- Що знаєте ви про Хелловін?
- Оскільки я є християнським священнослужителем і богословом, то мені вже в силу своїх безпосередніх обов’язків належить вивчати не лише свою рідну віру, але й інші людські вірування та заблудження. Як православний священик, я маю своїм обов’язком перед Церквою, та ввіреною мені паствою, у міру сил, протистояти засиллю різноманітних сект, культів, помилкових віровчень та забобонів, і при кожній нагоді свідчити про їхню шкідливість. Не скажу, що мені це приносить надзвичайне задоволення. Так само як не кожному дантисту може подобатись колупатись у ваших хворих зубах. Однак, лише таким чином досліджуючи різноманітні культи, фактично «зсередини», вивчаючи їх справжній, автентичний зміст, історію та віровчення, ми можемо мати про них об’єктивне знання, а отже, і будемо знати як їх подолати не силовим, але чесним – інтелектуальним і духовним способом.
Церква завжди готова запропонувати людям розумну альтернативу всякому гріху і невігластву. Зазвичай, основною причиною поширення культів та забобонів саме і є – це наше елементарне невігластво. І саме з ним треба боротися в першу чергу. Нас часто лякає існування сект, і багато людей думають, як їх побороти, пропонуючи для цього все нові і нові теорії. Насправді, відповідь тут доволі очевидна. Дайте людині освіту, можливість навчатися з першоджерел, навчіть мислити самостійно та без тиску, і вона ніколи не стане прибічником «новомодних» релігійних чи тоталітарних культів. Статистика саме про це і говорить: в загальному серед сектантів майже немає людей з вищою освітою. Лише освічена людина має навик до аналітичного мислення. А це означає, що вона не так просто дасть себе обманути. Людина яка всередині порожня – це перша мішень для тоталітарних сект, і культів. Тож я не хотів би зараз читати вам лекцію про стародавні кельтські вірування, хоч і підозрюю, що й вони можуть бути комусь цікавими. Натомість хотів би звернути увагу на інше.
Історія переконливо свідчить, що дуже часто, майже завжди, сильніша традиція і сильніше культурне середовище здатне і прагне поглинути слабшу традицію і менш усталену культуру. Очевидно, що коли кельтські традиції перемогли традиції багатонаціональних американців, то в цьому немає нічого дивного. Америка сьогодні – це над-релігійна і над-національна країна. Кожен народ, який там нині мешкає, вимушений поєднувати власну національну ідентичність з новоствореною універсальною, суто американською. Можна ще багато сперечатись, наскільки успішними можуть бути такі спроби. Однак висновок, як на мене, тут доволі очевидний. Оскільки в Америці нині серед іншого, панують кельтські традиції (і не в останню чергу через суто фінансову вигоду), з цього чудово видно те, що оцей релігійний універсалізм, чи ще точніше поголовна релігійна індиферентність, досить впевнено перемогла національні ознаки, чи, як їх називав наш митрополит Іларіон Огієнко, ті окремішності кожного народу, які є її неодмінними ознаками та виразниками. Тож, у цьому двобої стародавні кельти перемогли американців. Питання лиш у тому, чи зможуть вони перемогти нас – сучасних зрусифікованих і спантеличених різними варіантами власної історії українців…
- Чи святкуєте ви це свято? Якщо так, то як, де, з ким?..
- Звісно, 31 жовтня, якщо лиш в мене буде нагода, я залюбки відвідаю наш храм. В цей день Православна Церква на своїх богослужіннях згадує одного з найкращих людей, які будь-коли жили на землі. Він був святим, і його звали Лука. Цей апостол з сімдесяти, багато потрудився для проповіді Слова Божого. Це він написав одне з чотирьох Євангелій, та книгу Діянь Святих Апостолів – невід’ємної частини Нового Завіту. Він був лікарем, чудово розбирався у людській природі, спочатку лікуючи тіла, а згодом і людські душі. А ще, історія розповідає нам про те, що Лука був чудовим художником, і був першим, хто почав малювати ікони Пресвятої Діви Богородиці. Саме апостолу Луці приписують авторство однієї з найбільших українських святинь – Вишгородської ікони Божої Матері, блюзнірськи викраденої колись московським князем Андрієм «Боголюбським» під час загарбницького походу на Київ. Тому, звісно цей день, з 31 жовтня на 1 листопада, усі православні християни проведуть недаремно. Ми у своїх молитвах пригадаємо людину, яку варто наслідувати кожному, бо вона цього справді гідна.
- Можливо, надаєте перевагу Дню всіх святих, який українці відзначають у цей день споконвіку?
