Про Анафору - Євхаристiйну молитву

Анафора - центральна частина християнської Лiтургiї, найдавнiша за своїм походженням i найважливiша за змістом. Пiд час анафори вiдбувається перетворення або пересуществлення (сутнiсне перетворення) хлiба й вина на Тiло i Кров Христовi. Якщо центром добового кола богослужінь Православної Церкви є Божественна літургія, то вже серцевиною самої Літургії є Євхаристійний канон, чи конкретніше – анафора, під час якої хліб та вино сутнісно перетворюються в Тіло та Кров Христові. Слово «Анафора» - грецьке. В перекладі на українську воно означає «возношення». Під час цього фрагменту богослужіння священнослужителі духовно, та навіть буквально, возносять Євхаристійні Дари Богу Отцю.

В сучасній церковній практиці прийнято основні молитви Євхаристійного канону читати священнослужителями про себе, тихо, в той час, як миряни приймають в ньому участь лише відповідаючи на кінцеві виголоси кліру. Це йде всупереч давній апостольській традиції, оскільки, в такому випадку, народ позбавлений можливості приймати активну участь в Літургії, а десятиліттями відвідуючи храм, люди можуть нічого не знати про найважливішу частину служби. Без розуміння, хоча б поверхневого, суті того, що відбувається в цей момент на Святому Престолі, не можна збагнути сенсу та богословського значення усієї Літургії. Отже, кожен священнослужитель повинен систематично нагадувати людям про значення Євхаристійного канону Літургії, та знову й знову розкривати богомольцям його зміст. Люди повинні знати чому та навіщо їм належить вставати на коліна, або чого в храмі в цей момент запалюють усі лампади.

Анафора, або Євхаристійний канон – найдревніша частина відомих нині Літургій – Василія Великого, Іоана Золотоустого, апостола Якова. Текстуально Анафора розпочинається зі слів запрошення священика, виголошеним до богомольців: «Подякуймо Господеві», та закінчується словами прославлення Божого Імені й всенародним ствердженням «Амінь».
Звичайно, академічне Богослів’я не могло оминути своєю увагою такий важливий момент богослужіння, але ретельно досліджує його. Тому, в нашій розмові про Анафору, обов’язково слід згадати й про те, що Євхаристійний канон завжди умовно поділяється на декілька основних частин, не дивлячись на те, яку конкретно літургію ми вивчаємо (окрым, звісно, літургії Напередосвячених Дарів). 

Про Анафору - Євхаристiйну молитву

Тож давайте згадаємо про це трохи більше.

0) Сурсум корда - діалог священика з народом перед каноном, що розпочинається з виголосу: «Станьмо побожно, станьмо зі страхом…»

1) Префаціо. Вступ. Він починається молитвою священика «Достойно і праведно Тебе оспівувати…», а після виголосу народ співає «Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф…». Далі ієрей продовжує читати молитву «З цими Божественними Силами», яку закінчує виголосами «Прийміть споживайте …» та «Пийте з Неї всі…», на що люди відповідають в обох випадках співом «Амінь».

2) Анамнесіс (Спомин), приношення та подяка. Священик читає коротку молитву, яка розпочинається зі слів «Споминаючи нині цю спасенну заповідь…» під час виголосу котрої він, або диякон, якщо є, возносить над антимінсом Святі Дари: «Твоє від Твоїх, Тобі приносимо за всіх і за все». У відповідь народ Божий відповідає піснею «Тебе оспівуємо, Тебе благословимо»…

3) Епіклесіс. Призвання Святого Духа. Ця частина розпочинається молитвою священика «Ще приносимо Тобі…», а далі, після діалогу між священиком та дияконом двох віршів 50 псалма, старший священик читає тричі тропар ІІІ часу : «Господи, ти що Пресвятого Твого Духа…», промовляючи його возвівши руки вгору. Далі диякон звертаючись до священика : «Благослови владико святий Хліб…». Священик благословляє дискос говорячи «І сотвори хліб цей …», а по чому диякон знову «Благослови владико святу Чашу», священик благословляючи потир проказує слова «А те, що в чаші цій…» . Потім диякон «Благослови владико обоє», на що пресвітер відповідає «Перетворивши Духом Твоїм Святим…», при цьому благословляючи великим хресним знаменням одночасно і дискос і потир. Диякон тричі відповідає на це «Амінь», а всі священнослужителі та миряни в храмі та вівтарі вшановуть щойно освячені Святі Дари, найправдивіше Тіло та Кров Господні, земним поклоном. По цьому, священник підіймається с колін, та продовжує читати молитву «Щоби стали ми причасниками…»

4) Інтерцессіонес. (Клопотання) Ця частина канону розпочинається читанням молитви «Ще приносимо Тобі цю словесну службу», «Особливо за Пресвяту…», хор співає «Достойно є», а далі читається молитви що починаються словами «За святого пророка і предтечу Іона…», і виголос «Найперше помяни Господи Святійших Патріархів православних…» Хор: І всіх і все. І дай нам єдиними устами. Хор – Амінь. Священик: І нехай же будуть милості.. Хор – і з духом твоїм!

Найперший опис змісту Анафори належить мч. Юстину Філософу († 166), котрий в «1-й Апології» називає її « Ревною подякою через молитву слова, яке від Нього було» (гл. 65).
Сщмч. Іриней Ліонський († 202), пояснюючи зміст Євхаристії, розповідає про Таємну вечерю, цитує пророцтво Малахії про «чисту жертву» і говорить про те, що хліб і вино освячуються через призивання Бога. Тут вперше вживається слово «епіклеза».

Літургічна традиція ставить чималу кількість питань богословам щодо Анафори, зокрема: До Кого вона звернена ? У загальноцерковній традиції вважається, що вона звернена до Першої Особи Пресвятої Трійці, в нехалкідонських Церквах зустрічаються Анафори звернені до Другої Особи Пресв. Трійці ; в ефіопських богослужіннях існують навіть Анафори звернені до Божої Матері

Чи всі частини Анафори однаково необхідні ? Н. Д. Успенський і Ч. Джираудо на підставі свідчень святих отців показують помилковість католицького вчення про « тайнозвершительну формулу» і наголошують на необхідність всього тексту. Особливо гостро стоїть це питання в руслі православно-католицької богословської полеміки, яка не входить в тему нашої розмови, хоча частково її торкається.

Необхідно наголосити, що традиції Анафори є одними з найважливіших документів, що фіксують Священне Передання Церкви.

Звичайно, професійно богослужіння вивчають в духовних навчальних закладах. Однак, обов’язком кожного християнина є вивчення чину богослужінь, без якого неможливо усвідомлена молитва та усвідомлена участь у Святих Таїнствах.

 
Євген Заплетнюк © 2010-13 | Матеріали сайту можна використовувати з посиланням на джерело.