Слово на літургії у Велику Суботу

Що може відчувати людина, яка бачить перед собою гріб з покладеним у нього бездиханним Тілом Спасителя? Ісус Христос своїм виглядом нині, як ніколи, вчить того, що наші гріхи мають жахливі наслідки.  Не дивлячись ні на що зовнішнє, Христос так полюбив цей грішний та невдячний світ, що коли було потрібно, -  захотів померти за нього. Він не вагаючись пішов на жахливу смерть. У ці дні кілька разів читався особливий фрагмент з Євангелії. У ньому розповідалося про те, як один з воїнів серед тих, що розпинали Ісуса змилосердився, і для того, щоб хоч трохи полегшити Йому страждання намочив губку в суміш оцту та жовчі, і на тростині підніс її до Найсвятіших Уст Христових. 

Для чого це було зроблено? Ця речовина мала наркотичну та знеболювальну дію. Розіп’яті на хрестах люди, зазвичай, використовували будь-яку нагоду полегшити собі біль, а подібна процедура давала їм можливість хоча б на кілька хвилин його заглушити та відчути фізичне полегшення. Але, ось диво : Христос терплячи нестерпні муки свідомо відмовляється від цього напою. Чому? Тому, що увесь шлях будівництва нашого спасіння Христос проходить свідомо та у повній мірі. Він у будь-яку хвилину міг би відмовитись від нас, і щасливо собі жити вічно. Очевидно, що Він міг домовитись з Пилатом, людьми, Іродом, і навіть з первосвящениками і старійшинами, що видали Його на смерть. Але, коли б Він це зробив, ми б з вами були позбавлені вічного життя. Коли б Христос не помер за нас, то це б означало те, що наші гріхи не є прощені, а кожен з нас після смерті йде в пекло.

Так було до часу Нового Завіту, коли всі праведники після смерті своїми тілами йшли до могил, а душами – в пекельні глибини. А сьогодні, у Велику суботу, всі православні християни згадують і переживають ті події, коли Христос Спаситель будучи тілом у гробі, Своєю душею сходить до пекла, щоб там проповідувати Царство Боже усім від віку померлим праведникам і грішникам. Багато з них мріяло про те, щоб Сам Христос згадав про них, прийшов та врятував їх. Нині ми згадуємо саме цей момент проповіді, коли Спаситель у буквальному значенні спасає тих, хто раніше не мав можливості чути слова Євангелія. Там був Адам, там був Ной, Авраам та Мойсей, святі праведні царі та судді, боговидці та пророки Божі на чолі з Іоаном Предтечею. Ще за життя вони прагнули, шукали та служили Богу, але гріх онтологічно розділяв їх з Творцем. І лише Велика Субота відкриває для них можливість зміни свого жалюгідного пекельного стану на щось, якісно зовсім інше.  Сталось те, про що співаємо у відомому тропарі  : “У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний”.

Після жертовного подвигу Христа ніхто з людей вже й уявити собі не може, якими страшними є наслідки гріха, і яку дорогу ціну Бог заплатив смерті, щоб християни про це ніколи не дізнались. 

Коли ми з вами часто сумніваємось у тому, навіщо ми живемо, не знаємо насправді, які цінності для нас мають вирішальне значення, і як багато у нас гріхів, нинішній день повертає нам добру надію на вічне і благословення життя з Богом. Саме з Тим Богом, що нині не відмовляється від власних страждань заради кожного з нас. Бачимо, що Спаситель наш Ісус Христос обираючи між власним життям і нашим життям, віддає у жертву Самого Себе, не даючи нікому з нас відчути жахливий тягар гріхів на повну міру. Після жертовного подвигу Христа ніхто з людей вже й уявити собі не може, якими страшними є наслідки гріха, і яку дорогу ціну Бог заплатив смерті, щоб християни про це ніколи не дізнались. 

Звісно, у житті кожен з нас часто страждає. Однак, маємо знати, що наші тимчасові скорботи є лише слабкою тінню від того, від чого захистив нас Господь. Наші з вами страждання найчастіше є наслідком особистих гріхів і дрібницею страждань тих людей, що живуть поза Церквою – вічним джерелом Благодаті Божої. Кожен наш гріх – це рана, яку ми наносимо собі власноруч. Поки Господь не може нас уберегти від цих ран. Але він дає Свої праведні закони і навчає основним принципам життя, а також, завжди готовий через Святі Таїнства подавати зцілення нашим душам і тілам. Цього всього позбавлені безбожники. Своєю смертю і воскресінням Христос обожествляє грішну і недосконалу природу віруючих у Нього, та дає всьому світу відчути радість вічного життя з Богом. 

