- Отче Євгене, цікаво було б дізнатися статистику шлюбів та розлучень.
На жаль, у Церкві, принаймні, нашій, ще немає певних служб моніторингу і ведення статистики розлучень та шлюбів. Така, на перший погляд, суто формальна і бюрократична робота дала б можливість дізнатися про реальний стан справ, глянути на суспільство в духовному перерізі. Очевидно, багатьом людям надзвичайно складно визнати проблему, поки вона їх боляче не торкнеться. Особливо, коли це стосується церковних шлюбів та розлучень. Чимало сучасників вважають шлюб не Таїнством Церкви, а певною формальністю з огляду етнографії та незрозумілих, хоча й доволі красивих елементів народних традицій. Але коли солодкий туман шлюбу розвіється і двох людей реально вже ніщо не об’єднуватиме, крім спільних проблем, помножених удвічі, розлучення не лише не стане для них тягарем і травмою, а навпаки – суттєвим полегшенням життя у багатьох його аспектах. Лише кілька неприємних «паперових» процедур — і знову можна буде поринати у всі вигоди «вільного» життя, не обмежені жодною відповідальністю перед партнером.
На жаль, охочих обвінчатися у нашому храмі небагато, а от тих, хто хоче розлучитися, завжди достатньо. Почасти звертаються люди, які планують вступати у шлюб вдруге. Втім, як засвідчує життя, новий шлюб також не гарантує людині щастя, зважаючи на попередній досвід. Дехто вчиться на чужих помилок. А деякі і з власних не беруть уроків.
На Вашу думку, що найчастіше є причиною розлучень?
Зазвичай, у більшості невдалих сімей причина розлучень одна — інфантилізм, духовна та емоційна незрілість, небажання разом будувати власне щастя. Підкреслю загальну тенденцію: ми усі хочемо реальних і якісних змін у житті, але при єдиній умові: змінюватись буду не я, а мій партнер. Однак, з такою філософією життя шлюб довго не протримається. Щонайбільше — рік або два. Можливо, три, десять. Але ж не вічність! Все залежить від того, в кого з молодят швидше увірветься терпець або хто перший наважиться таким кардинальним способом вирішити проблему невдалого шлюбу. Люди забувають, що розлучення — це дуже небезпечний, ризикований і невдячний спосіб утекти від помилок попереднього життя. Це величезна життєва трагедія, яка повинна навчити нас мислити по-дорослому. Потрібно навчитися переводити свій погляд з обставин, з людей, які нас оточують, чи з людини, якій ми обіцяли бути вірними до кінця, на себе. Оцінити, як ми живемо, як мислимо, говоримо, любимо і як ненавидимо.
Не тільки Церква, але й здоровий глузд навчає нас, що ми — ковалі власного щастя. І горя, до речі, також. Але, очевидно, приємніше і зручніше мати офіційного винуватця наших невдач. Та цим проблемі не зарадиш. І Бог, і люди добре усвідомлюють, що одного дня сума наших неправильних, гріховних і нелогічних вчинків може виявитись занадто критичною, щоб з того моменту наше життя можна було чесно назвати щасливим. Винні у цьому — лише ми. Не змінивши свого ставлення до життя, без справжнього покаяння людина знову приречена на чергове розлучення.
Найчастіше при розлученні люди відмовляються лише від наслідків гріха. Але коріння все одно переносить його у наступні стосунки. Мабуть, ви не раз помічали, що серед людей існує певна категорія тих, хто почасти змінює своїх партнерів, шукаючи якоїсь досконалості. Але ж хіба проблема в партнерах? Ні, звісно! Всі проблеми — у ставленні до власної поведінки і до тих людей, які для них є лише черговими «жертвами» та суб’єктами цинічного використання. Люди шукають та перебирають собі партнерів так, наче копирсаються у щойно привезеному в магазин «секонд-хенді». Вони помилково думають, що ідеальну річ чи ідеальну людину треба просто вміти знайти. Натомість Бог хоче, щоб ми працювали над собою і спільно, в парі, допомагали один одному ставати кращими, розкривати у собі нові грані характеру і розуму, врешті – щоб максимально доповнювали одне одного.
