Сьогодні, як і обіцяв, спробую викласти свої думки про зраду та зрадництво. Одразу скажу, що зараз я буду писати не, як священик. Точніше, будучи священиком, спробую максимально від цього абстрагуватися, наскільки це взагалі можливо. Тема тут доволі суперечлива й тонка, тож вплутувати до неї святе Православ’я потрібно дуже дозовано. Як і завжди, при написанні відвертих текстів. А цей буде саме таким.
Отже, почнемо. Взагалі, на мій погляд, зрадою можна вважати будь-яку дію щодо партнера, при якій ми ведемо себе так, наче його взагалі не існує. Якщо, в один прекрасний (або навпаки - жахливий) день, ми домовилися, що вже є парою (одруженою чи ні - поки це не важливо), - це все. Надалі наша, навіть усна домовленість, вимагає відповідної поведінки. Після того, як в мене з’явилися стосунки з дівчиною чи хлопцем, недопустимо вести себе так, наче цього немає та ніколи не було. Якщо по цьому я веду себе “якось не так”, то я - справжнісінький зрадник. Сенс зради полягає не в конкретному способі, яким це було зроблено, але в самому факті зради. Хоч люди часто намагаються виправдати себе, спеціально придумуючи для цього різну градацію “жахливостей” зради, але це, безперечно, є лукавством. Зрадниками ми будемо однаково і коли чатимось в інтернеті з одруженим чоловіком, і коли будемо займатися з ним сексом. Хоча, звісно, ззовні зрада в асці - це дрібниці в порівнянні з реальними статевими стосунками. Тим не менше, повторюсь, що весь жах зради ховається не в сексі, а в самій зраді, в тому, що ми надали перевагу та обрали зовсім іншу людину, ніж це було потрібно чи законно. Ми перейшли рамки, встановлені мораллю та духовністю. Ми переступили власну межу дозволеного. Це зрада і це гріх.
Але хіба не потрібна “здорова” конкуренція молодим людям? І так і ні. В нас є вільна воля та розум обирати собі партнерів : шукай, обирай, сортуй. Але коли вже обрали, обіцяли комусь своє серце, то з цього моменту воно вже не наше. Нашим воно тепер є лише наполовину. І, що основне, в наших руках тепер половинка й чужого серця, за яке ми несемо абсолютну відповідальність, так само, як за своє власне, бо воно дійсно тепер наше. Поки "в нас хтось є", опція “шукати партнера далі” нам не має бути доступною. Звісно, багатьом “колекціонерам сердець” цю правду сприйняти доволі важко. Особливо в наш час. Блуд, невпевненість та егоїзм дуже часто змушують нас забувати про власну гідність. Бо коли ми зраджуємо, то зраджуємо не чоловіку чи дружині, але самому собі, своїм дітям та власному майбутньому. Розстроєна людина більше не здатна на подвиг, і той, хто зрадив раз в чомусь одному і не покаявся, дуже рідко може втриматись від спокуси зрадити вдруге та втретє вже в чомусь іншому. Це не я кажу, а каже досвід.
Про сексуальний аспект зрад теж потрібно написати, хоча робити це мені особливо незручно. Все-таки абстрагуватись від власної ряси для мене дуже нетипово. Тому, я попрошу особливо цнотливих далі не читати. Ви мене чули? Далі читають тільки блудники!
 |
| Про зраду і розміри, що мають значення (18+) |
******
Я вже не раз казав під час виступів, що за моїми спостереженнями тривала подружня зрада дуже рідко буває побудована винятково на сексі. Налаштовані на зраду чоловік або дружина, будучи втомлені побутом та дрібними проблемами, насправді, шукають не лише того, щоб власний статевий орган максимально добре та якомога частіше співпадав із статевими органами коханців. Як це не дивно, але дорослі люди в подружній зраді шукають саме відголосок тієї любові, поваги та повного сприйняття тебе, як особистості, що за кілька років ними так і не було віднайдено у власній сім’ї. Якщо в родині виправити нездорову психологічну чи моральну атмосферу, що панує там роками, зради можуть назавжди припинитися. Саме тому Церква, вважаючи зраду підставою для розлучення , тим не менше, не змушує до неї ті пари, які вже мали цей негативний досвід. Зрада це не лише підстава для розлучення, і не проблема сама по собі, але наслідок цілої низки проблем.
