Десять фактів з історії Київського Патріархату

Чим більше зростає Київський Патріархат кількісно, тим помітнішим є об’єм брехні, що генерується його прихильниками. І хоч самі люди, які люблять повторювати подібні речі, можуть бути чудовими та прекрасними, розумними та сановитими, - правдою їхня брехня від цього все одно не стане. Здається, навпаки. Чим більш адекватні люди усоте її повторюють, тим бридкіше мислячим людям слухати всі ті лукавства. Не буду приховувати, що певного часу філаретівська агітація і для мене виглядала доволі переконливою. Та все ж, не без Промислу Божого, перейшовши низку власних митарств, з часом я навчився дивитись на деякі речі зовсім по іншому. 

Відверто кажучи, дехто мою публіцистичну діяльність та публічну критику «філаретівщини» безпосередньо пов’язував з доволі неприємним закінченням власної кар’єри в Київському Патріархаті. Мовляв, якби вони мене свого часу «не вигнали», то я б й досі співав «духовному пастирю націю» на весь світ оди та дифірамби. Не знаю… Не люблю фантазувати в теоріях «а якби». Справа це невдячна. Однак, все одно не буду лукавити : визнаю, що моє ставлення до теми в певному сенсі таки є суб’єктивним, бо стало наслідком не вивчення пустих теорій, а безпосередньої зустрічі з тією бісівською системою, проти якої в міру сил виступаю. Філарета я знаю не "напудреним", а таким як він є у житті : гордовитим тираном, що ховає свою справжню суть під білосніжним клобуком та єлейними словесами про любов до України.

Все ж, неймовірна кількість моїх однодумців не лише в УАПЦ, УПЦ МП чи УГКЦ але й у самому Київському Патріархаті є для мене доволі показовим явищем. Завдяки їм я все більше переконуюсь у тому, що небагато помиляюсь в цих міркуваннях. Достатньо років я провів у середовищі Київського Патріархату, і вже більше шести - «під мікроскопом» вивчаю діяльність Київського Патріархату ззовні. За це час написав немало статей та досліджень на цю тему. Деякі з них були доволі відомими в мережі. І те, що я хочу запропонувати для вас зараз – лише невеликий фрагмент того, про що варто пам’ятати, ведучи мову про УПЦ КП.

1. Першою офіційною брехнею Київського Патріархату є те, що вже у своїй назві Предстоятель УПЦ КП абсолютно безпідставно привласнив собі титул «Київського і всієї Руси-України», цим самим начебто ототожнюючи власне служіння зі служінням митрополитів давньої Київської Руси. Це – явне безумство та брехня. Історія цієї структури розпочинається 25 червня 1992 року.

2. Як це б не дивно прозвучало, але в УПЦ КП відсутнє ідеологічне спадкоємство між тамтешніми патріархами. Патріарх УАПЦ Мстислав та патріарх Володимир стали всього лиш жертвами вправних політичних маніпуляцій митрополита Філарета. Першого з них - Святійшого Мстислава (Скрипника) патріархом в УПЦ КП проголосили заочно і без усілякої його на те згоди, а другий, зрозумівши справжню суть Філарета, звільнив пана Денисенка з керівних посад в Патріархії, за, що незадовго і розплатився. Кажуть, що й життям.

3. Сучасна ідеологія УПЦ КП виробилась не одразу. Будучи приватним проектом Філарета Денисенка на початках своєї історії т.зв. «київський патріархат» був лише антиподом Київської єпархії РПЦ. Підтвердженням цьому є те, що «пересвячуючи» знову єпископів УАПЦ Філарет а) здійснював богослужіння російською мовою, при цьому згадуючи у молитвах патріарха Олексія ІІ і б) Поставляв нових єпископів на принципово нові кафедри, – а не на місце вже існуючих. З канонічної точки зору це швидше виглядало розширенням меж УПЦ МП, аніж закладка фундаменту нової УПЦ КП.

4. Побудова Київського Патріархату – не так промисел Божий, як вимушений крок самолюбивого ієрарха, котрого за конкретні моральні та канонічні злочини відсторонили від служіння. Він мав стати п’ятнадцятим патріархом Московським, для чого, навіть, заручався підтримкою російських спецслужб, котрим багато років щиро служив . До речі, у тамтешньому середовищі Філарет мав псевдо «Агент Антонов». Тепер, коли з його вуст лунають націоналістичні заклики, залишається лише дивуватись : чи це він сам так швидко перефарбувався, чи просто так має всіх за ідіотів?

В мае 1990 года на встрече с духовенством Тернопольской епархии Филарет порицал участников автокефального раскола, говоря, что раскольники действуют по прямой указке националистических организаций, обосновавшихся за границей. // Святая Успенская Киево-Печерская Лавра — Церковные расколы в новейшей истории Украины. Хронология 

5. Не наша справа і не місце зараз давати оцінку душпастирського і чернечого життя Предстоятеля УПЦ КП. Все це - в руках Божих. Нам залишається лише констатувати, що «духовний пастир нації» був ще й батьком кількох цілком конкретних, фізичних діточок, а «громадянська дружина» митрополита Філарета, нині вже покійна Євгенія Петрівна, тримала в тваринному страху всіх відвідувачів Екзархії на Пушкінській багато років поспіль, виконуючи дивні обов’язки «владичиці» церковної. Саме це було одним з офіційних звинувачень при позбавленні сану 11 червня 1992 року. Нижче ми про це детальніше згадаємо в іншому контексті.