Зараз християни переживають останні години перед Воскресінням Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Щойно нами був зачитаний євангельський фрагмент, який розповідав про воскресіння з мертвих, а священнослужителі на знак цього навіть поміняли свої ризи з темних на світлі. Ми чули про смерть і воскресіння не звичайної людини, а Богочоловіка. Для чого були ці страждання, смерть і воскресіння? Для того щоб кожен з нас так само помер для гріха, і воскрес для життя вічного і святого. Ця можливість дана усім людям в однаковій мірі : і святим і грішникам. Але наскільки людство засвоїть цю жертву Христову залежить вже не від Бога, а від кожного з нас. Дивлячись на цю святу Плащаницю і покладене у неї мертве Тіло Ісуса ми все більше переконуємося у тому, що він зробив максимум з того, що міг для нас зробити.

Чи помічали ви, як буває солодко і приємно, коли чуємо про себе добрі слова? Або ж навпаки, як ми можемо нестерпно страждати, коли хтось сказав про нас щось погане, а ми про це дізналися : прочитали або почули. Ми реально страждаємо від цього, хоча це всього лиш слова. Ще більше нам буває приємно, коли хтось для нас зробить щось добре. А як би ми реагували, коли б дізнались, що десь у світі є людина, яка ладна взяти на себе наші хвороби та немочі? Як би ми ставились до такої людини? Очевидно, що ми б ставились до неї зовсім по іншому, не так як раніше. Церква нині розповідає про таку Людину! Христос реально взяв на Себе наші гріхи та хвороби, для того щоб ніхто з нас більше не страждав від них, і тим більше – ніколи не вмирав. Це є правда Церкви. 

Кожна людина, яка приходить на світ, одного разу народжується, і вже більше ніколи не перестає існувати. Смерть фізичного тіла – лише момент відділення душі від тіла. А далі, ця душа має вічне буття. Майбутнє душі може бути різним. Вона може вічно страждати в пеклі за гріхи, а може бути там, де перебуває Христос з усіма святими. Церква також вчить, що доля людської душі у вічності після Голгофи залежить виключно від людей. Бог зі свого боку зробив все, щоб дати нам обіцяне Царство. Не всі ті люди, що чекали Христа у пеклі пішли за Ним навіть там. Дехто з них свій власний гріх і сморід геєни вогненної полюбили більше ніж Ісуса Всемилостивого. Їх більше мучить святість, цнота і чистота Святині, аніж вічний пекельний плач та тортури. Вони ясно бачили, що Христос – Господь і Бог, але все одно обрали своїм паном сатану. Але не так зробив праотець Адам. Ви пам’ятаєте, як на початках людської історії перші люди, Адам та Єва, спокушені змієм не встояли перед спокусою і впали в гріх. У Велику Суботу Христос побачив його каяття та вивів із пекла. А нині, завдяки цій неймовірній події ми молимось до нього як до святого, особливим чином у Неділю Праотців згадуючи усіх тих старозаповітніх праведників, що пішли за Христом. Так, дійсно, було гріхопадіння, але й було покаяння Великої Суботи… 

Коли ми, здається, вже цілком приготувались до зустрічі Свята Пасхи, ні на мить не забуваймо, що всі наші приготування не повинні обмежитись лише зовнішніми речами. Ми багато потрудились для того, щоб спорядити святкову трапезу, часто дивуючи сторонніх не лише якістю, але й кількістю приготованих страв. Ми наче вмить забули, що той душевний скарб, який ми так важко здобували упродовж спасительного шляху Чотиридесятниці потрібно в ці дні цінувати ще більше. А що ми робимо? Як тільки чуємо, що піст закінчився, починаємо обпиватися та об’їдатися, начебто після посту Бога немає, а таких речей як страх Божий взагалі не існує. Великий піст - це час, коли ми готуємо свою душу до зустрічі з Воскреслим Христом. А тут, ми наче Його і зустріли, але все одно, у перший же день Великодня, у ліні та обжерстві все це швидко втрачаємо. Було б розумно, коли б ми не накидалися на їжу і на питво ще уночі. Нашому організму, насправді, цього не потрібно. Це потрібно лише бісам наших пристрастей. Вони заздрять християнській праведності, і якнайшвидше хочуть відібрати у нас «своє». Багато хто з віруючих залюбки виконує ці та подібні бісівські забаганки.

Так само недоречна у ці дні і офіційна християнська лінь. Наступний тиждень – Світлий, сприймається Церквою як одна велика і суцільна Неділя-Воскресіння. Це зовсім не час лежати перед телевізором. Це час посиленої молитви, духовного читання та розважання. Бог віддавна зарезервував для себе цей час у нашому графіку. Але,чи ми з вами зарезервували у своєму графіку час для Бога?... Маємо дати собі тверду обіцянку і завжди прагнути, щоб у час, коли тілесного посту вже немає, ми все одно дотримувались посту духовного і душевного. А це богослужіння нехай дасть нам ще одну нагоду подумати про основне :  про те, що потрібно шукати насамперед Царства Божого і Правди Його, а все інше – додасться нам. Бо так сказав Бог. Амінь.

м.Тернопіль, кафедральний собор Різдва Христового,
14 квітня 2012 року. Слово на літургії Василія Великого