У всіх нас є сподівання, що наше майбутнє буде реалізовано в майбутньому наших дітей. Те, чого ми не мали, хочемо дати своїм дітям.
Сьогоднішня ж євангельська наука пов’язана саме з тим основним, що є близьке кожному з нас. Тому що стосунки між батьками і дітьми – це те, що торкається самого серця кожної здорової людини. Всі ми знаємо, що як би ми не любили себе, а десь там в глибині душі ми все одно своїх дітей любимо більше, ніж себе. І от, уявіть собі весь жах людини, яка бачить, що всі мрії їхньої сім’ї зазнають краху. Тому що власне майбутнє, яке вони пов’язували з добрим майбутнім власного сина, стає доволі сумнівним.
Тому чоловік підходить до Христа і просить, щоб Він зцілив цю людину – дитину, яка є надією і опорою на старості всій їх родині. І от Господь зціляє цього їх сина, бо хоч Він і не мав власних дітей, але як Бог, Він знав, що всі люди на землі – це і є всі Його діти, якими Він опікується. Тому Він з радістю це зробив. Тому що Він зробив це не через те, що Його попросили, а тому, що любить і цього батька і цього сина. І всіх нас сьогодні Христос любить не менше, ніж тоді, коли Він жив на землі.Тому-то сьогоднішня євангельська наука, яку ми з вами чули, повинна кожного з нас чогось навчити, правда? Тож, чого ми можемо нині навчитися?
Перш за все, нам треба навчитися того, що Господь Бог щоразу чекає, щоб ми звернулися до Нього. Ми з вами часто говоримо про те, що приходимо до Бога тільки тоді, коли всі решта варіанти в нашому житті, які ми собі планували, не спрацьовують. Ми думаємо, що нам поможе наша сила, наш розум, наші знайомства, наші посади… Але приходить такий час – і люди, навіть багаті, і практично всесильні, приходять до церкви, і просять Бога, бо бачать, що вони, насправді, ніхто і ніщо перед Богом і перед вічністю. Тому перший урок, який можна взяти з цього уривку - це той, що ми завжди повинні приходити до Бога, і, як люблячому Батькові, розкривати своє серце. І не обов’язково чекати, щоб нам було дуже і дуже погано - коли вся надія може бути тільки на Бога. З Богом ми повинні починати всі свої справи, а не закінчувати їх тоді, коли нам вже нічого не вдається.
Розумом дуже часто ми це сприймаємо, але на практиці, в своєму власному житті, для нас це недоступно. Це, на превеликий жаль, у більшості з нас. Тому наші Богослужіння, які ми тут відбуваємо, дані Богом нам саме для того, щоб ми утримували свої серце і розум в такій духовній досконалості, і щоб завжди пам’ятали про це. Адже такими Богослужіннями ми повинні готувати своє серце до зустрічі з Богом. Бо іншого способу пізнати Бога і потоваришувати з Ним, і зробити Його частиною свого життя, в нас немає. Ми знаємо, що сьогодні світ не тільки не є побожний, а навпаки – він є безбожний. І щоразу, з кожним новим днем ми самі помічаємо, що він стає ще більше диявольським. Тому та людина, яка хоче залишатися здоровою - яка хоче мати і духовне і фізичне здоров’я, не може знайти інакшого способу покращення цього життя, як тільки за посередництвом Святої Церкви.
Немає іншого способу людині здобути щастя сьогодні на землі (якщо воно взагалі існує), якщо ми не будемо приходити до храму Божого. Нам часто складно стояти на Службі, нам часто здаються нудними ці Богослужіння, нас дратує довга проповідь священика, ми не можемо з такою ж радістю бути в церкві, з якою, скажімо, лежимо перед телевізором (і то - телевізор без пульта керування нам вже не підходить, встати і просто переключити канал нам вже ліньки). І от сьогодні, коли ми приходимо до церкви, коли слухаємо такі глибокі євангельські уривки, які торкаються самого нашого серця, ми з вами просто мусимо змінитися.
Господь сказав, що основна причина хвороби цього юнака – це біси, які прийшли в нього. І сьогодні ми думаємо, що біси – це щось таке нереальне, із сфери фантастики або з казок, і яке не має ніякого відношення до нашої дійсності. Насправді це не так. Біси – це об’єктивна реальність, яку можна помічати, можна не помічати - але вони все одно існують. Від того, що ми їх не помічаємо, вони не зникнуть. Так само, як є Бог – так існують і біси, які є в нашому світі. І, на превеликий жаль, сьогодні вони мають набагато більшу владу, ніж та влада, яку їм дозволив Христос. Тому що окрім Бога, Який дозволив бісам діяти до певного часу в світі, і ми самі даємо можливість тим самим бісам діяти і в нашому з вами житті. Адже коли ми чинимо гріх, то ми або слухаємося диявола, або виконуємо його волю. І так як апостоли були учнями і провідниками Христа в світі - так само і ми з вами дуже часто стаємо учнями і провідниками диявола і його злих діл.