6. Відомий термін «Філаретівщина» визначає собою все те найгірше, що завдяки пану Денисенку увібрав у себе Київський Патріархат з середовища безбожного Московського Патріархату. Філарет не просто був одним гвинтиків у великій безбожній машині РПЦ. З часу правління важкохворого патріарха Пимена саме цей митрополит став офіційним та неофіційним лідером, формуючи ідеологію РПЦ, контролюючи більшість зовнішніх та внутрішні стосунків Церкви. Найгірше з того, що можна було привнести у нову, відроджену Українську Церкву було ним старанно збережено і відтворено вже у нових умовах. Там, де система стоїть вище людської гідності, там народжується офіційна цинічність, підступність, лукавство, зрадництво. За таке не лише не карають, але - нагороджують найкращих та найбільш здібних покидьків.

Екстрасенс Авакян благословляє та зцілює патріарха Філарета

7. Юридично УПЦ КП з’явилась внаслідок об’єднання членів Російської Православної Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви. Але оскільки, під час цього «злиття» нікуди не зникли ні сама УАПЦ, ні тим більш, - УПЦ МП, внаслідку утворився лише черговий розкол. Великий, значний, але все одно - розкол, визнаний лише такими самими, чи схожими розкольниками з інших країн. Цікаво, що свого часу саме «патріарх Філарет» спробував створити «паралельну православну церкву», об’єднуючи навколо себе невизнані «альтернативні» православні спільноти. Розуміючи безперспективність подібних експериментів, «пошуки себе» на стороні невдовзі завершились без жодних корисних результатів. Вони лише суттєво гнітили здоровомисляче духовенство Київського Патріархату, та все більше псували й без того заплямоване реноме Денисенка.

8. Згідно однієї з байок, яка вже двадцять років вперто розповсюджується офіційними виданнями УПЦ Київського Патріархату, Філарет став жертвою російської Церкви саме через власну любов до України та Української Церкви, яким щиро бажав добра та повної автокефалії від Москви. Архієрейський Собор Руської Православної Церкви, що засідав 11 червня 1992 р. в Свято-Даниловому московському монастирі під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II постановив :

«За жестокое и высокомерное отношение митрополита Филарета (Денисенко) к подведомственному духовенству, диктат и шантаж (Тит 1. 7–8; 27-е прав. святых апостолов), внесение своим поведением и личной жизнью соблазна в среду верующих (Мф 18. 7; 3-е прав. I Всел. Собора, 5-е прав. V–VI Всел. Собора), клятвопреступление (25-е прав. святых апостолов), публичную клевету и хулу на Архиерейский Собор (6-е прав. II Всел. Собора), совершение священнодействий, включая рукоположения в состоянии запрещения (28-е прав. святых апостолов), учинение раскола в Церкви (15-е прав. Двукратного Собора): 1) Извергнуть митрополита Филарета (Денисенко) из сущего сана, лишив его всех степеней священства и всех прав, связанных с пребыванием в клире. 2) Считать все рукоположения в сан диакона, пресвитера и епископа, совершенные митрополитом Филаретом в запрещенном состоянии с 27 мая с. г., а также все прещения, наложенные им на клириков и мирян с 6 мая с. г., незаконными и недействительными. 

9. 1997 року за поданням єпископату Української православної церкви, Архієрейський Собор Російської православної церкви видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» (сану митрополита його було позбавлено в 1992) за «розкольницьку діяльність». Апеляцію Філарета Вселенський Патріархат та інші помісні церкви не розглянули, визнавши таким чином акт відлучення (анафему). З одного боку відсутність відповіді дає зайві надії прибічникам Філарета, мовляв, вони не почули на свою адресу «так», але й не почули також «ні». Може я й втрачений романтик, але, як на мене, відсутність відповіді – це вже і є сама відповідь.

10. Коли я думав чим завершити цей список, вирішив зупинитись на справі, яка для мене видається надзвичайно важливою. Чи не найбільш яскравою характеристикою Філарета та філаретівщини є хронічна мімікрія – прилаштування до умов часу, всупереч здоровому глузду, чистій християнській совісті та елементарним правилам етики. З москалями Філарет – москаль, з українцями – українець, з євреями – єврей, з уніатами - уніат, а зі «свободівцями» - брат Тягнибока, а при Януковичу з радості може й в піст заточити шинки з коньячком. Було б добре, коли б це все було щиро : необмежена любов до всіх людей. Насправді, це зовсім не любов. Філарет не любить нікого, окрім себе. Це - хитра та цинічна гра, на кшталт неякісної гри поганих політиків. З семінарських років я твердо бережу в пам’яті повчання : лише сектантам важливо зберегти та примножити паству, всупереч власній репутації. Головне – будь-якою ціною зберегти паству, а отже – гроші, владу та титули. Критики Філарета часто йому нагадують, що УПЦ КП було дітищем Леоніда Кравчука, екс- президента і екс-безбожника. Нині з сумом можна лише зітхати : Філарет обвів чи не найстарішого політика навколо пальця, немов юнака! У своєму лукавстві та лицемірстві Філарету немає рівних. Тут він – безперечний лідер. Лідер безхребетної та нещасної нації з Церквою-Матір'ю зразка червня 1992 року...