робітники, яким доручено таке коштовне багатство – це кожен з людей. Кожен з нас народжується у світ уже з цілим комплектом найрізноманітніших дарів Божих, які ми так само називаємо «талантами». У кожного з нас є нагода та можливість розвинути кожне з цих Господніх дарувань до неймовірного рівня. Сподіваюсь, ви все ще пам'ятаєте нашу розмову про те, що під «Образом Божим», на початку створення людини (Бут. 1:27), наша Свята Церква розуміє не що інше, як онтологічну схожість людини з Самим Богом. За вченням Церкви, природа кожної людини є богоподібною. Тобто, по суті, незважаючи на свою разючу схожість з біологічним світом тварин, а особливо приматів, людина набагато більше схожа своєю природою до Бога, аніж до нерозумних парнокопитних, або ж ссавців. Лише в людини є безсмертна душа, і тільки людина може необмежено вдосконалюватися, свідомо чинячи добро. Тому, щоразу, коли Бог бачить наші з вами безглузді вчинки він плаче сльозами відчаю.
Багато проповідників, даючи своє тлумачення цій притчі, не зовсім точно розуміють, і, відповідно, не зовсім точно передають слухачам значення самого слова «талант». Говорячи з амвону про талановитого художника, вони мають на увазі надзвичайного і унікального художника. Кажучи про талановитого письменника, вони ведуть мову про надзвичайного і винятково обдарованого письменника. Те ж саме вони мають на увазі у всіх решті подібних прикладах. Талановита людина у їхньому розумінні - це людина вже наперед надзвичайна та унікальна за своїм складом. І ось тут я хотів би спростувати цю думку виключно на основі аналізу цієї біблійної притчі. Там в тексті є дуже важливі слова. Пан дав слугам таланти «кожному по силі його» (25:14). Отож, так само й нині, Бог дає нам все, кому і скільки потрібно. Причому, рівно стільки, скільки необхідно конкретній людині для найповнішої її реалізації. Глибинний сенс притчі не в тому, що Бог дав людині щось, і при цьому, ще й підготував їй наперед уже готову відповідь самому собі. Сенс цієї притчі простий і очевидний – все в наших руках. Всі багатства Божі доступні реально нам з вами – цілком реальним і живим людям.
Якщо ви будь-коли зустрічали у пресі або книгах інтерв’ю з відомими і успішними людьми свого часу, то могли помітити, що секретом свого успіху вони завдячували лише власній невтомній праці. Ні про який особистій фарт, чи то якусь «фортуну», жоден з них не розповідав. Вони переконані в тому, що все, або майже все зароблене ними – це результат наполегливої, важкої і виснажливої праці задля певної, чітко сформульованої мети. Лише пройшовши через безліч митарств, через цілу низку поразок і падінь, людина може сподіватися на власне благополуччя, оскільки вона роками будувала його сама, власними руками. Манна небесна падала людям сама з неба лише в один конкретний період історії, і, на жаль, він вже давним-давно закінчився. Надалі щоб щось мати, нам потрібно працювати самим. І це сувора правда не лише нашого фізичного, але й духовного світу. Який для християн є не менш реальним, ніж той, який ми можемо зараз побачити, і пізнати за допомогою власних органів відчуття.
В мене в пам’яті вже кілька років паралельно з Христовою притчею про таланти, поруч «живе» й інша відома притча. Свого часу вона кілька разів обійшла інтернет. Насправді, вона зовсім не християнська, точніше не цілком християнська. Все ж, я її люблю, і сам нею часто підбадьорююся, коли відчуваю напади ліні. Так ось. Одного разу жінці приснився сон, що за прилавком магазину стояв Господь Бог. - Господи! Це Ти? - Вигукнула вона з радістю. - Так, це Я, - відповів Бог. - А що у Тебе можна купити? - Запитала жінка. - У мене можна купити все, - прозвучала відповідь. - В такому разі дай мені, будь-ласка, здоров'я, щастя, любові, успіху і багато грошей. Бог доброзичливо посміхнувся, і пішов у підсобне приміщення за замовленим товаром. Через деякий час він повернувся з маленькою паперовою коробочкою. - І це все?! - Вигукнула здивована і розчарована жінка. - Так, це все, - відповів Бог. - Хіба ти не знала, що в моєму магазині продаються лише насінини?
