Ох, давненько я щось не згадував про своїх улюблених уніатів. Вже їх майже забув. Та й все-таки - піст святий на дворі. Не час для бісовщини :). Але ж навіть коли ти не думаєш про ворога, то ворог хіба про тебе забуде? Ось і цього року, він не забув про нас, а по-блюзнірськи знущаючись над віруваннями православних християн, «блаженнійший патріярх» прибув на свої чергові гастролі до Тернополя саме у свято Торжества Православ’я. Що як на мене, дуже символічно. Навіть і тоді, коли уніати не думали спеціально нас образити, вибравши для свого концерту саме таку дату, це ще краще засвідчило їхній, навіть неусвідомлений, внутрішній опір всьому святому і чистому.
Як людина, що в міру сил намагається слідкувати за церковними та навколо церковними подіями, а особливо тими, що творяться у мене під носом, я аж ніяк не зміг оминути увагою візит архиєпископа Шевчука до Тернополя. Звісно, прийти на зустріч особисто я не мав бажання, бо після довгої недільної постової служби маю певну потребу відпочити. Та й, якщо чесно, я не був впевнений у тому, що мені було б там цікаво усі ті дві години. А коли мені не цікаво, то я часто заважаю і тим, кому цікаво і хто поруч мене. Тому я вирішив обмежити свою радість спілкування з дорогим гостем виключно з допомогою Інтернету, сидячи на дивані, залишаючи за собою право у будь-який момент підкрутити звук, чи взагалі, вимкнути комп’ютер від гріха подалі. Сподіваюсь, що Його Блаженство за це на мене не образився.
Як людина, що в міру сил намагається слідкувати за церковними та навколо церковними подіями, а особливо тими, що творяться у мене під носом, я аж ніяк не зміг оминути увагою візит архиєпископа Шевчука до Тернополя. Звісно, прийти на зустріч особисто я не мав бажання, бо після довгої недільної постової служби маю певну потребу відпочити. Та й, якщо чесно, я не був впевнений у тому, що мені було б там цікаво усі ті дві години. А коли мені не цікаво, то я часто заважаю і тим, кому цікаво і хто поруч мене. Тому я вирішив обмежити свою радість спілкування з дорогим гостем виключно з допомогою Інтернету, сидячи на дивані, залишаючи за собою право у будь-який момент підкрутити звук, чи взагалі, вимкнути комп’ютер від гріха подалі. Сподіваюсь, що Його Блаженство за це на мене не образився.
Не можу сказати, що все те, що я там побачив, мене якось особливо вразило. Приблизно десь так і мав виглядати формально-неформальний молодіжний захід в уніатів. Нічого особливого, тільки разюча і незвична для православних, аж занадто велика розкутість між співрозмовниками, якесь панібратство та награність. Мілкі жарти, ну, зовсім елементарні, переплітались із слизьким і таким гидким мені псевдорелігійним пафосом.
Мені, як православному, дуже дивно бачити владик одягнених не по формі. Особливо під час офіційних заходів. Цього разу у «Патріярха» не було ні клобуку, навіть білого. Так само не було у нього ні ряси, ні посоху. Звичайно, як саме і у що одягатися – це його особиста справа. Просто треба розуміти певні правила етикету, які ніхто не відміняв. Для тих хто не в курсі зауважу, що така форма одягу для духовенства властива для виключно домашної обстановки, де не передбачена наявність камер і набридливих православних критиків.
