Про те, як би я придумував нову віру

Якби я колись мав право і нагоду придумати нову віру, то я зробив би її настільки зручною, щоб люди ніколи не страждали від того, що вони її приймуть. У віруючих життя має бути легшим, аніж у безбожників. Моя віра ніколи нічого поганого не говорила б людям про них, а лише розповідала б їм, які вони всі унікальні. Це, звісно, звучить абсурдно, але все одно, усі в це охоче вірили б.

Для того, щоб стати у ній фахівцем, зовсім не потрібно було б навчатись у семінаріях. Навіть академії та аспірантури виявились би непотрібними. Про богів цієї релігії всі й так доборе знали б, буквально від народження. Нова віра навчала б проводити найбільші свята у лінощах, сні, або ж перед моніторами своїх комп’ютерів. «Однокласники.Ру» і «Вконтактє» стали б офіційними виданнями такої віри, і її адептам рекомендувалося б сидіти там цілодобово.


Звичайно, я б скасував усі пости, а в якості аскетичних подвигів змушував би власних адептів харчуватися надзвичайно смачною їжею з забігайлівок, та Макдональдса. Пиво, чіпси та горішки - за бажанням. «Мівіна» – обов’язково. Замість молитов вранці достатньо було б просто відкрити очі, а ввечері здоровий сон яскраво свідчив би про те, що ця людина вже безперечно гідна райських осель, якщо вона так добре спить, без жодних докорів сумління.

Можна заради себе використати і найкращого друга (а навіщо тоді ж друзі?). Можна буде говорити про інших погано, якщо вони погані. Можна буде любити усіх – і чужих чоловіків, і дружин (бо хіба любов може бути гріхом?). Нагородою людям за важке життя нехай буде секс, блуд і перелюб. А щоб совість надмірно їм за це не докучала - треба б все це називати одним словом – «любов». Все одно люди не заглиблюються в зміст термінів. Зробити телебачення цілодобовим. Нехай люди мають нагоду набиратися розуму безперервно, і отримувати 24 години на добу розважальну інформацію. Життя саме таким і повинне бути : легким, веселим, успішним та розважальним.


Бібліотеки спокійно можна закривати, бо й так туди ніхто не ходить. Кількість книгарень звести до мінімуму, а у тих що залишаться, варто продавати книжки тільки російською – уніфікованою національною мовою шостої частини суходолу. В обов’язковому асортименті книгарень бажані детективи - щоб люди вчилися хитрощам і мудрості, а також жіночі романи - щоб люди врешті дізнались, що таке справжні почуття… Багато треба писати і друкувати про екстрасенсів, НЛО, гороскопи і відьом. Люди мають повне право знати про духовність. Її бажано знати і східну і західну. Все повинно бути тільки по фен-шую.

У новій релігії заради нуу дуже сильної любові можна буде, навіть, чинити зло. При потребі, наприклад, можна було б взяти собі чужого чоловіка, або вбити непотрібну, дитину. Аборт в такому випадку можна визнати не страшнішим гріхом, аніж видалення зуба. Священиків у такій вірі було б безліч. Жодних надзвичайних умов я б до них не мав. - Хочеш бути одним із нас? Ось, тримай рясу! Жодних вимог до претендентів немає і бути не може. Ну, хіба окрім найважливішого – треба вивчити схему кадіння храму. Решту все можна читати з книжок «на ходу», і особливого розуму там, звісно, не потрібно. Хіба ще треба вміти рахувати гроші без калькулятора.


Самих єпископів ми брали б лише з розлучених священиків, бажано невдах та гомосексулістів (щоб сердечно любили своє духовенство), а патріархом обрали б найбільш цинічного, гордого та хитрого з тих усіх єпископів. Лише такий міг би адекватно захищати права церкви від зазіхань злого та безбожного світу.

Звичайно ж, можна було б пити алкоголь, палити цигарки, і навіть щось міцніше, та грати на гроші в азартні ігри. Можна було б все те, що приносить людям хоч йоту щастя і радості. Все одно, щастя у такому світі дуже хитке і недовговічне. Вони триває, буквально, одну мить. Тому, «ловити момент» – це доволі правильне заняття.

*****

Найбільш сумним у всій цій історіє є те, що саме так виглядає наше з вами теперішнє життя, і саме така у нас віра, яка в описаному мною вигляді, до речі, вже існує досить давно. В неї свято вірять майже всі, хто не хоче бути християнином, і вперто не чує того, про що тисячоліттями благає нас люблячий Христос…

 
Євген Заплетнюк © 2010-13 | Матеріали сайту можна використовувати з посиланням на джерело.