Майже про бабусю в маршрутці та проф.Осіпова

Довго думав, яких людей варто більше боятись : егоїстів, злодіїв, заздрісників, скнар, блудників, лінивих, апатичних, жидів, католиків, негрів, москалів, автокефалістів, депутатів, гомосексуалістів, чи все-таки, депутатів-гомосексуалістів? )). Як переконливо довів мені досвід, найстрашнішими є люди тупі, що вперто не хочуть визнати своєї обмеженості. А поки не визнають, то ревно борються з тим, чого не розуміють. Це, як ті придурки в підрясниках, що на камеру спалювали книжки професора Осіпова, показово звинувачуючи мого улюбленого богослова у «неправославності».

Очевидно, що набагато простіше спалити книжку, яку не розумієш, аніж поставити перед собою чітку мету вивчити предмет навіть там, де основні відповіді не лежать на поверхні. Олексію Іллічу ще досить-таки поталанило в тому, що він народився саме на межі XX-XXI cтоліть. Бо ж колись в Московії  одразу спалювали самих незрозумілих авторів. Оскільки книги були дорогі, то так виходило дешевше та практичніше. І я б сказав багато надійніше : більше нічого мутного писати не буде. Ну, й для інших щоб наука була.

Знаєте, в історії Церкви такі ідіотизми зустрічаються постійно : якісь окремі персонажі не хочуть розуміти один одного, а страждає увесь народ. Можна пригадати якщо не наш розкол кінця 90-х, то, хоча б розкол у старообрядців. Вся ця історія лежить не лише в особистих амбіціях, гордині чи фанатизмі. Значну роль там відіграє і питання інтелектуального росту обох сторін. Той, хто зупинився на місці ніяк не хотів, та й не міг без праці над собою, зрозуміти того, хто відійшов вже трохи далі. У житті ми дуже часто зустрічаємось з такими речами. 

Уявіть переповнену маршрутку при спеці 40 градусів. Бабуся в шести хустках і восьми светрах сіла під люком і не дає нікому його відкрити, мотивуючи це загрозою найстрашніших хвороб мозку, що межують з раком, снідом і гепатитом одночасно. В той же час всі інші двісті пасажирів хто годину, а хто й більше, змушені дихати обмеженим запасом вуглекислого газу, пилюки та пардон, випарами один одного і всього того, що залишилось від попереднього рейсу. Насправді ж, потрібно зробити одну дуже просту річ. 

Оскільки люк один для всіх, то очевидно, що він належить в однаковій мірі й бабусі в платках і хлопчику в навушниках з останнього крісла. Варто всього лиш пересадити бабусю подалі від холоду, питання вирішиться автоматично. Інша справа, що бабця хоче одночасно і сидіти, і мати за рахунок інших особистий кліматконтроль.

Наші люди переважно занадто пасивні, щоб до цього самостійно додуматись. Тож вважаючи себе культурними і показово люб’язними з людьми старшого віку, вони мовчки терплять весь цей жах, допоки не вийдуть на свіжий вітерець і не схоплять при цьому, як мінімум, - нежить. Це так героїчно і розумно пожертвувати власним здоров’ям, заради чужої дурості! Мене це завжди дратувало, як би я з цим не боровся. 

А ще я не раз зустрічав людей, які банально соромились голосно вигукнути шоферу про власну зупинку, а їхали до наступної, де це замість них вже зробив хто інший. Здорові чоловіки, а вели себе як дівчатка з 3-а класу. Та й діти тепер вже не такі. Пальця в рот не клади.  В залежності від того, як і хто їх виховує, в багатьох з них питання сорому відсутнє майже з народження. Звідкіля воно візьметься, якщо у батьків його немає?

Ну, а висновок... Він тут дуже простий. Кожному з нас варто бути надзвичайно обачним, коли покладаєшся на друзів. Цілком ймовірно, що вони не бажають нашого зросту, а їм дійсно, буде багато спокійніше бачити нас з вами у ямі, десь там глибоко на самому дні. Принаймні,так їм буде спокійніше за самих себе. Час тверезо визнати, що поодинці ми взагалі нікому не цікаві. В грішному світі завжди так : кожен тільки за себе, а правило щастя здохлої корови ніхто не відміняв. Не приймайте цього. Боріться з цим. Зробіть комусь добро не очікуючи взаємності і цим здивуйте систему. Вона може від цього навіть зависнути, але їй це піде лише на користь. Головне усім нам - подалі від дурості і поближче до самоіронії.

Дякую за увагу. Помагай нам Господь.