Варто знати, що ідеальних людей не існує. Усі ми — однаково недосконалі та спотворені пристрастями грішники. А шлюб — це найкращий час, найкраще місце і найкраща можливість об’єднатися двом недосконалим людям для того, щоб разом працювати над будівництвом спільного і великого власного щастя. Саме у законному шлюбі недоліки однієї людини можна компенсувати добрими рисами її подружнього партнера. Дуже часто цієї істини не хочуть усвідомлювати навіть християни. Через це страждають не тільки вони, а й їхні діти та родичі. Щасливе сімейне життя — це не дарунок з неба. Це довга і кропітка праця людини на будівництві домашньої Церкви.
- Через скільки часу після вінчання «закохані» пари зазвичай розлучаються?
Чим раніше молоді люди вступають у шлюб, тим швидше дізнаються, щоправда вже дорогою ціною зіпсованого власного і чужого життя, що готовність до шлюбу — це не абстракція, а доволі конкретна і важлива для кожної сім’ї річ. Залежно від причин, що змушували людей свого часу побратися, у свій час приходить і усвідомлення власної «неготовності» брати на себе відповідальність за будівництво родини. Одружуватися — це, найперше, відповідати і за себе, і за партнера, і за майбутніх дітей. Чим більш зрілий партнер – тим стабільнішим буде шлюб. Чим інфантильніші характер та подружні стосунки, тим більше ймовірності, що шлюб буде для лише тягарем та розчаруванням.
Дуже часто емоційні батьки не можуть змиритися з проблемами сімейного життя власних дітей, відтак починають втручатися у фактично вже чужу сім’ю улюбленої донечки чи синочка. Зазвичай, це завдає ще більшої шкоди. Саме співвідношення цих та інших компонентів і визначає терміни життя шлюбу. Якщо люди твердо налаштовані працювати над собою, то всі життєві проблеми можна перебороти, а від розлучення — відмовитися. Якщо ж вони переконані, що все дуже погано і цю хворобу, на їхню думку, неможливо вилікувати, вже з першого дня можна починати налаштовувати себе на песимізм і деструктивний погляд на життя. Найгірше те, що люди вважають розлучення виходом з проблем. Але це не правильно, позаяк — це лиш прискорений початок кінця особистого щастя.
- Які причини є прийнятними для розлучення з точки зору Церкви?
Церква завжди проти розлучень, оскільки розуміє союз двох людей не лише на фізичному, тілесному рівні, але й на рівні духовному та душевному. Єдність двох людей, які у храмі отримали благословення на спільне життя — це вже позачасова єдність і позаземне єднання, яке має свій відбиток у вічності. Те, що відбувається між двома людьми під час Таїнства вінчання, Церква вважає онтологічним злиттям двох іпостасей. «Двоє в єдину плоть» — писав апостол Павло. Коли мислити про шлюб в такому аспекті, то легко дійти висновку, на якому Церква наголошує вже дві тисячі років: ніщо земне не може насправді стати на заваді нашому щастю та порушити цю метафізичну єдність.
Так, люди недосконалі: одні зловживають алкоголем, інші захоплюються азартними іграми, дехто знущається над своєю дружино, хтось «колекціонує» коханок. Такі випадки випадків цілком справедливо можна вважати підставою для розлучення. Хоча такі сімейні проблеми — це зовсім не причина замінити одного чоловіка на іншого. Радше навпаки. Це спонукання вивчати свого партнера під іншим кутом: хто він, що йому подобається, чому він став таким, чим я можу йому конкретно допомогти і чи є в цьому моя провина.
