Нерідко православні віруючі чують на свою адресу докори, особливо від протестантів: - Ви, мовляв, Євангелію тільки цілуєте, виносите на середину храму, прикрашаєте золотом та дорогоцінним камінням, але не читаєте її та не вивчаєте. Здавалося б, з таким твердженням можна було б погодитись, якби не одне «але». Очевидно, що автор цитованої думки знайомий з Православ’ям лише поверхнево, не зсередини, а ззовні. Видаючи бажане за дійсне, він плутає доволі суб’єктивні враження з об’єктивною реальністю, котра, в дійсності, не настільки песимістична.
Можливо, й, дійсно, не всі православні громади уваги присвячують таку кількість часу для зубріння цитат із Біблії, як це буває в у протестантів та інших новітніх сектах. Тим не менше, лише Православна Церква здатна зробити так, щоб кількість засвоєного матеріалу, врешті, переросла в якість духовного життя християнина, а отже – принесла справжню користь від такого читання.
Мало хто з протестантів знає, що за рік Новий Завіт на богослужіннях Православної Церкви прочитується двічі: повне коло за рік, та ще один раз на Страсну Седмицю. Більше того, євангельські фрагменти (зачала), що читаються упродовж року, являють собою чітку та злагоджену систему, и складають собою чітке та злагоджене за змістом коло.
Умовно його можна розділити на три частини:
1) Євангельські читання від Пасхи до П’ятидесятниці.
2) Від першої Неділі по Трійці до Великого посту.
3) Неділі та тижні Великого посту.
Упродовж року читаються послідовно фрагменти з Євангелій від Іоана, Матфія, Марка та Луки, після чого, це коло знову замикає євангеліст Марк. Дотримуючись такої послідовності у християн є можливість у повній мірі пережити на власному духовному досвіді згадані євангельські події, поєднуючи читання з книги та самі богослужіння.
Як свідчать літургійні пам’ятники IV-XII стт., саме у той час укладався т.зв. стовп євангельських літургійних зачал, котрий давав можливість обрати для найбільш урочистих богослужінь найважливіші фрагменти. Очевидно, що не всі уривки з Євангелії мають однакове значення, і не всі дні тижня чи місяця рівні між собою. Зокрема, недільні дні вирізняються з–поміж інших днів своїм догматичним значенням, а богослужіння цього дня відвідує максимальна кількість богомольців. З часів святих Апостолів, Євхаристія звершувалась щоденно (Дії 2:46), однак неділя, як спомин про день Воскресіння Господнього, шанувався особливо (Дії 20:7).
 |
| До історії канону Євангельськиї літургічних читань |
А за свідченням письмових джерел ІІІ віку, Церква того часу вже мала чіткий поділ фрагментів для читання під час Літургії, однак на той час недільні дні ніяк не виділяла недільні фрагменти. Історичні пам’ятки IV-V ст. свідчать, що поділ на зачала вже був, і їх читали ще без пропусків, однаково по всіх громадах. Хоча бували випадки, коли не фрагмент Писання диктував тему проповіді, а сама проповідь чи бажання настоятеля зумовлювала прочитання того чи іншого тексту. Так відомо, що одного разу блаженний Августин викликав незадоволення народу, коли в Велику п’ятницю замість традиційного фрагменту від Матфія наказав додати ще й інші паралельні місця від інших Євангелістів.
Оскільки на той час усталеного канону читань не було, то в час Великого посту та на Свято Трійці читались не лише зачала з Євангелії,але й старозавітні книги. Відомі книги «Шестоднів» Василія Великого та Бесіди на книгу Буття святителя Іоана Златоуста було укладено саме на основі проповідей в час Великого посту.
Розподіл євангельських та апостольських читань по днях цілого року приписують Єрусалимському патріарху Софронію (VІІ ст.). Пам’ятки VIII-IX ст., що місять згадані тексти, зазвичай, посилаються на праці саме цього Святителя. Існуюче сьогодні в практиці Української Церкви коло біблійних читань веде свій початок з Вселенської Патріархіїї, приблизно з X-XII ст. Цю систему читань незабаром було запозичено не лише до нас, але в практику Єрусалимської Церкви.
Богослови-літургісти підкреслюють, що «стовп» літургійних євангельських читань створювався дуже довго та повільно, часто змінювався від бажання проповідника та умов часу. Ретельно обираючи найважливіші фрагменти Євангелії, с плином часу в Церкві викристалізувалося унікальне коло читань, котре являю собою унікальний синтез вчення Церкви про Сина Божого, Його викупну жертву, а також про духовне зростання у вірі членів Церкви.
