Історія Різдвяного посту і його значення. Чому називається Пилипівським?
Як на мене, то історія передріздвяного посту доволі очевидна. Не тільки християни, але й всякі розумні люди мають звичку до особливих свят та подій особливим чином ретельно готуватись. Як до приходу гостей ми прибираємо свої домівки трохи краще, аніж звичайно, так і до приходу у світ Спасителя – Господа нашого Ісуса Христа, ревні християни готують власні душі особливими аскетичними та духовними практиками, і зокрема – постом. За успадкованою нами древньою традицією, цей піст триває сорок днів, і в церковних книгах так і називається - Святою Чотиридесятницею. Однак, зараз на практиці за ним закріпились й інші назви. Часто його ще називають Різдвяним або Пилипівський постом. Чому так? Тому, що він розпочинається у день святого апостола Пилипа 15/28-го листопада, і закінчується аж у ніч перед Різдвом – 6 січня.
У чому полягають відмінності між Різдвяним і Великоднім постами? Чим особливий Різдвяний піст?
Якоїсь принципової різниці між Передріздвяним та Передвеликоднім постами, звичайно ж, немає. Вони обидва є частиною тієї самої важливої праці людини над власним духовним вдосконаленням. Просто, якщо до Пасхи ми готуємось постом, духовно розмірковуючи про Голгофські страждання і очікуємо Воскресіння Спасителя, то у піст перед Різдвом ми разом з Церквою поринаємо у досвід очікування приходу у світ Ісуса Христа. Можна, звичайно, зараз ще сказати про те, що Великодній піст суворіший, аніж той, що передує святу Різдва Христового. Однак, це було б не зовсім справедливо. І зараз я спробую вам коротко пояснити, що саме я маю на увазі. Рівень посту визначається не кількістю та якістю страв нашого раціону. Рівень посту християнина визначається не чим іншим, як мірою любові християнина до Бога, до людей, і до самого себе. А любов - це справа доволі конкретна. Вона або є, або її немає. Ще ніхто і ніколи не зміг переконливо зіграти любов, якщо її сам хоча б раз внутрішньо не відчував. Тож, треба чесно визнати, що ми або любимо, або ні. Або постимо, або не постимо. Якогось посереднього стану тут просто не існує. Ви, напевне, справедливо захочете тут мене запитати, чи взагалі реально постити у тій мірі строгості, про яку віками навчає нас Церква? Відповім лише ствердно. Церква хоче щоб ми виконували максимум з того, що можемо. За те, що ми зробити не можемо, нас Господь питати і не буде. Тож, Різдвяний піст для нас завжди особливий тим, що є ще однією нагодою переконатись наскільки ми любимо, і наскільки ми здатні перебороти власні низькі слабості та пороки, у ім’я найважливішої мети – пізнання Бога на особистому рівні.
Наскільки важливе значення для спасіння людини має піст, адже він не входить у 10 Божих заповідей?
Десять Заповідей – це рамки поведінки, у які задля їхньої ж користі, були поставлені люди Старого Завіту. З приходом Спасителя, наш світ кардинально змінився. Люди отримали для себе новий, справжній ідеал, якого відтепер і мають наслідувати. Не красти, не вбивати, не пожадати чужого чоловіка чи дружини – цього вже явно замало. Християнство одразу ж відкрило людству, що і вбивство, і крадіжки, і блуд, перелюб чи ідолослужіння – це вже матеріальний, конкретний вияв, наших помислів, втілення наших думок, реалізація мрій, і духовного настрою. Тож, для того, щоб отримати реальні зміни у житті, нам треба боротися не з наслідками своєї гріховності, а з її причинами. І от будь-який правильний і розумний піст – це завжди зброя проти гріха. Чим менше ми з вами постимо – тим, насправді, й гірші ми люди. І навпаки – чим якіснішим буде наш піст, тим кращими людьми ми зможемо стати. Звісно, у всяких правилах, і навіть у цих, є свої винятки. Однак, вони собою ще більше підтверджують ці правила.
Чи для всіх християн обов`язковий піст? Хто звільняється від посту?
Так, для усіх християн піст обов’язковий, і я б навіть сказав – життєво-необхідний. Скажіть, чи ніколи ви не помічали того, як сьогодні надзвичайно багато і звідусіль говориться про людську «успішність», «лідерство», «покращення власного життя», і ще про іншу подібну маячню. Про що це свідчить? Насправді, це досить красномовно свідчить про те, що в людей, навіть невіруючих, десь глибоко у підсвідомості лежить переконання у власній невідповідності до якихось, певних визначених норм. Навіть не думаючи про безмежні Божі ідеали, люди часто порівнюють себе з іншими людьми, і нерідко помічають доволі разючий контраст між собою, та ними. Особливо чесні, їх, правда, тепер дуже небагато, при цьому ще й здатні визнати деякі свої помилки та поразки. І як висновок – багато людей прагне змінюватися. Ми не будемо говорити зараз про суто психологічно-світські поняття мотивації. Скажемо лиш одне. Змін шукають навіть невіруючі у Бога. Проте, лиш християни здатні по-справжньому змінитись, слухаючи голосу Бога та Церкви. І вміння постити – це, в першу чергу, бажання якісно змінити своє життя, буквально, на базовому, фундаментальному рівні. Тому, відповідаючи у цьому аспекті на ваше питання можу доволі категорично стверджувати, що жоден справжній християнин не наважиться себе «звільнити» від посту, оскільки при цьому він занадто багато втрачає.