Сьогодні хіба глухі не чули, а німі ще не говорили про те, що в сексі “розмір має значення”. Увесь соціум : інтернет, ЗМі, поради професіоналів та друзів налаштовують людину не зупинятися, шукати та за будь-яку ціну знайти свій оміряний розмір та ідеал. В певних колах особливо наголошується, що кожен чоловік, гідний справжньої жінки (вас), повинен бути самцем з великим гм..болтиком. А без болтика - він узагалі не вартий ваших почуттів та часу. Тож коли зраджує жінка, вона робить цілком логічно та виправдано. Так само логічно, і нібито правильно, роблять дівчата, що намагаються перед шлюбом випробувати максимальну кількість... болтиків на сумнісність зі своєю "гаєчкою". Бо що буде, якщо виявиться найжахливіше вже після шлюбу!
В цих суперечках я, як священик, до сьогодні участі не приймав. Принаймні, письмово. Але оскільки зараз мені випала саме така нагода, то скажу. Чому б і не сказати!?
Не потрібно мати великого сексуального досвіду для того, щоб розуміти кілька банальних речей. Психічно здорова людина не може довго жити з іншою людиною, люблячи її тільки за щось одне : за красиве ліве вухо, чудовий лікоть чи червоні щоки. Та й навіть за великий болтик :) Повноцінна людина може по-справжньому полюбити іншу людину тільки всю, цілком. За всі її лікті, пальці та груди в комплекті. Звісно, якщо вона лише не маніяк і не м’ясник. Саме в цьому, до речі, лежить значна відмінність між любов’ю та закоханістю. Покохати за чорні брови, напевне, можна, але все життя провести з людиною тільки через цю єдину позитивну рису, навряд чи буде можливо. Людина - це настільки багатогранний та складний біологічний організм, що хоча б заради поваги до природи та всіх інших біологічних законів, що в ній діють, вип’ячувати один статевий потяг було б не зовсім чесно. Для мене завжди було важливо в людині масштаби її розуму, порядність чесність, працьовитість, аніж розмір болтика та гаєчки. Думаю, це не лише лише суб’єктивна правда, але й цілком об’єктивна. Головне в людини не розміри, а душа. Пригадуєте афоризм : " Людино, в тебе немає душі, ти сам душа. В тебе є тіло". Дуже правильна ієрахія цінностей.
Як здоровий та цілком повноцінний чоловік можу вас запевнити, що питання розміру окремих органів підносять в першу чергу блудні жінки. Мені, звісно, не зручно про це навіть писати, але ви маєте розуміти сенс всього, що зараз відбувається з народом. Коли дівчинка лише приходить на світ, пардон, місця в її гаєчці взагалі немає. Ні для великого, ні для малого болтика. Для жодного. Цнотливим людям обговорюване питання взагалі є маячнею і мені дуже дивно, що про це так мало говорять саме в аспекті цнотливості. Навіть коли їй буде 23 чи 25 років, та прийде час виходити заміж, в неї там все буде, як і раніше, а її законний чоловік, незалежно від болтика, виявиться для неї своїм, рідним та бажаним. І тільки у випадку, якщо вона буде вести активне блудне життя, їй і дісно, стане важливим розмір.
Хтось можливо пригадує мою математику статевого життя дівчинки, що в 15 років починає спати з хлопцями. Я колись вже писав про неї. Насправді, зовсім не складно підрахувати ймовірну кількість чоловіків у середньостатистичної сучасної жінки. Припустимо, що вона втратила цноту в 15, а вийшла заміж у 25, і хоча б 1 раз у місяць віддавалася чоловікам. 12 місяців множимо на десять років - отримаємо не менше 120 чоловіків за весь час! Ну, гаразд. Вона могла не змінювати партнерів так часто. Навіть якщо це був лише один чоловік (у чому я сильно сумніваюся), але 120 разів, то напевне, таки дійсно, після цього вже не всякому болтику гаєчка буде рада. Саме тому, про це жінкам потрібно волати за всякої нагоди. І, що тут найбільше мене дратує. Така пропаганда блудницього способу життя та блудницької філософії вже давгно виставляється нам, як норма! Ви тільки подумайте, як сильно хтось хоче нас переформатувати на сатанинський лад!