Психологами доведено, що чоловіки частіше страждають від поганих дружин і через це заглядають у чарку. Нам давно вже час ставати реалістами і позбуватися неправильних стереотипів, які роками культивуємо в собі та своїх дітях. Говорити про конкретні причини розлучення потрібно виключно в рамках конкретної сім’ї. Звісно, існують певні «трешеві» ситуації, за яких залишатися в шлюбі означало б не просто нести свій хрест, але й стати самогубцем. Саме цих ситуацій Церква радить людині при можливості уникати. Скажімо, якщо у в чоловік хворий на СНІД, то жити з ним небезпечно. Або якщо він постійно знущається над дружиною і одного дня може зробити її інвалідом – жити з ним також не варто.
А от коли Христос говорив про шкідливість перелюбу, він не рекомендував розлучення категорично. Він дав нам можливість самостійно прийняти таке рішення. У багатьох випадках люди прощають один одному навіть зради, але потім щасливо роками живуть з новими силами і новим натхненням. Благодать Божа допомагає усім, хто її потребує, прагне та шукає. Головне у шлюбі – спільно бажати духовного зростання. Коли цього нема – фактично не існує шлюбу. Завданням церковного шлюбу, врешті, як і церковного розлучення власне і є — з’ясувати реальний стан речей.
- Як запобігти розлученню? Чи маєте власні рецепти?
Пригадуєте, давню історію про людей, які, випадково отримавши з блискавки вогонь, змушені були підтримувати ватру цілодобово і цілий рік? Це досить повчальний приклад ставлення людей до сімейних цінностей. Ми не маємо права, вступивши у шлюб, вважати, що все необхідне для свого щастя ми вже зробили. Насправді, з весільного рушника все тільки починається. Звісно, ніхто й ніколи не гарантує нам рай на землі. Однак погодьтеся: земний рай щодня — це дуже нудно, ба навіть і небезпечно. Зазвичай, люди, в яких нема проблем, досить впевнено втрачають здоровий глузд. А що вже робиться з їхніми нащадками — вам, думаю, це відомо.
Тому, вочевидь, людині найкраще мати у житті все – і сум, і радість, і бідність, і багатство. І щоб поруч була людина, з якою можна подвоювати радощі та розділяти навпіл сум і скорботи. Церква, зазвичай, сподівається, що люди, які хочуть побратися, заздалегідь обговорили такі моменти і про все домовилися. Ні людська врода, ні фінанси, ні батьки, ні ідеальні статеві стосунки не рятують сім’ї від розлучень в момент кризи. Єдиним порятунком є тверезий розум, побожність, мінімальна взаємоповага, реальне бажання знайти вихід, часом йдучи на поступки навіть очевидно неправій людині.
Але над цим потрібно працювати все життя, і в першу чергу про це повинні дбати батьки. Адже, як відомо, дорослу людину вчити, зазвичай, вже нема сенсу. Занадто пізно нагинати велике дерево. Тож для того, аби наші діти ніколи не розлучалися, треба їх готувати до повноцінного життя ще змалку. Показувати їм власний позитивний приклад, навчати поваги і благоговіння перед протилежною статтю та перед святістю шлюбу. Прикро, але діти виховуються на помилковому батьківському переконанні, що розлучення – це нормальний вихід із складного сімейного становища. Однак, так само, як хворий зуб краще лікувати, а не видаляти, так, все-таки, варто зберегти сім’ю, а не помножувати свої проблеми вчетверо. Треба уважніше придивлятися до людини, з якою плануємо продовжити життя. Дуже часто її майбутнє можна прочитати у її минулому чи родини.
- Скільки разів з точки зору Церкви протягом життя можна одружуватися чи розлучатися? Дехто вважає: якщо розлучили раз, отже, розлучать і вдруге, втретє?..
На превеликий жаль, нині церковний ідеал — це одне, а сувора правда життя – зовсім інше. Наша християнська недосконалість позначається на всіх без винятку аспектах життя. В тому числі, і на сім’ї. Людина, яка щоденно згинається під тягарем пристрастей і гріхів, не може бути повноцінною вже за визначенням. Гріх — це хвороба. Рани, які отримуємо внаслідок недуги, залишають свій відбиток на нашій поведінці, у думках, мріях, конкретних вчинках. Дуже часто трапляється, що людина сама була б рада звільнитися від тягарів і наслідків своєї гріховності, але вона не має для цього достатньо сили волі та віри. Якщо не думати про це і не чинити цьому опір — все це так і залишиться, буде чекати свого часу, щоб одного дня сильніше нас поранити та зламати.