З якого віку належить розпочинати піст дітям? Чи повинні постити немовлята, хворі люди та ті, хто подорожує?
Як тільки лиш дитина стане здатна усвідомити базові поняття релігійної науки, її уже варто привчати до певних духовних практик: до молитви за себе і ближніх, до милостині, до добрих справ в ім’я конкретних людей, до посту, врешті – до Святих Таїнств Сповіді та Причастя. Вік поняття тут доволі умовне, бо ви напевне й самі не раз зустрічали цілком дорослих людей, які патологічно, вперто і все життя, поводились як діти. Тож, справа тут виключно в духовному та інтелектуальному рівні конкретної людини, та її можливостях. Для когось і справді, буде доцільним почати активне «оцерковлення» з семилітнього віку. Для когось сім років - це вже буде безнадійно пізно. А ще для когось і 12 років – занадто рано, щоб зрозуміти і частку того, що від нього вимагають дорослі. Взагалі, біда нашого часу - це масовий, всезагальний інфантилізм: люди старіють, але не дорослішають. На це в нашій розмові треба звертати особливу увагу. Якщо ж ви маєте на увазі виключно питання їжі, то для християн це питання зовсім не першочергове. І взагалі, знання міри у всьому – надійна запорука духовного і фізичного здоров’я людини. Від того, що ви привчите дитину мати міру в солодощах, телевізорі, комп’ютерних іграх – буде краще їй у першу чергу, а вам - уже в другу. А от будь-яка залежність навпаки - може знівечити їй життя назавжди. І винними будуть у цьому в першу чергу уже дорослі, за те що злегковажили і не навчили. Дитину не можна морити голодом «списуючи» це на незрозумілі їй церковні потреби. Однак, привчати до її обмеження хоча б у надмірі – і можна, і потрібно. Зла вона навчиться сама. А от до добра потрібно багато і вперто навчати не лише дітей, але й дорослих.
Коли говоримо про піст або коли самі постимо, як правило, думаємо винятково про утримання від певних продуктів. Відповідно піст зводиться до звичайної дієти. Як правильно постити?
Ну, в принципі, ми про це вже трохи говорили. Дієтичний момент православного посту – це чи не остання справа, що варта нашої уваги. Якщо у вас є значні проблеми зі шлунком, то буквальні приписи Тіпікону (церковного уставу) цілком ймовірно можуть вам лише нашкодити. Ціль посту протилежна – принести нам і духовну, і фізичну користь. Тому, перше, чого ми маємо прагнути в піст – це прагнути самоконтролю, та приборкання власних бажань. Пригадуєте, як диякон на літургії, в її особливо важливі моменти, закликає усіх нас: «Будьмо уважні!». Розуміючи богослужіння не лише як зовнішнє та фізичне дійство, але й як поза-часовий і поза-просторовий акт, цей виголос богослужіння можемо віднести до кожного моменту власного життя. Бути уважним за своїми словами, думками, помислами і врешті – вчинками. Ось ідеал посту для християнина. Пригадуєте, що публічній проповіді Христа теж передував сорокаденний піст, під час якого Ісус не лише боровся, власне, з голодом, але й відганяв спокуси диявольські, направлені на Його духовні відчуття, та бажання. Вміння приборкати своє тіло може народитися у нас лиш тоді, коли ми приборкаємо свою душу. А от можливості приборкати душу без досвіду приборкання плоті у нас точно не буде. Тому ці речі надзвичайно тісно зв’язані між собою, одна на одній ґрунтується, і одна від іншої залежать. Сенс якісного посту не в тому, що ми навчимося вправно відрізняти продукт з більшим вмістом жирів від менш жирного. Сенс в тому, що ми навчимося володіти власними бажаннями, вчинками, і, як наслідок – і цілим своїм життям.
У які дні піст більш строгий?
Очевидно, що виходячи уже зі згаданого нами аскетичного міркування, піст повинен бути більш строгим у ті дні, у які ми більше грішимо. Наші невдачі у духовному житті не мають нас розчаровувати,а навпаки – проявивши наші очевидні гріхи та пороки, вони мають стати для нас реальною мішенню. Коли бачимо, що ми занадто слабкі, і не можемо впоратись з певним гріхом, подолати у собі певну пристрасть – одразу звертаймося за допомогою до Бога і Церкви. Молімося до Отця Небесного, і шукаймо у Святих Отців душеспасительних порад. Ви ще, напевне, хотіли почути від мене щось про середу і п’ятницю? Давайте будемо віруючими, порядними і культурними людьми увесь тиждень, і саме цим здивуємо і самих себе, і тих хто поруч. А може й Самого Бога…
Зазвичай, Великодній піст у нас асоціюється зі сповіддю і святим причастям. Кожен християнин вважає для себе обов’язком напередодні Пасхи прийти до сповіді. Як повинен поводитись християнин під час Різдвяного посту?
