неповторний запах, для декого це навіть мандаринки, блиски феєрверків та новорічних вогнів…
І от, коли Господь нас так усмирив, що не дав нам цього снігу, то багато хто з нас не відчуває радості Різдва, тому, що немає тих зовнішніх умов, до яких ми звикли. Але в нашому в житті немає нічого випадкового. Господь цим, швидше за все, хоче нам показати важливість розуміння нами Різдва саме як внутрішньої події. Як події, яка зовсім не пов’язана з тими зовнішніми атрибутами, з якими ми часто її пов’язуємо. Невже й справді, Різдво Христове це лише колядки? Невже це все залежить від погоди, щоб ми відчували або не відчували велич цього грандіозного свята? Насправді, - ні! Сьогодні ми згадуємо таку подію, яка змінила хід всієї людської історії, змінила внутрішній стан сотень і мільйонів людей за все життя людства. Тож, дуже мала віра в тих людей, які лише через погодні умови які ми нині маємо, перестали відчувати святість і велич Різдва.
Церква вчить, що після того як згрішили Адамі і Єва, наші прабатьки, то й увесь світ, який раніше не знав гріха, враз і сам отримав його. З того дня, коли Адамі зі своєю дружиною не послухалися Бога, відтоді як вони переступили цю першу та єдину для них Заповідь, увесь хід речей у світі змінився. Хто уважно читав Святе Писання той пам’ятає про те, що з того моменту Адам та Єва змінилися : вона стали плотськими, вони почали розуміти, що ця плоть може їх спокушати. Чому це так сталось? Та тому, що прийшов гріх. Пам’ятаєте, як Адам тоді навіть застидався своєї наготи. З того часу навіть звірі почали ставитись один одного зовсім по-іншому. До того часу не було тварин, які б їли один одного. До гріхопадіння усі тварини харчувались рослинами. Після першого гріха змінилась вся природа.
І от сьогодні, коли ми бачимо що прийшло Різдво, а немає снігу, немає тих зовнішніх умов, до яких ми звикли, то це дає нам підстави думати і про те, що така разюча зміна погоди знову свідчить нам про те, що це гріх порушив усталену віками гармонію. Люди стільки грішать, що вся природа, яка безперечно пов’язана з людиною, під її впливом змінюється. Ми бачимо, як нині між людьми зовсім інші стосунки, ніж були раніше, усього кілька років тому. Нинішнє Євангельське читання в цьому сенсі сильно витвережує нас, приводить до тями. Воно ставить нам до уваги оцей важливий момент в історії народження нашого Спасителя. Ми з вами звично сприймаємо Різдво як свято, наповнене лірикою та приємними романтичними епізодами про те, як засвітилася зірка на Сході, як пастушки прийшли до вертепу привітати Новонародженого Спасителя, як здалеку прийшли царі-мудреці… При цьому ми забуваємо все-таки, що це були живі люди, а не персонажі для дитячої казочки. Це були житві люди, які прийшли в місто щоб виконати наказ кесаря, і переписати весь свій рід.
Уявіть на мить собі цю вагітну жінку – Марію, яка проходила більше двохсот кілометрів на віслюку, як їй це було фізично складно, і який терпінь це їй вартувало під час цієї складної і вимушеної подорожі. І отт коли вони прийшли у Віфлеєм, то уявіть собі що у цілому місті для Бога там не знайшлося місця. Не знайшлось навіть невеличкої кімнатки, де Марія могла б породити Свого Сина. Багато тлумачів Святого Писання красномовно описували цю подію, зазначаючи, що усі ті тваринки, які були у том вертепі своїм подихом зігрівали Христа… Люди відмовилися від Йосипа, від Марії, від Ісуса, а тільки нерозумні тварини виявилися більш розумними та більш людяними за самих людей...
Ми сьогодні маємо чудову нагоду подумати саме про це. Давайте поміркуємо разом, що ж цим євангельським уривком Господь хоче сказати саме до нашого серця. Наскільки ми з вами є людяними, раз інших засуджуємо? Наскільки ми взяли користі для своїх душ у це Різдво? Очевидно, що Господь хоче не тільки того, щоб ми з вами співали колядок, щоб просто веселилися і зустрічалися із родичами та друзями у застіллях. І особливо знаючи те, що піст вже закінчився, і можна знову вже жити так, як ти жив раніше : нічого вже нас не стримує. Але Господь сьогодні й знову нагадує нам цю сумну історію про те, як цар Ірод засліплений страхом втратити владу і конкуренції, убив тисячі немовлят, які були у той час в районі цього міста.