Настільки я зрозумів, настрою події задали істеричні волання присутніх на самому початку зустрічі. Масовий психоз в залі почався як тільки на сцену запросили головного героя. За цим самим сценарієм також сходять з розуму католики під час своїх зустрічей з Папою. От він собі там їде на своєму білесенькому папамобілі, щиро вітає усіх рукою, а вони у відповідь верещать на повну силу якісь простенькі слогани типу : «Україна любить Папу», чи то «Нєх жиє Папієж». Коли я бачив це вживу, то твердо переконався у силі масової істерії. Страшно мені у той час не було, але саме тоді я дуже добре усвідомив всю небезпеку такого ідолопоклонництва. Це ж коли можна змусити до істерії так обожнювати свого владику, то з аналогічними зусиллями можна змусити, скажімо, просто ненавидіти якихось ідеологічних опонентів. Наприклад, тих хто робить аборт, чи братів лефевристів та донгалівців. Технологія доступу до підсвідомості тут вже вироблена. І я більш ніж впевнений у тому, що цих молодих людей ще й хтось спеціально навчав викрикувати ці гасла, тренував, хвалив за успіхи та докоряв за недолугість. Коли людина прийшла з Великопосним настроєм на зустріч з духовною особою, то вона мала б розуміти з чим вона йде, до кого вона йде та навіщо це їй взагалі.
Очевидно, що запланований захід повинен був виглядати таким собі неформальним спілкуванням, під час якого молодий патріярх мило спілкується на камеру зі своїми молодшими фанатами. Я припускаю, що лейтмотивом зустрічі могла б навіть стати тема посту та духовного життя. Однак те, що побачив сторонній глядач, не засліплений жодними уніатськими оманами, виглядало дуже і дуже сумно. Про піст слова може там і були, але духу Святої Чотиридесятниці чомусь там зовсім не відчувалось. Головним завданням глави УГКЦ було завдання по- діджейськи «тримати» та веселити публіку. Опуститись до такого рівня навряд чи було доречно в тих умовах. Хоча, він все-таки не чернець, і вести себе по-чернечому аж ніяк не мусить. Тим більше, хто крім мене буде давати зауваженя самому «патріарху». Я переконаний, що з подібних зустрічей люди мають виходити без усмішок.
Звісно, молоді люди це все «схавають», і без долі сумніву, ще й потім будуть писати усюди який він кльовий і сучасний цей молодий патріарх. Їм веселощів і потрібно в першу чергу. Не знаючи при цьому, з ким їм його порівнювати, якою має бути поведінка хоча б на публіці духовної особи, і що таке взагалі за слово оце «патріарх». Ним тепер модно кидатися на всі боки, і патріархів в Україні ми нині маємо чи не більше ніж смиренних і богобоязливих єпископів. Але ще раз нагадаю. Святослав Шевчук – Верховний Архиєпископ, а не патріарх. Як би ви його не любили, як би вдало він не жартував і не веселив вас, цього недостатньо.
До того часу, поки про його патріаршество офіційно не скаже Папа Римський, він залишається звичайним самозванцем. Титулу патріарха в нього немає. Так. Можна жити в ілюзіях, вічно носячи в руках ляльку і вважати її за дитину. Справа лише в тому, що швидше ви зійдете з глузду, аніж вона оживе і почне до вас говорити без батарейок. Ну, це таке. Питання вже не стільки до богословів скільки до медиків. Кілька останніх Пап своє слово давно сказали – католицька церква вважає питання патріархату «передчасним», тобто недоцільним. Біда, що отой жалюгідний галичанський гонор ніяк не дає спокою уніатам. Всі хочуть бути начальниками, або як мінімум – екзорцистами. Навіть ті, які не вміють благоговійно перехрестити чоло, а малюють якісь вузлики собі на пузі.
Ви не подумайте, що я тут такий увесь злий, повний жовчі, а мої очі наливаються кров’ю як тільки я чую слово «Святослав». Ні. Я доволі спокійно ставлюсь до самого владики як людини. Я навіть мав шанс нещодавно зустрітися з Його Блаженством, але вчасно передумав і не пожалкував. Інша справа, що мені може бути дивним, і ось цього я вже не приховую, сам оцей дурацький культ вшанування Шевчука, що межує з ідолопоклонством. Для мене більш логічно шанувати конкретну людину за конкретні вчинки. Цілувати папську пантофлю без причин я не звик не тільки тому, що сильно гордий, але й тому, що сильно практичний. Люди надзвичайно швидко звикають, коли дозволяєш їм сідати на голову. Спочатку ще нічого, а потім дивись і білого клобука захоче, а потім ще й патріархом себе назве.