Тому чи ми хочемо вірити, чи ми визнаємо, чи нам складно сказати це своїми словами, але бувають такі моменти, коли кожен з нас є слугою диявола, і виконуємо його волю.
Але Господь не тільки розчарував усіх нас, коли сказав, що навіть діти можуть бути залежними від диявола і його справ. Він сказав, що є ліки, які можна використати для того, щоб зцілитися - і цьому синові, і апостолам, і всім решті людям. Він сказав, що єдину надію на зцілення людини від душевних і духовних хвороб, дають лише молитва і піст. Ми про пости згадуємо лише двічі - коли піст починається, і коли закінчується. А протягом всього цього посту, навіть того, що тепер триває, ми про це намагаємося якось не думати. Ми відганяємо від себе думки, щоб нам було навіть суто психологічно неприємно знати, що ми живемо, порушуючи цей піст. Нам краще такі думки відганяти, правда? Замість того, щоб постити, і тим самим очищувати своє серце.
Для чого людині піст? Що це, взагалі, таке? Піст – це час, який ми присвячуємо Богові. Піст – це час, коли ми починаємо аналізувати своє власне життя; зупиняємося у вирі повсякденних подій, і запитуємо самі себе отак чесно і нелицемірно: для чого я живу; що мені треба від цього світу; скільки мені ще треба грошей і інших вигод; скільки мені ще треба працювати над тим, щоб я все ж зупинився, і нарешті подумав про Бога? Думати про Бога – це не якась наша повинність. Бог – це та частина щастя, до якої кожний з нас покликаний, і може здобути і оте здоров’я, і оте щастя, яке може бути в людини тільки тоді, коли ми знаємо Його особисто. Бог – це не сліпа сила; Бог – це Особа, це Істота, Яка має інший вимір та іншу природу, ніж люди. Але це не означає, що ми не можемо мати Бога, як свого друга, як свого порадника, як свого батька чи матір. І той, хто не має батьків, знає, наскільки тяжко комусь іншому замінити справжню матір або справжнього батька.
І буває таке, що, наприклад, з дитбудинку забирають дитину, і їй дають всі умови, які можливі для людини в теперішній час – а вона все одно любить ту маму, яка відмовилася від неї, яка там пиячила, крала, або сидить в тюрмі – бо дитина відчуває серцем, що саме це є її матір.
І от, ми, як би не шукали в житті щастя і всіляких вигод, а все одно, ми повинні знати, що без Бога щастя не буде. Ми щойно чули заповіді блаженства «блаженні убогі духом, блаженні чисті серцем…». Це і є секрети щастя. Ми завжди намагаємося знайти і здобути щастя. Де воно є? Коли я його досягну, щоб вже заспокоївся. А Господь каже, що блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Тільки тоді, коли ми будемо чисті серцем, тоді ми і будемо щасливими. А сердечна чистота здобувається тільки тим, що ми приходимо до церкви, і просимо Бога прийти і вселитися в нас.
Нинішнє Євангеліє дуже, так би мовити, педагогічне. Ця оповідь вчить нас бути добрими батьками, а дітей навчає бути вдячними дітьми. Тому що від добрих стосунків з Богом і з батьками залежить і добра участь у вічності.
Те, що Церква проповідувала протягом двох тисяч років, педагоги тільки тепер починають додумуватися, і кажуть, що ніяке слово, сказане батьками дитині, нею не сприймається. Ми можемо мільйони разів вчити свою дитину, кажучи, як треба робити, наприклад – що треба вітатися з сусідами, не пити, не курити, бути слухняним, молитися… Але, якщо ми самі цього не робимо – дитина ніколи не навчиться. Коли ж ми почнемо робити саме так, то діти навіть без слова почнуть наслідувати нас. Про це Церква каже вже дві тисячі років, а педагогіка тільки дійшла до цього. Тому що Церква – це Богом встановлена інституція. Це не те, що люди захотіли собі, і створили Церкву. На це була воля Божа – щоб сьогодні в кожному селі і місті був храм, щоб кожного Богослужіння люди збиралися разом, і прославляли Бога та очищали свої серця.