Не хотів би вас сильно розчаровувати, але в цей день українці споконвіку згадують саме святого Луку. Як тільки рівноапостольний і великий князь Володимир просвітив нашу землю світлом вчення Христового, так одразу до нас прийшов і східний Місяцеслов – древня система християнського церковного календаря, з визначеним часом святкувань дня пам’яті для конкретного святого. Тож, якщо тепер вести мову про «споконвічне», принаймні з 988 року, вшановування цього дня, то от особисто я, будучи свято переконаним в історичній достовірності наших древніх літописів, волів би говорити лише про апостола і євангелиста Луку. На жаль, згодом, в силу різноманітних політичних і церковних потрясінь, колись наша православна Україна перестала бути цілком православною. Як тільки лиш наші католицькі сусіди мали змогу захопити частину наших земель, то вони з радістю такою можливістю і користались. А попри це, діяльність латинських місіонерських орденів, співпраця князів і королів з Папою, насильство, підкуп та шантаж призвели до того, що нині католицизм уже є традиційною релігійною конфесією України. Так само, з поширенням латинської віри, паралельно і «приживаються» у нас католицькі обряди і звичаї, «люб’язно подаровані» нам, зазвичай, польськими ксьондзами. В тому числі у нас прижилася і традиція запалення свічок на могилах родичів напередодні свята Wszystkich Świętych – Всіх Святих. Звісно, я сам християнин, і не можу зупиняти людей, які йдуть віддати честь, і творити молитву над гробами своїх рідних чи друзів. Однак, для мене, як православного українця, ця традиція справедливо є чужою та далекою. У нас є свої свята, в які ми згадуємо своїх померлих, і є свої дні, присвячені усім нашим святим. Днем (або Неділею) Всіх Святих називається восьма неділя після свята Пасхи, та перша неділя після Зіслання Святого Духа. А вже друга неділя після П’ятидесятниці – це день молитовної пам’яті всіх українських святих, а ще – нашої Тернопільської чудотворної ікони Божої Матері. Тож, я маю велику мрію – щоб наші люди перед тим як щось робити – добре думали що вони роблять, для чого, і задля чого. Інакше, наше мавпування незрозумілих і непотрібних традицій буде свідчити лише про те, що ми або не бажаємо думати, або вже не маємо чим.
- З чим асоціюється у вас назва Хелловін?
- Чесно кажучи, при згадці назви свята мені зовсім не спадає на думку традиційна етимологія цього слова. З одного боку, якось, суто розумом, я добре знаю, що назва ця походить від слів, які передають значення вечора, напередодні католицького дня усіх святих. Але з іншого боку, увесь той бісівський антураж, який супроводжує хелловін, пересичення свята образами демонів і саме їх виставлення на перший план, дає мені підставу тлумачити це слово у зовсім іншому ключі. Ось, дивіться : «Hell» – англійською мовою це пекло. «Win» – якщо брати іменник – це переможець, або виграш. Дієслово «win» ще конкретніше. Воно має значення «захопити», «поцупити», «перемогти». Тому, для мене хелловін – це вперте намагання певних сил представити перемогу пекла над святістю вже як очевидний, звершений факт. Як християнин, я не потребую таких гіпотез. Я просто не вірю їм. Спаситель наш Ісус Христос обіцяв, що жодні сили пекельні ніколи не зможуть перемогти Його Церкву, освячену на Голгофському хресті Його найчеснішою кров’ю (Мф.16:18).
Звісно, багато хто може мені, доволі справедливо дорікнути, що, мовляв, не варто до дитячого свята ставитись так серйозно. Якоюсь мірою це теж правда. Однак, не варто і недооцінювати оце дитяче загравання з бісами. Діти – дітьми. Але ж біси там – справжні. Тож, поки ми не те що з бісами, а самі з собою не можемо розібратись – такі жарти доволі небезпечні і для душі, і для тіла. Споглядаючи на оцей масовий хеловвінський психоз, я можу лише з сумом зітхнути про те, що в нас з такою швидкістю, і в таких масштабах, не поширюються давно забуті власні українські національні традиції – колядки, гаївки, щедрівки, чи хоча б просто – традиція сімейного відвідування храму у неділі і свята. В нас якщо часом і зустрічається таке, що вся сім’я виходить разом до церкви, то нерідко кожен з її членів йде у власний храм. Більше того. Бісам ми і без Хелловіну служимо тим, що служимо лінимося, крадемо, осуджуємо, блудимо, хамимо старшим і молодшим, заздримо і т. д. Тому, хотілося б, щоб кожен, хто вводить у своє життя нові свята, чітко зрозумів, що нові свята – це не лише спосіб проведення власного дозвілля. Це ще й відображення наших стосунків з Богом, і відтворення назовні того, що насправді робиться у наших з вами душах. А закінчити свій монолог хочу жартівливим афоризмом: Чи підтримую я Хелловін? Я обома рогами проти!
Ольга Терещук, Інтернет-видання “Погляд”