Взагалі, все наше сприйняття світу доволі суб’єктивне. Це правда. Ми завжди хочемо бачити те, що нам потрібно. Діти в «Перемозі» тішилися від того, що врешті побачили свого патріарха. Тішилися, що його виступ був не сильно нудний, а пересортований з жартами і примовками. Звісно, ще краще було б, коли на них упав дощ з цукерок, зефіру та шоколаду, і полились ріки кока-коли чи фанти на вибір. Але добре, що вже є те що є. Він навіть сфотографувався з усіма на пам’ять, щоб всі залишись задоволеними, і мали пам’ятку про чудову зустріч.
Що мене дивувало? Найбільше дивує оцей жахливий акцент українського патріарха. Якщо кардинал Гузар говорив мовою Львова 30-х років, і це було не так дивно, то вже владиці Святославу найбільша пора звернути увагу на свою вимову та інтонації. Це добре, що він володіє кількома мовами. Але погано, що розучився вже власної. Якщо не дивитися на картинку, складається враження, що це говорить якийсь сектантський проповідник з Каліфонії, а не лідер, начебто, національної церкви. Причому я не параноїк, але оцей акцент та міміка кожного разу у нього стає все більш підкресленою.
Що стосується змісту питань і відповідей, то можу сказати наступне. Я завжди комплексував від того, що католики, які так багато проводять зустрічей та релігійних акцій з молоддю, знають набагато більше, аніж наші суттєво обділені в цьому плані юнаки та дівчата. Рівень питань, а також рівень відповідей, що пролунали на зустрічі, врешті повернув мені колись втрачену самооцінку. У запитаннях людей були всі давно відомі речі, які на мій погляд було абсолютно зайвим випускати в ефір. В той же час, у відповідях владики Святослава не було нічого такого, чого б я раніше не чув. Я більш ніж впевнений у тому, що доктор богослів’я має організувати свій виступ так, щоб його було цікаво слухати не лише неофітам, але й іншим докторам богослів’я.
А ще, до речі, Святослав м'яко кажучи "збрехав", коли молитву Оптинських старців назвав молитвою Климентія Шептицького :)
Пан Кайда, напевне, дуже тішився, що зумів засвітитися перед публікою в образі ревного католика. Арх.Святослав, правда, це ще не весь Папа, і навіть не патріарх. Але це не так вже й важливо - в Папи вони з Надалом, здається, уже минулого року були. Так, що тепер маємо гарячу надію, що виступ перед віруючим електоратом принесе ще кілька нових бонусів у карму Голови обласної ради ще й від уніатів. І хоч Олексій Петрович мені досить-таки симпатичний політик, все ж нагадаю, що ніякий націоналіст не може бути католиком вже за визначенням. Час вже це зрозуміти. Особливо людям розумним і глибоким. До яких я, не в останню чергу, відношу і чинну тернопільську владу.
А ще, до речі, Святослав м'яко кажучи "збрехав", коли молитву Оптинських старців назвав молитвою Климентія Шептицького :)
Пан Кайда, напевне, дуже тішився, що зумів засвітитися перед публікою в образі ревного католика. Арх.Святослав, правда, це ще не весь Папа, і навіть не патріарх. Але це не так вже й важливо - в Папи вони з Надалом, здається, уже минулого року були. Так, що тепер маємо гарячу надію, що виступ перед віруючим електоратом принесе ще кілька нових бонусів у карму Голови обласної ради ще й від уніатів. І хоч Олексій Петрович мені досить-таки симпатичний політик, все ж нагадаю, що ніякий націоналіст не може бути католиком вже за визначенням. Час вже це зрозуміти. Особливо людям розумним і глибоким. До яких я, не в останню чергу, відношу і чинну тернопільську владу.
Тож, підсумовуючи все раніше сказане хочу сказати тільки. Дуже добре хвалитися собою, коли є чим. І то. На Великий піст цього краще не планувати.
Спаси усіх нас Христос!