Бажання розлучатися – диявольське. Сам сатана є батьком брехні, розбрату, підступів, ненависті та деструкції. Звісно, не веду мову про випадки, коли розлучення необхідне з об’єктивних причин. Зовсім інша справа, коли люди «не зійшлися характерами», не докладають зусиль для відновлення стосунків. Церква дає людям аж три шанси. Це втричі більше, ніж необхідно для нормальної і адекватної людини. Однак, не варто обманювати себе: другий і третій шлюб — зовсім не норма, а певна поблажливість до людей та розуміння їхніх немочей. Церква не схвалює наших гріхів, але приймає нас як своїх грішних і духовно нещасливих дітей. Бо гріх та грішник – це, й справді, не одне і теж.
Не факт, що другий і третій шлюби виявляться щасливішими за попередні. Церква каже: хочеш бути щасливим – пробуй, але змінюйся. Якщо не будеш змінюватися внутрішньо – зовнішні зміни твого життєвого антуражу ніякими змінами, власне, і не є. Хіба що трохи попрактикуємося у лицемірстві. Але ж ми не обманемо ні Бога, ні самих себе… Чергові стосунки мають бути збудовані на досвіді попередніх і правильних висновків. Нам конче треба брати уроки з життя. Інакше ми не вирішимо жодних проблем, тільки накопичуватимемо їх своїм «страусиним замовчуванням».
- Які поради даєте тим, хто вирішив стати на рушничок щастя і хто має намір розірвати шлюб?
Маючи нагоду систематично спілкуватися з молодятами чи вже досвідченими сімейними парами, завжди ставлю на перше місце бажання з’ясувати їхній справжній вік. Не фізичний, а духовний. Дуже часто мене приємно дивують молоді люди, які у своєму ставленні до шлюбу є доволі категоричні, свідомі, знають, для чого це їм. З такими людьми легко і приємно спілкуватися, бо вони в цьому сенсі мудрі і здатні зрозуміти все те, що я можу їм порадити як православний священик. Якщо ж пара підходить до вінця з чіткими егоїстичними принципами – «я хочу бути з тобою, бо мені з тобою добре, і тільки з тобою, бо ти приносиш мені найбільше насолоди серед усіх інших відомих мені людей», то я вже наперед можу передбачити з ними швидку зустріч в інших умовах – в нашому церковному суді.
Я ніколи не бажаю людям любові, бо це слово давно вже зганьблене піснями, віршами, егоїзмом, блудом та cтатусами "Вконтакті". Натомість вважаю, що коли молоді люди будуть мати бажання збудувати міцну домашню Церкву, освячену Духом Святим, то Бог дасть їм все необхідне, в тому числі і справжню Любов. Тому я бажаю усім нам, найперше, гарячої християнської віри, терпіння та мудрості. Без цього фундаменту взагалі ніякого щастя не збудуємо. Багато людей вважають, що «якість» шлюбу визначають статеві стосунки. Це не правда. Основне, що може відбутися між двома людьми протилежної статі, – любов, освячена Христом.
Ну, а секс… Це дуже нестабільний фундамент. Зазвичай він стає лише причиною для розлучення, бо розрізнити, де у ньому егоїзм, а де альтруїзм, недозрілим людям дуже і дуже важко. Вам подобається кататися на ковзанах узимку? Напевно, що так. Але жити постійно на льодовій арені навряд чи хотілося б. Для повноцінного життя потрібний стабільний ґрунт під ногами. На думку багатьох щасливих подружніх і ще не одружених пар, таким ґрунтом може бути віра в Христа Спасителя і життя за об’явленими Богом принципами.
- Яке розлучення має передувати: офіційне державне чи церковне?