В усі пости церковні ми повинні поводитись однакового: пам’ятати про те, що потрібно щось змінювати у житті, і передусім у її духовній складовій. Тут особливо важливо не прогаяти подарований нам Церквою час, і всією багатомільйонною, чи навіть, багатомільярдною християнською сім’єю працювати над власним самовдосконаленням. Церква не просто від людей щось цинічно вимагає. Вона нам водночас і пропонує, і допомагає. Я часто повторюю і парафіянам на проповіді, і навіть журналістам про те, що релігійне життя людини не є якимось придатком до її «основного» і «нормального» життя. Навпаки! Саме воно і є основним, нормальним і центральним життям людини. Якщо людина здатна це зрозуміти, (а це й нині доступно, не дивлячись на всезагальну дурість, доволі багатьом ), то вона більше не може жити без уваги на це знання. Знання Бога реально змінює людські долі. Але от коли ми називаємо себе християнами, а роками не змінюємося, то це означає лиш одне: з нашим духовним життям не все гаразд. Існує кілька способів його покращити. Це в першу чергу - добрі справи, молитва, духовне читання, милостиня, піст, участь у церковних богослужіннях і Таїнствах. Зокрема – Таїнствах Сповіді та Причастя. Я зараз не хочу багато розповідати про них, сподіваюсь, цьому ми присвятимо колись окрему розмову. Зараз скажу лиш коротко – систематична Сповідь та Причастя – запорука доброго духовного здоров’я. В нормальних умовах, нині мною рекомендується Сповідь хоча б раз у місяць, особливо в день іменин, та по великих святах. В конкретних випадках варто радитись зі священиком. Головне - не допускати того, щоб нашу душу можна було простіше викинути на смітник, аніж повернути з гріховного полону.
На час Різдвяного посту припадає Новий рік. Багатьом важко втриматися, щоб не підняти у новорічну ніч келих шампанського чи з’їсти шматок м’яса. Чи можна у новорічні дні зробити виняток і не постити?
Ви, напевно, вже не раз чули про те, як певні релігійні «діячі» якось можуть «відміняти» піст, або переносити на «зручні» дні певні святкування з церковного календаря. Як православний священик можу і хочу засвідчити, що це практика неправильна по своїй суті, і не варта для наслідування іншими священиками і мирянами. Це є прекрасне свідчення того, як людина хоче стати керівником Бога. От візьмемо піст у новорічний час. В цьому антихристиянському світі, людство з кожним роком все далі відходить від Христа, все більше сатаніє, і буквально у нас на очах перетворює цей світ у справжнє пекло. І уявіть-но собі, як в час цієї духовної війни частина християн просто «переносить» час битви зі злом на більш зручне та комфортне для себе місце… Це не боротьба. Це повна капітуляція. Саме тоді, коли від християн очікується особливої пильності, самопожертви, деякі з них, на догоду світу, який лежить у гріхах, переносять свою особисту духовну битву у «тепліше місце», де більший комфорт і простіше життя. Це вже не стільки смішно, як сумно…
Про що, насамперед, потрібно пам’ятати під час посту?
Піст – це протягнена рука лікаря хворій людині, рука Бога – кожному з нас. Ми можемо прийняти цю допомогу, і навіть поцілувати із вдячності цю благословляючу нас руку. Але, водночас, ми можемо і гордливо відкинути таку любов і увагу, придумуючи для себе все нові і нові, нібито, поважні причини. Насправді, жодних вагомих причин, щоб не відповісти на Божу любов до нас у відповідь йому власною любов’ю, просто не існує. Хоч, часто буває і так, що уже занадто пізно каятись, бо ми на це просто вже не здатні. Тож поки маємо час – спішімо робити добро, і гартувати власні душі. Життя на землі, насправді, таке коротке! Та й щастя – це мить, яку збагнути не можливо. Ми все життя очікуємо щастя, мріючи, скажімо, про якусь річ або дію. Але, як тільки лише отримаємо її у свої руки, відчуваємо це щастя настільки мало часу, що й по-справжньому зрозуміти його так і не можемо. Наші предки невипадково виводили етимологію слова «щастя» з поняття «счастье- від слова «сейчас» - як те, що існує тільки тепер, вже тут і зараз. Минуле щастя для нас вже таким не є, а майбутнє – не знати, чи взагалі буде. Однак, у нас, християн, є велика радість з того, що наш Бог дає нам не якісь примарні обіцянки, але цілком конкретне і реальне щастя. Дає нам при умові, що воно нам самим потрібно, і ми справді хочемо його здобути собі, і своїм ближнім. А от наша готовність до щастя визначається, серед іншого, і нашою мірою посту, і бажанням зберігати себе для вічного і святого життя. В чому нехай і допомагає нам Господь!