На превеликий жаль, для нас - лінивих і невдячних істот, Господь все приготував у насінині. Хочеш бути здоровим? Працюй над цим, шануй своє тіло як Храм Святого Духу, і не сподівайся на те, що все прийде саме собою. Хочеш бути щасливим? Шукай Бога – джерела всякого Блага і Щастя, і ти ніколи не будеш мріяти про щось інше. Хочеш любові? Тож і прагни пізнати Бога, та стати причасником його Любові, і так ти здобудеш омріяну любов. Хочеш успіху? Спіши до храму Господнього. Лиш там ти зрозумієш, як виглядають по-справжньому успішні людини. А ще Церква, і лише вона одна, зможе навчити тебе правильного ставлення до всіх земних багатств.
Нічого доброго нашому житті «просто так», якось «автоматично» не буває. В цьому житті за добро треба воювати. І в першу чергу - з самим собою: з власною лінню, розслабленістю, та відсутністю сили волі. А ще – з самовиправданнями. Скільки ж ми з вами вигадуємо для себе виправдань, пояснюючи усім чому в нас щось не вийшло, або вийшло не так. То винен він, то вона, то вони - лиш би не визнати, що в наших проблемах винні тільки ми самі і наші добровільні духовні слабості. «Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав.» (Мф. 25:24). Люди навіть перед Богом сподіваються, що вони зможуть якимись власними недолугими словами виправдатися за свою дурість. Пригадуєте, як Адам після гріха ховався від Бога за кущиком? Це вже навіть не смішно.
Тому сьогодні для нас з вами єдиним і найголовнішим уроком нехай стане наше тверде переконання, тверда думка, про один найбільший дар - найбільший у Всесвіті талант. Його не лише дав у користування, але назавжди подарував нам Христос. І цей талант – вічне життя з Собою, Єдиним Істинним Богом. Коли ми ліниві, то усі наші виправдання про те, що у нас немає машини для миття посуду, насправді, нічого не означають. Якщо ми будемо ліниві, то навіть якщо в нас буде сотня таких машин – у нас все одно будуть гори немитого посуду. Якщо ми ліниві, то нам буде лінь навіть встати з ліжка перемкнути канал телевізора. Натомість, ми будемо півгодини шукати пульт від нього, тільки б не робити те, що нам не приємно. Якщо вся біда в нас, в тому що діється у нас всередині, то всі зовнішні обставини, на які ми любимо посилатися, насправді, не мають жодного значення.
Ця притча закінчується дуже цікаво. Спаситель каже: «Хто має вуха слухати – нехай слухає.» Що це означає? Це означає лише одне. Вона адресована вона усім без винятку людям землі – незалежно від часу і місця. Кожен з нас повинен знайти себе у цій притчі, і, проаналізувавши через її призму власне життя, кожен з нас мусить змінитися. Інакше – закопаний нами талант буде свідчити тільки про те, що ми власноруч закопали в землю і власну душу і власне вічне майбутнє з Богом.
Дуже шкода, що ми так рідко розмірковуємо про цю притчу, чесно пристосовуючи її до нашого власного життя. Хоча Бог розповів нам її саме для того, щоб нею ми духовно живились, а не просто мали ще одну підставу для осудження. Як Христос казав про людський рід: «Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха, а тепер вимовки не мають вони за свій гріх» (Ін. 15:22). Тож тепер, коли ми знаємо внутрішній зміст притчі про таланти, дай Бог кожному з нас не закопати їх, але власним чесним і побожним життям рясно їх примножити.
Помагай нам у цьому Господь, Пресвята Матір Богородиця, і всі Святі! Амінь.