Мало того, що багатьом, ні в чому не винним юнакам, безпідставно внушають комплекси неповноцінності, язичницька філософія культу фалоса вже з дитинства вчить "правильно" розставляти світоглядні пріоритети. Згідно з цими, бісівськими переконаннями основними цінностями в людини є зовсім не моральність, чи тим більш, не духовність, а розмір болтика з точки зору досвідченої блудниці. Нагадаю, що в межах норми всі здорові люди один одному чудово підходять, і їм немає жодної потреби зчиняти паніку на пустому місці. Вже одні розмови про ці речі є свідченням глибокої внутрішньої пошкодженості людини і на фізичному, і на душевному і на духовному рівнях. Як християнин та психічно-адекватна людина я, безперечно, не хочу жити в суспільстві, в якому “чоловічим достоїнством” називають не віру в Бога, чесність та порядність, а всього лиш його болтик. Як християнин, я не приймаю ці правила. В мене зовсім інше уявлення про чоловічу гідність.
Звісно, ви можете мені справедливо дорікнути, що якщо я вже такий чесний та принциповий, то мав би не забувати, що оці вирахувані гіпотетичні 120 чоловіків теж з неба не впали, а однаково з нею винні за те, що дівчинка, "якось сама собою", стала блудницею. Так, це правда. І, як християнин скажу вам навіть більше цього. Церква вчить, що за все в нашому світі відповідають чоловіки. Особливо - чоловіки-християни. Тим не менше, наш світ безбожний і своєю безглуздою жорстокістю та реалізмом вчить і самих жінок відповідати за себе. Кількість згвалтувань по світі дійсно неймовірна. Але ще більш вражаючою є кількість добровільних незаконних стосунків між чоловіками та жінками.
На початку тексту я писав, що кнопки “шукати далі” в одружених людей, або тих, в кого вже є пара, бути не повинно. Натомість, для них є доступним безліч інших, цікавіших кнопок. Потрібно лише пам’ятати, що найбільш повноцінне та багатогранне життя, в т.ч. і сексуальну насолоду, Бог обмежив рамками законного шлюбу. Якщо ми себе поважаємо і дійсно прагнемо щастя, ми не будемо обмежуватися сурогатами. Так, чіпси, “Мівіна” та сухарики бувають часто дуже смачними та спокусливими. Але вони ніколи не стануть повноцінною заміною нашого раціону. Звісно, ми можемо “на зло мамі відморозити собі вуха”. Але шлях зради, фізичної та й моральної теж, - це завжди страшна рана на душі, яка одним днем не лікується. Це неймовірно, але шлях зради та блуду може тривати всього кілька годин, та навіть хвилин, і цього буде вже цілком достатньо для того, щоб спотворити нам всю решту життя.
Не думаю, що варто якось особливо розрізняти між собою “сорт” зради : фізична вона, духовна чи ще якась. І те і те є реальним злочином перед іншою людиною. Тим більше, всі вони майже завжди поміж собою тісно зв’язані та походять одна від одної. Просто, в одних випадках “невинна” дружба переростає в секс, а в інших після сексу люди банально знайомляться та почитають звертати увагу один на одного. Тому, давайте надалі будемо хоронити себе від всяких нагод зраджувати когось, бо саме це і є зрадою самого себе та своїх світоглядних принципів. А наші принципи - це ми самі.
Бог, звісно, може та хоче простити нас у святому Таїнстві Покаяння. Однак, не можна забувати про наслідки всякого гріха, тим більше смертного, яким є блуд. На Страшному суді за нього вже нас ніхто не питатиме, але рана від цього гріха може не зникнути до кінця життя...
Про це можна говорити ще багато, але бачу, що я вже й так достаньо сказав, то буду вже закруглятися.Якщо вам сподобалось - колись продовжимо. До зустрічі ) Дякую за увагу.
Етеншн. Помилки в тексті виправляю в міру відлову.
