Чому не можна приховувати гріхи на сповіді?

-- Кажуть, хто під час сповіді свідомо приховує гріхи, той залишається незціленим i чинить гріх. Що це значить?

Для того, щоб відповісти на це питання, давайте звернемось до простої аналогії. Хвора людина, котра вчасно прийшла до лікарні, при умові ретельного виконання усіх приписів лікаря, зазвичай, має усі шанси вилікуватись. Тим не менше, лише сам факт того, що людина просто звернулася до лікаря, ще зовсім нічого не означає. Мало визнати хворобу. Для її подолання потрібно вживати у правильних пропорціях правильні ліки та процедури. Тепер давайте згадаємо ще про один варіант розвитку подій. Скажімо, людина пришла до лікаря, але ще сидячи в черзі та спілкуючись з іншими хворими, заразилася новою хворобою. 

Не знаю, як часто таке стається в медичних закладах у дійсності, але якщо вести мову про церковне, власне, духовне життя, то такі випадки цілком ймовірні. Дуже часто буває, що в пошуках духовного зцілення людина відчуває себе занадто вільно, безпечно, і для того, щоб визволитись від власних пристрасті та гріхів, прикладає недостатньо зусиль. В такому випадку вона не тільки не отримує бажаного оздоровлення, а й потрапляє в нову духовну пастку: старих гріхів вона не позбувається, але до них додає ще нові.

Серед іншого, таке може статись з людиною, котра прийшла до сповіді, але зі священиком, тобто з Богом, була лукавою, і замість щирого покаяння намагалась приховати свій гріх, обдурити священика, замовчати або виправдатися. Одним з найкращих доказів того, що диявол не перестає діяти у наш час є те, що він давно переконав людей у тому, що сповідатися – це соромно, а грішити – ні.

Очевидно, в такому разі людина прощеною не буде. Чому? Тому, що головною умовою доброї сповіді є не зовнішній обряд за посередництвом священика, хоча й він теж, безумовно важливий, але глибоке та щиросерде бажання самої людини позбутись гріха та примиритись з Богом.

Святе Таїнство Хрещення змиває усі людські гріхи. Однак воно не захищає людину від гріхів у майбутньому. Саме тому, усе свідоме життя християнина тісно пов’язане з духовною боротьбою проти сил зла та неправди, що прагнуть діяти в нас та керувати нами. І найбільшою допомогою у цій боротьбі для нас є святі Таїнства Покаяння та Євхаристії. Під час святої сповіді ми очищуємо та лікуємо свою душу, забруднену й зранену гріхами, а під час Євхаристії найтіснішим чином з’єднуємося з Богом, і це єднання зміцнює, обожує нас, дає силу та наснагу до подальшої боротьби з пристрастями, на шляху до нашого власного богоуподібнення та Вічного Життя з Богом.

Таїнство Покаяння - це неймовірний дарунок Спасителя грішному людству. Завдяки йому ми маємо реальну можливість залікувати свої духовні та душевні рани, повернути собі втрачене гріхом первородство. Відомо, що невіруючі люди дуже часто люди мріють отримати шанс «почати все спочатку», «з чистого листа», але без Бога ця мрія так і залишається нездійсненною. У той же час, віруючі у Христа насправді мають таку можливість. Під час Таїнства Покаяння віруючий через священика отримує прощення тих гріхів, у яких щиро кається. Бог завжди готовий запропонували людині другий шанс.

Власне, тут нам варто ще раз згадати про принципову різницю понять «сповідь» та «покаяння». Покаяння це – щирий жаль вчинені помилки, внутрішня гидливість до гріха та бажання його більше ніколи не повторювати. Буквально це слово означає зміну способу мислення, переміна точки зору. А от сповідь – це лише зовнішній обряд, під час якого віруючий «сповідається» - розповідає про свої гріхи духівнику. Правильне духовне життя християнина може бути реалізоване лише тоді, коли і сповідь, і Покаяння тісно поєднанні між собою. 

Рєпін Ілля Юхимович, Відмова від сповіді

Не можна отримати прощення від Бога оминаючи Церкву, просто «каючись» у себе вдома, сам перед собою, чи навіть перед психотерапевном. Так само, не можна отримати прощення, лише формально підійшовши до зустрічі зі священнослужителем. Відомо, що для Православ’я неприяйнятна думка про силу священнодійства лише в силу одного його звершення. Для того, щоб Таїнство відбулося, недостатньо лише правильно прочитати певні молитви та виконати правильний обряд. Потрібне усвідомлене бажання людини зустрітись із Христом. Якщо такого бажання немає, то таке Таїнство, за вченням Святого Писання та Священного Передання, не лише не принесе користь людині, але навпаки – шкоду та вічне осудження. Святий апостол Павло колись писав про це відкрито, маючи на увазі Таїнство Євхаристії – Причастя. Тим не менше, ці слова у рівній мірі стосуються й усіх інших Святих Таїнств Православної Церкви: 

«Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто уже помер». (1Кор.11:28-30).

Один святий казав, що сила Покаяння не у тому, що людина визнає себе грішником, - це було б надто просто. Справжня сила Покаяння полягає у зміні способу життя, що раніше приводив людину до гріха. А інший отець доповнив цю думку : Величина гріха вимірюється не якимись об’єктивними мірками, а тією любов’ю, що в нас або є, або немає.

Усвідомлення людиною небезпек, що приховуються навіть у найменшій пристрасті - передумова щирого Покаяння. А всяке щире Покаяння передумова спасіння людини та її примирення з Господом. Тож ми завжди повинні пам’ятати, що від нашого теперішнього життя залежатиме і наша доля у вічності. Після смерті ми тимчасово перестанемо фізично існувати на землі, але продовжимо своє буття у духовному світі. І все що нам залишиться у спадок за все життя це те, чим ми справді жили: наші добро та зло, наша правда та кривда, гріхи або ж добрі справи. Тому, поки маємо нагоду, не гаймо часу, а з відкритим серцем приступімо до Бога і просімо в Нього прощення за минулі провини, а також, сил  та  християнської розважливості їх більше не повторювати.