Української Автокефальної Православної Церкви, і ще один місцевий греко-католицький священик, якому чомусь так і не дали можливості нічого заспівати по-своєму.
Врешті, основним на цьому дійстві виявилось зовсім не духовенство. І навіть не померлі за Батьківщину воїни. Нині про тих солдатиків з Великої вітчизняної взагалі не модно згадувати. Ви не подумайте, це зовсім не через людську безсердечність і коротку пам'ять. Це все так виключно з уваги на їхній ймовірний комунізм, соціалізм у переконанях, та гіпотетичну любов до Сталіна. Навіть звичну нам з дитинства Велику вітчизняну війну тепер вже політкоректно звати, все-таки, Другою світовою. Подалі від гріха. Що, погодьтесь, для людей, які через неї втрачали своїх рідних, близьких, ставали інвалідами чи сиротами, по великому рахунку – глибоко все одно. Людей невинних просто шкода...
Тепер прийнято говорити, що загиблі солдати просто були герої України, які віддавали життя за нас, і наше світле майбутнє. Але. Але були ще й інші солдати. Вони теж любили свою Україну, і теж за неї вмирали. Різниця тільки була у кольорах їхніх військових стягів. Приблизно так і говорили сьогодні у Тернополі преосвященні владики, звертаючись до представників влади, і усіх присутніх там. В свою чергу, делеговані представники Президента України в особі заступника Голови облдержадміністрації чемно поклали до пам’ятника чергову порцію вінків, і сумно зітхнувши, розійшлись вирішувати нагальні і надважливі проблеми регіону…
А… Ще забув…Ще була традиційна хвилина мовчання, і був головний герой. Невідомий нікому чоловік на інвалідному візку. З’явившись невідомо звідкіля буквально в епіцентрі дійства, він доволі чітким голосом почав власну проповідь. Не знаю, що саме спантеличило усіх більше: чи те, що він був у візку, чи те, що так несподівано постав перед усіма, чи те, що неочікувано голосно почав викривати прибічників Партії регіонів за молитву пам’яті. Як би там не було, кожен з присутніх взяв тут для себе якийсь урок. Ось я, наприклад, саме тоді зрозумів одну важливу річ. Ніколи не буває цілком правих, і цілком винних А хто сам без гріха, нехай перший і кине в мене каменюку…
Зі святом усіх нас. Ніколи не забуваймо, що Німеччина принесла нам не тільки порнофільми, але ще й 13 мільйонів жертв цієї безглуздої війни. Упокой їх Господи, а нас навчи робити правильні висновки. Хоча б сьогодні, 67 років по тому… Дай Боже нам сил і мудрості прочитати надпис «Вічна слава героям!» на цьому меморіалі без жодних політичних підтекстів, бачачи його таким, яким він є : окропленим кров’ю невідомого солдата, невідомої національності, з невідомої нам партії, і невідомої нам віри…
