Про наші тіло та плоть

Ми вже тут досить багато з вами говорили про зовнішній вигляд священнослужителя, причому, нагадаю ще раз, кілька разів ми особливо наголошували на такому очевидному для кожного факті, що перша думка та певні уявлення про самого пастиря у парафіян складається вже з того, як він уміє доглядати себе: дбати про власну
чистоту тіла та одягу, свою акуратність, доречність вжитку того чи іншого атрибуту церковного одягу в даний момент, чи то в загальному співвідношенні усіх кольорів та фасонів. Багато служителів вважають, що всі ці речі є другорядними, оскільки згідно з православним розумінням суті богослужінь, для того, хто звершує Таїнства Церкви, основними реальними характеристиками, які треба брати до уваги, мали б бути суто внутрішні речі: як от загальна готовність священика, його духовна спрага приступити до Святині, і відповідна цьому молитовна та інтелектуальна підготовка.

По суті, це все так. Ніщо стороннє і земне не має володіти нами у той час, коли ми приступаємо до Живого Бога. Однак, тут треба наголосити і на одному з ключових постулатів Православ’я: наша внутрішня готовність звершувати богослужіння і Таїнства, тобто здійснювати акт реального Бого-спілкування, в першу чергу виявляється в нашому зовнішньому приготуванні. Неможливо людині приборкати свою душу (тобто, навчитись добре володіти нею), перед тим не приборкавши свою, більш грубу, та дебелу плоть. І от саме тому всі наші духовні богослужіння пронизані чіткими фізичними обрядами, у які ми просто обряжаємо, одягаємо нашу невидиму віру.

На знак скорботи і покаяння ми постимо і б’ємо поклони. Прочитавши кілька сторінок «Правила до Святого Причастя» ми не станемо одразу, автоматично, з недостойних – достойними, а з людей які раніше приймали Євхаристію собі на вічний осуд - людьми, для яких це Таїнство буде відтепер обов’язково на вічне життя, і зцілення душі і тіла. Справа тут не лише в певному фізичному акті. Вся справа у гармонійному поєднанні нашого прочитання молитов, з їхнім духовним та душевним засвоєнням.

Всі наші богослужіння духовні, і за словом Спасителя відбуваються «в Дусі та Істині» (Ін.4:23). Однак вони відбуваються не на небесах, а тут, на тварній, фізичній землі, і в конкретних фізичних умовах. Ми збираємось щодня в спеціально побудованих для молитви місцях, з відповідною архітектурою, певною будовою та символікою. Ми «одягаємо» свій спів Богу у конкретні ноти, а тіла – в облачення, яке було спеціально для нас пошите певним чином, який, до речі, порушувати неприпустимо. Так само, у нас Таїнство Таїнств – Пресвята Євхаристія, це така священнодія, під час якої невидимо, містичним чином, Хліб і Вино перетворюються за молитвою священика, або єпископа, у найправдивіші та Найсвятіші Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. І згодом, кожний православний християнин має змогу, приступивши до Св.Причастя, стати причасником усіх Господніх благ, на відпущення гріхів, і життя вічне прийнявши власним тілом – Тіло Христове.

Приборкуючи власну плоть, ми, постячи тілами, прагнемо досягнути цим не тільки фізичної, але й духовної досконалості. І так все, що нас оточує, все створене Богом, і все добре. І навіть наші тіла, які є Храмом Святого Духа, не є гріхом самі по собі. Давні язичницькі філософи, як і багато наших неосвічених священиків, до речі, завжди в людському тілі бачили лише джерело гріха, спокус, та, головне – знаряддя для реального втілення всіх цих гріхів та пороків. Звідси, перший висновок, що напрошується тут є, начебто, цілком логічним – наше тіло це зло.

Однак, Свята Церква своїм догматом про Боговтілення категорично спростувала цю думку на весь час існування людства. Для того, щоб Людина стала богом, сам Бог став Людиною, і жив серед нас у тілі. Не лише Різдво Христове або Великдень, але й Обрізання Господнє, Преображення, Вознесіння, чи навіть безліч Христових чуд свідчать, що Сам Бог шанує людське тіло, створивши його, вважає добрим, а саму людину – вінцем усього Свого творіння.
При потребі, зі своєї безмежної любові, Він робить надприродні дії, чуда, щоб покращити людям їхнє життя: зцілює хворих, насичує голодних, втамовує їм спрагу, і навіть – воскрешає тіла померлих.

Це Своїм Тілом Христос терпить спокуси сорок днів у пустелі, йде Хресною дорогою на Голгофу, та помирає заради нас, спасаючи ним нас з вами на Хресті, Возносить його на Небеса. І саме це Тіло, а не щось інше, садить праворуч Бога Отця. Христос був Богом за природою, але незрозумілим для нас чином, втілившись, поєднавши у собі Божу і людську природу, цим актом обожествив усіх нас людей, відкриваючи цим кожному з нас неймовірні, і неможливі раніше, ступені духовного вдосконалення.

Усі ми покликані до святості, але ця святість духовна і внутрішня, здобувається не в останню чергу за рахунок правильного зовнішнього життя, яке за словами Святого Преподобного Серафима, є способом стяжання Святого Духу Божого. Тіло, й справді, може стати джерелом безлічі спокус, на рівні з рештою творінь видимого світу, та дияволом, але тільки саме за допомогою тіла людина може спасати свою душу, і приносити в цей світ добро і благословення.

В цьому сенсі, Церква Христова сприймає багато, начебто суто фізичних гріхів, як великі і небезпечні хвороби людської душі, а несуттєві на перший погляд дрібні слабості і звички є дуже часто свідченням глибокого внутрішнього пошкодження людини. Тож, мислячи по-православному, тобто правильно і відповідно до Божих намірів, можна прийти до висновку, що кожну людину варто сприймати лише в гармонічній цілісності її духу, душі та тіла. В тому й полягає унікальність природи людини, що ми не є ані безплотними ангелами, ані бездушними тваринами. І не помічати цього – це грішити і проти своєї власної, людської природи, і супроти Божих намірів щодо людства. Блуд чи перелюб, крадіжка чи куріння, ненажерливість чи лінь. Ці гріхи, як, врешті, і всі решта, реалізовуються тілом, однак їхні корінці – лежать в гріховній пошкодженості душі, розтроєності людської природи.

Тому, людині сьогодні ненавидіти власне тіло, зневажати чи занедбувати його – це, як і завжди – гріх. Бо самогубство, чи свідоме завдавання собі шкоди – це свідомий виступ, свідомий демарш проти Христа Бога і його Промислу. Я можу назвати лише один виняток з цих, загальноприйнятих для всіх кліриків правил. Якщо ви інок, чернець, який в повному затворі зовсім утримується від спілкування з людьми, то прати одяг, митися і стигти собі волосся, бороду та нігті вам зовсім не обов’язково. В такому разі в мене до вас лише одне-єдине запитання: звідки у вас там цей текст?

 
Євген Заплетнюк © 2010-13 | Матеріали сайту можна використовувати з посиланням на джерело.