Треба сказати, що прийняті та затверджені паном Януковичем зміни у цілий ряд законодавчих актів, з точки зору пересічного громадянина, є доволі суперечливим явищем. З одного боку всі ці зміни направлені на стабілізацію економічного становища України, а з іншого – кроки, які заплановані урядом, навряд чи можна назвати гуманними щодо нас, українців.
Не лише Президент, але й будь-яка сільська господиня знає, що для того, щоб їй отримати від корови великі надої, цю корову потрібно спочатку вилікувати, а потім -відгодувати. І лише після цього всього, можна буде хоча б якось сподіватись на добрий результат. В нас все зробили точно навпаки. Хвору, голодну і бідну корову влада хоче насильно доїти тричі в день, причому – і справді, наївно сподіваючись, що в пограбованих людей ще щось залишилось, за 20 років такої ж систематичної «дійки» від інших урядів, та різкого перепаду курсів валют.
Очевидно, що проблему росту економіки, і покращення фінансової стабільності України треба вирішувати, починаючи з зовсім іншого рівня – не з бідних, а з багатих. Спочатку варто навести лад серед мільярдерів та мільйонерів, якщо не садячи їх у тюрми, так хоча б просячи їх про допомогу. Їм і справді, сьогодні є під силу задіяти необхідні важелі впливу, щоб реанімувати нашу промисловість. Треба дати людям нові робочі місця, а не влаштовувати подібними законами кастинги та змагання за роботу між молодшими, чи старшими. А працювати нам варто усім, хто може це робити професійно, незалежно від віку. Біда лиш у тому, що в нас немає де працювати на власну користь. Майже завжди добре оплачувані робочі місця - це підприємства іноземців, на яких українці - лише наймити.
Виглядає так, що хтось спеціально зацікавлений у тому, щоб у нас сотні, колись функціонуючих заводів та фабрик, не працювали, поля не засівались, а якщо й засівались – урожай не був зібраний вчасно, чи в повній мірі. Увесь світ не може зрозуміти, як в одній країні може поєднуватись масове безробіття, та простій нікому непотрібних підприємств. Проблема не лише в тому, що нам робити з пенсіонерами. Проблема в тому, що у нас фактично зникають, як окремий клас, фахівці, та грамотні робітники, здатні відродити занедбану промисловість. На наших очах відбувається чергова хвиля міграції робочої сили за кордон.
Упродовж життя людина працює, сплачуючи певні кошти у пенсійний фонд, маючи тверді сподівання, що після свого виходу на заслужений відпочинок вона зможе їх собі повернути. Піднесення планки пенсійного віку для людини робить саму пенсію, в наш час, майже нереальною. Тепер, українці, просто до пенсії не доживають. Особливо чоловіки. Таким чином, люди стають фактично не зацікавлені ані в «офіційній» роботі, ні у сплаті коштів у пенсійний фонд. Все одно, ці кошти, вважайте – втрачені для цієї конкретної людини. Так всяка мисляча людина, в нестабільній державі, просто боїться вчергове бути обманутою.
Ну, й, звичайно є ще одна проблема, як наслідок вже сказаного. Старим людям, які уже вийшли на заслужений відпочинок пенсію, фактично, платять їхні працюючі діти. Сам пенсійний фонд є доволі віртуальною річчю, яка може повноцінно функціонувати лише в тому випадку, коли на його рахунки потрапляють ті кошти, які тепер вносяться працюючими людьми. Якщо у нас демографічна ситуація і далі буде мати лише такі песимістичні кольори, то зі зникненням працюючих людей, опустіє і сам пенсійний фонд.
Тож подумайте і про це. Якщо в державі буде зменшуватись кількість працюючої молоді, а збільшуватись кількість пенсіонерів, незалежно від того, в якому віці люди будуть виходити на пенсію, досить реальним є час, коли платити її реально не буде вже чим. Тому, знову ж таки, треба боротися не з наслідками, а з причинами згаданої проблеми. Замість того, щоб «витискати» з пенсіонерів останнє, краще на державному рівні заохочувати багатодітність, що в кінцевому результаті обов’язково допоможе вирішити не лише питання пенсійного забезпечення, але й реального відродження добробуту всієї України загалом.
Як священик, я розцінюю прийняття змін до законів про пенсійне забезпечення позитивно, оскільки проблеми, що існують в країні давно вимагають реформ на всіх рівнях, з питанням пенсійного забезпечення громадян включно. В той же час, більш ефективні зміни у житті пересічних громадян, на мою думку, можуть бути досягнуті лише у випадку, коли розпочнеться розгляд і вирішування не похідних, а фундаментальних проблем, про які я і намагався щойно згадати.