Наскільки ж треба бути злим і жорстоким, щоб заради своєї нікчемної посади позбавити життя іншу людину? Але історія нам показує, що Ірод у своїй сатанинській злобі вбивав не лише чужих. Він убив і своїх власних синів, і своїх братів, а також і їхніх синів. Для чого? Щоб ніхто з них не мали навіть наміру стати йому суперниками. І от ми з вами повинні знати, що ця історія була дана від Бога людям один раз і на всі часи. Скільки б людство не жило, воно завжди має чогось навчатися від неї. Тому, що в цьому світі немає нічого випадкового. А цією історією Церква нам нагадує, що без любові до Бога та ближнього наше життя немає жодного сенсу. От як і нинішнє свято. Думка про Різдво для багатьох з нас може бути лише зовнішньою бутафорією перших днів нового року. Але знову повторюсь : не прийшов сніг, немає ялинки, а ще не прийшли колядники й ми вже нічого не відчуваємо. Сьогодні кожному з нас треба подивитись на своє серце, на свою душу, і запитати себе : чи ми пустили до них Христа? Чи ми дозволили цьому Божому Немовляті народитися у нашому серці?
Христос прийшов у цей світ не як гіпотетична ідея, чи чудовий релігійний міф. Різдво Христове – це об’єктивна історична та духовна реальність. Він прийшов щоб народитися саме у наших з вами серцях. І ми маємо Йому це дозволити!. Якщо ми не дозволимо Йому цього вже зараз, то всі оці згадані нами раніше видимі атрибути різдвяних свят буду безвартісними самі по собі. Різдво Христове – це стан нашої душі. От скільки людей значи те, що тепер формально закінчився піст, забувають про власне стримання. І ніби доганяють те, що їх Бог «мучив» упродовж довгих сорока днів перед цим. Вони тепер «мусять» наздогнати все згаяне : доїсти те, що вони не їли, і допити те, чого вони не допили раніше, коли був піст, і цей святий та благословенний Богом час проводять в лінощах, обжерстві, пияцтві, чи блуді. Ну, хто вже собі що обере, в залежності від віку, виховання та можливостей.
Ми забуваємо нині про те, що нам з вами потрібно змінюватися, бо прийшло Різдво. Це до нього ми готувалися довгих сорок днів молитвою і постом. А погодьтесь, це досить тривалий термін для слабких людей. Казав Христос : «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (Мр. 8, 34). Що це значить : «Зректися самого себе», і як це : «взяти свій хрест»? Відректися від самого себе – це означає відректися від тих усіх гріховних звичок, від своїх власних пристрастей та пороків, які вже стали частиною нашої природи. Часто з вами ми робимо такі гріхи, так захоплюємось ними, що вони буквально в’їдаються у наше з вами єство. І здається, що тоді вже ні ми без них, ні вони без нас себе відчувати не можемо. Хоч, насправді, вони без нас взагалі не існують. Вони просто паразитують на наших слабостях.
Ось дивіться. Людина яка любила випивати чи палити цигарки упродовж сорока чи п’ятдесяти років – це справжній раб гріха. Відучити її від цього за один день просто нереально. Якщо з дитинства діти бачать компанію дорослих які випивають, а ще й часто запрошують таку дитину до себе, наливають їй компот чи сік, і пропонують їй долучитись до цього алкогольного ритуалу і «почокатись» з усіма, то коли ця дитина виросте, вона буде пам’ятати про те, що її власний батько колись вчив її пити. А ось коли цей самий батько приходить з роботи, і хвалиться усій родині, розказуючи, що і як він вкрав там сьогодні, і це чує дитина, то коли вона виростає, то вона теж хоче красти, бо так навчав її тато. І от коли ми проаналізуємо своє життя, то зможемо прийти до висновку, що досить багато з наших пороків ми сприйняли, навчилися від своїх батьків і родичів. Як би ми не любили їх усім серцем, треба тверезо сприйняти це.