Зазвичай, люди звертаються у Церкву тоді, коли цивільне розлучення уже оформлене, а документи від архиєрея виготовляються вже на основі документів з відповідних державних органів. Хоча завжди є винятки. Є люди, які побрались тільки в храмі, то у них, очевидно, все по-іншому. Робота з людьми — це щоразу унікальна і навіть творча справаа, яка не терпить конвеєрного підходу. Бо це не лише малопродуктивно, але й гріховно.
- Куди звертатися тим, хто зважився на церковне розірвання шлюбу? Які документи для цього потрібні і як здійснюється обряд церковного розлучення?
Власне кажучи, обряду церковного розлучення взагалі не існує. Насправді церковне розлучення — це доволі приземлена паперова процедура, під час якої члени суду з максимальною пильністю вивчають усі особливості життя конкретної сім’ї та на основі цього приймають рішення про те, чи достатньо підстав оголосити з канонічного погляду сім’ю розлученою, чи ні.
Втім, хочу наголосити ось на чому: дуже часто серед причин, які люди вважають важливими для розлучення, немає таких, з якими б погоджувалася Церква. Саме тому сьогодні й існує єпархіальний суд. Після детального дослідження ми зможемо авторитетно засвідчити або ж спростувати складність конкретного життєвого випадку, а також дати рекомендацію, як поводися цим людям далі.
Якщо бачимо об’єктивну провину одного з членів сім’ї (скажімо, подружню зраду), то право нового церковного шлюбу може отримати тільки постраждала сторона, але аж ніяк не винуватець. Довідка про церковне розлучення – це документ, який засвідчує право або можливість отримати нове церковне благословення з новою сім’єю. Жоден відповідальний священик не наважиться повінчати незнайомих йому людей або людей з «сумнівним» минулим без відповідного дозволу церковного суду чи архиєрея.
Для того, щоб розпочати процес оформлення церковного шлюбу, людям потрібно, в першу чергу, звернутися у той храм, де вони вінчалися, і розповісти настоятелю про свій намір. Він порадить, як, де і коли можна потрапити на прийом до єпархіального Управління. Разом із священиком або без нього треба буде зібрати певний пакет документів, які, окрім засвідчення особи, ще зможуть підтвердити факт та деталі вінчання. В управлінні або ще під час зустрічі з духівником складається доволі конференційний документ – протокол, у якому фіксується розповідь про життя і його унікальні особливості. Справа розглядається протягом кількох тижнів. Відтак архієрей приймає рішення: дати благословення чи ні.
Дуже часто люди звертаються до церковного суду вже після того, як отримали «державне» розлучення та почали жити з іншою людиною. Така процедура відбувається набагато швидше. Особливо тоді, коли люди хочуть найближчим часом отримати нове церковне благословення. Слід сказати, що ця процедура не є безоплатною. Кошти, отримані від пожертв, скеровуються виключно на потреби Церкви та на утримання єпархіального Управління. Сума оплати залежить від конкретної Церкви, і навіть від конкретного єпархіального Управління. Головне – не натрапити на шахраїв, які, користаючись людською необізнаністю у цих питаннях, хочуть нажити собі капітали.
Усім читачам дякую за увагу, прошу пробачити за багатослів’я. Як завжди, закликаю людей любити свою половинку справжньою християнською Любов’ю, збудованою не на слабостях плоті, а на повазі, довір’ї, бажанні духовного зростання та взаємному щирому збагаченні. Якщо ж хтось із вас, дорогі читачі, поки що самотні, - не розчаровуйтесь. Бог має свій план щодо кожного з нас. Коли будете поводитися правильно, то вихід з такої непростої ситуації завжди знайдеться. Адже немає більш нещасливішої істоти в світі за самотню людину. Тому працюйте над собою, не втрачайте віри та вчіться помічати у житті не тільки принців. В наших умовах принци самостійно не народжуються і не ростуть. Їх треба виплекати власноруч. Будьте певні, що лише ретельна праця над собою та живе спілкування з Богом зможуть прищепити смак до життя, зокрема, у парі, «удвох єдиною плоттю».
Спілкувалась Ольга Терещук, «Погляд»
