Напишіть, будь ласка, про своє ставлення до загальної "сповіді". Чи приносить така "сповідь" духовну користь, Якщо так, то поясніть докладніше, бо я у ній нічого доброго побачити ніяк не можу. Як мені відомо, Церква вчить, що сповідь може дати людині величезне благо. Про це писали багато святих. Однак мова йшла про сповідь індивідуальну. Загальна ж сповідь, на мою думку, не спонукає людину до зусилля над собою в тому, щоб визнати свій гріх, а отже, якщо його немає, то й результат відсутній. Навпаки, може бути шкода від недостойного Причастя.
Поясніть, будь ласка, можливо, я помиляюся. Вибачте. Дякую.
Поясніть, будь ласка, можливо, я помиляюся. Вибачте. Дякую.
Шановний брате Андрію!
Незадовго виповниться уже 15 років, відколи милістю Божою я став православним священиком. За цей час лиш один раз, ( і то цього року), я наважився взяти участь у т.зв. «загальній сповіді», до якої завжди ставився неприховано критично. Коли у розумінні Церкви сповідь та покаяння речі в принципі не тотожні, то тим паче повинні бути розрізнені «загальна» та «приватна» сповіді. І якщо під час приватної, особистої сповіді, християнин робить над собою спробу самоаналізу та певного публічного виявлення скорботи за гріхи при допомозі душпастиря, то останнім часом т.зв. «загальні сповіді» перетворили Святе Таїнство Сповіді у формальність та профанацію святині.
Чи має вона користь взагалі? У певних, цілком форс-мажорних обставинах, дійсно, має : якщо є ймовірність того, що близька фізична смерть великої кількості людей, а часу для індивідуальної сповіді мало. В інших випадках священик у розмові з каянником зможе і повинен виявити ступінь хвороби та призначити конкретні дієві ліки конкретній людині. «Загальна» сповідь такої можливості не дає. Натомість, вона заспокоює совість тих людей, які раз в рік приходять до храму, щоб посвятити пасочки. Вони начебто уже були біля храму, приймали Таїнства, поклонялись Св.Плащаниці. А отже, у них із душею все гаразд. Сповідь для нормального християнина – це не вимушений календарем крок, а глибинна потреба духу, душі та тіла. Без Покаяння людина не є людиною за своєю суттю.
Ми знаємо, що кожен християнин має приступати до Сповіді та Причастя, як мінімум, разів п’ять на рік (чотири багатоденні пости та день іменин). Той, хто так чинить, по-перше, немає жодної потреби чекати часу, коли величезні черги правдивих та мнимих богомольців перешкоджатимуть покаянню. По-друге, той, хто спробував смак натуральної духовної їжі, більше ніколи не буде задовольнятися формальностями та сурогатами. Як священик під час сповіді я розмовляю з каянниками 5-10 хвилин і більше. Зазвичай, і цього часу мені недостатньо для того, щоб у повній мірі виконати свій пастирський обов’язок перед своїми парафіянами, за яких, до речі, ми, священнослужителі, несемо цілковиту відповідальність перед Богом.
Звісно, для когось і приватна сповідь може бути формальністю. Для когось і загальна може бути спасительною. І все ж, аналізуючи побачене на «загальних сповідях» у наш час, можу з сумом констатувати, що нині ця річ більше шкідлива, аніж корисна. Вона звільняє і пастирів, і їхню паству від зайвих зусиль та роботи над собою. А отже, перетворюється зі спасительного та душекорисного Таїнства у щось таке, що веде людей на справедливий суд і вічне осудження.
З повагою -
прот.Євген