Ось візьмімо, практичний бік цієї справи. Кажуть, якщо хочеш дізнатися ще перед шлюбом, якою буде твоя майбутня дружина, то треба подивитися на її матір. Так само і нареченій кажуть : якщо хочеш побачити, яким буде твій чоловік у майбутньому – вже нині подивись на його батька. У переконливій більшості випадків це правда. Ми всі надзвичайно сильно пов’язані між собою. І навіть більше, ніж хочемо думати про це. Ми пов’язані не тільки родинними узами, але й на глибокому духовному рівні. Навіть і з незнайомими людьми, і з усією природою. От люди грішать – змінився порядок речей. На календарі вже новий рік, Різдво, а у нас ще немає снігу. Господь смиряє нас. Ніби нічого страшного насправді не відбувається, але настрій вже не той…
Я щиро вітаю усіх нас зі святою неділею, з продовженням Різдвяних свят. Цей день був подарований нам Богом невипадково, і зовсім недаремно. У ньому ми маємо зрозуміти, що колись були люди, які хотіли побачити Христа, і навіть зі Сходу прийшли поклонитися Йому. Мудреці йшли здалеку до Богонемовляти навчені зорею, щоб віддати належну Богові честь. Ми розуміємо під тими мудрецями не тільки їх самих, але й загально усіх язичників. Подумаймо, що це були ті люди, які живучи в звичних для себе умовах, здавалося не мали б жодного шансу пізнати Єдиного Правдивого Бога. Якщо б вони жили так, як жити усі їхні сучасники, вони б і гадки не мали, що їм потрібен Христос, вони б не хотіли йти до Нього, трудитися заради Нього, чи тим більше – щось жертвувати Йому. Але з Біблії ми дізнаємось, що вони принесли Ісусу найдорожче, що може принести людина земному цареві. Але тоді жили й інші люди, які так незлюбили Христа, що убили усіх тих діточок, які були поруч Нього. Ви напевне чули про тих Вифлеємських немовлят, яких загубив Ірод…
В нас з вами сьогодні є однакова можливість уподібнитися або тим мудрецям, які покинули все своє що мали, і прийшли до Бога. Або ж ми можемо злегковажити цим унікальним Божим народженням, і уподібнитись нерозумною і злому вбивці Іроду, який хотів убити Христа своїми гріховними звичками і пороками, як тими з якими ми вже народились, так і тими, яких ми навчались від інших людей. Тож нехай нинішній день стане для нас добрим уроком у цьому сенсі.
Щоб від нього ми навчились про те, що Різдво Христове - це час, у який ми з вами маємо змінюватися. Якщо я був перед цим гіршим, а цього Різдва я змінився хоча б на йоту, то все одно це Різдво принесло мені реальну користь. Якщо ж я і у 2000-у році був таким самим яким я є зараз, а минуло вже дванадцять років, то живу я цьому світі – даремно. Господь даруючи нам життя, зробив це не для того, щоб ми з вами їли, пили, спали, розмножувалися, а потім знову спали. Наше життя нам дане тому, щоб ми в цей світ приносили добро. І от коли цього добра немає, наше життя немає сенсу, бо ми не виконуємо свої безпосередні обов’язки. Ми чули з вами нещодавно цю притчу Христову про те, що кожне дерево, яке не приносить доброго плоду буде зрубаним. Тож, пам’ятаймо про це.
Дякуймо Господу за те, що Він дозволив нам дожити до цього дня, і що серед усіх інших справ, які ми б могли зробити в цей день, ми обрали саме храм Божий. Дякуймо за те, що Бог дав нам розум помолитися у храмі, подякувати Йому за всі благодіяння, віддати честь як належить віддавати її Небесному Цареві, Творцеві Всесвіту, і нашому люблячому Батьку. Просімо у Бога сил більше не грішити, бачити свої гріхи, провини перед ближніми. Щиро вітаю усіх вас з цими світлими днями Різдва Христового, які нехай залишаться у нашій пам’яті не тільки відсутністю снігу, але й відсутністю наших гріхів. Щоб ми врешті зрозуміли, що без Бога немає життя, а є лише тваринне існування. Щаслива людина не та, яка придумала собі щастя, і шукає його у кар’єрі, багатстві, покупках. Щастя для людини – це момент, коли вона пізнала Бога, бо саме Бог є джерелом всякого щастя. У чому нехай і допоможе нам Господь. Христос народився!
Тернопіль, 08.01.12 // тут відеоверсія цієї проповіді
