П: - Прочитав відповідь на своє запитання у вашому блозі. Велике спасибі що знайшли час відповісти. Але справа в тому, що в Тернополі таку сповідь широко практикує УАПЦ. Не беруся казати, що лише вона, але принаймні не бачив більше ніде (може погано дивився). То чому б не припинити цього? Тим більше ви з таким критичним ставленням загальної сповіді займаєте в УАПЦ далеко не останнє місце, і могли б переконати духовенство в очевидних речах, котрі викладені в блозі у відповідь на моє запитання.
В: - В доповнення до того про, що раніше говорив, хочу підкреслити і те, що т.зв. «загальні сповіді» у великих міських парафіях - доволі вимушений обставинами крок. Принаймні, так буває у нашому кафедральному соборі. Перед священиками тут, власне, жодного вибору немає взагалі. Вони або прощають гріхи першій сотні людей, а всі інші кілька тисяч залишаться без примирення з Богом, або таки наважуються на «загальну сповідь», і жодного з прихожан не залишать без Господнього прощення напередодні Пасхи Христової. Справа не в тому, що такі речі можна категорично і силою забороняти та викорінювати. Це звісно, можна зробити, при чому дуже просто. Як на мене, ключовим завданням пастирів тут має стати щось зовсім ніше.
Потрібно в першу чергу працювати над підвищенням богословського та церковного рівня тієї пастви, яка досі задовольняється подібними формальностями. Як тільки люди зрозуміють скільки втрачають бездумно-формально проводячи власне церковне життя, то й бажання й далі залишатись у полоні невігластва у багатьох з них більше не буде. Я знаю це, бо бачив таке на власні очі неодноразово. Проблема «загальних сповідей» є породжена мирянами, підтримується саме мирянами, і лише від самих мирян залежить, чи зникнуть коли-небудь подібні псевдоцерковні атавізми. Навіть з Богом –Любов’ю жарти погані. Звісно, духовенство може в цьому їм допомагати. Але силувати ми їх не можемо. Та й гріх це, напевно.