Ми нині чули, що біси виганяються тільки молитвою і постом. Тому ми повинні розуміти, що ці слова сказані не для того батька. Ці слова сказані для кожного з нас. Якщо ми хочемо бути здоровими (навіть фізично), то ми повинні знати про те, що є піст, є молитва, є добрі діла і милостиня, є час відкрити своє серце ближньому, і впустити туди його. Бо з кожним ближнім в наше серце заходить Христос. Ближній – це не та людина, яка є нашим родичем, і з якою ми живемо. Ми безліч разів про це говорили: ближній – це кожна людина, котра потребує нашої допомоги. Якщо ми легковажитимемо цими словами, то нас, як того сина, диявол буде кидати і в вогонь і в воду. В вогонь пристрастей, і в воду гріхів.
І ми бачимо, як безглуздо нині помирають діти, коли вони хочуть лише одного – розважатися. Вони хочуть більшої насолоди (лише моменту щастя тут на землі) від життя, думаючи, що щастя можна здобути без Бога. Але жодна людина не змогла сказати, що вона щаслива, будучи хворою. А всі ті люди, які до храму не ходять, хворі духом. Тому що наше здоров’я дуже хитке. Адже людина ніколи не може залишатися в стані повного спокою. Вона завжди або робить добрі справи, або грішить. І такого, щоб сидів, і ніяких справ не робив, і щоб при тому нічого не відбувалося з нашою душею, не буває. Коли ми стоїмо на дорозі перед якимось вибором – вже тоді відбувається багато процесів у нашій душі. Ми повинні про це пам’ятати.
І апостол каже: «Уникай злого, і роби добро». Мало уникати злого; мало казати, що я нікого не вбив, не обікрав, не чинив перелюбу (хоча сьогодні таких людей дуже мало є, які б цього всього не робили). Треба на це місце, порожнє, звільнене від гріха, поставити добро. Коли ми грішимо, то ми в цей світ приносимо гріх. Коли ми не грішимо, то це порожнє місце використовуємо замість гріха. Але Господь каже, щоб ми прийшли для того, щоб робити добро в світі: щоб любити всіх людей, щоб благословляти їх… І мало того, що ми будемо розуміти, що ми не зробили комусь нічого злого. Але, коли ми не робимо доброго, то для нас не менша провина – лишати ще половину справи.
Подумаймо, скільки нагод ми втратили тоді, коли могли чимось допомогти людині, але не зробили цього. Тому що, мовляв, це не моя справа, в нього чи в неї є свої діти… А чи ті діти з ним чи з нею розмовляють останні пів року – нас не цікавило. Нам треба було заспокоїти свою душу тим, що це ніби не наша справа.
Щодня і щохвилини люди, які живуть у великому місті, навколо себе дуже часто мають нагоду показати, що ми є християни. Колись, коли Василій Великий сперечався з безбожниками і з язичниками про цінність християнства, він казав: «Подивися, моїх братів і сестер видно на дорозі». Чи видно нас на дорозі, що ми християни?
Подумаймо, як ми поводимося в транспорті, в крамницях, в чергах… Люди стають ніби звірі. І ми дивуємось: як такі люди наважуються називати себе християнами; як в них взагалі виходить така думка? Подумаймо: про нас так само хтось думає. Тому сьогодні в цей день пам’ятаймо, що Божа присутність завжди хоче благословити наше життя. Бог прагне ввійти в наше серце, бо хоче змінити і преобразити його. Невипадково сьогоднішнє свято в часі дуже мало віддалене від свята Преображення. Насправді там так і було – коли Христос преобразився, Він зійшов вниз, і там зустрів цього батька з хворим сином. Отак само і ми з вами повинні пам’ятати про те, що між Преображенням і таким грішним диявольським світом лише декілька кроків. І ці кроки залежать від нас: ми можемо стати причасниками Божества, а можемо кидатися від своїх гріхів у вогонь і в воду, і ще хто зна куди.
Тому нехай сьогоднішнє наше євангельське читання, яке ми прослухали, не тільки залишиться в нашій пам’яті, як історичний факт, але стане для нас прекрасним уроком для того, щоб кожен з нас змінювався в ту міру, наскільки це можливо. І ми будемо працювати над цим, будемо молитися над цим, і намагатися якимось чином, наскільки це можливо, пустити в своє серце Христа. Щоб Він прийшов і очистив, щоб ми більше нікуди не кидалися, а тільки приходили до церкви, де знаходимо своє справжнє спасіння, благословення і щастя.
Слава Ісусу Христу!
