Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Тиждень, що минув, у нашій Церкві ознаменувався двома великими святкуваннями. В четвер з усією повнотою Православ’я ми світло зустріли Вознесіння Господнє - велике двонадесяте свято. Промислом Божим цього року воно співпало з тезоіменитством нашого Предстоятеля - днем пам’яті святих Рівноапостольних Мефодія і Кирила, Учителів слов’янських. Через нашого Блаженнійшого Владику Мефодія оці два мужі науки та віри стали й нашими небесними покровителями, гарячими молитовниками за всю нашу Церкву.
На святкове богослужіння до кафедрального храму з цієї нагоди з’їхались ієрархи та священики з усіх куточків України : з Буковини та Поділля, з Києва та Харкова, Львова та Наддніпрянщини. Привітати свого Предстоятеля прибули представники з кожної області, де палає лампада Української Автокефальної Православної Церкви. Ієрархи та священнослужителі єдиним серцем і єдиними устами молилися до святих Мефодія та Кирила не лише за нашого Отця і Першоієрарха, але й за добру долю усієї нашої Церкви. Ми однодушно просили у молитвах, щоб через небесне заступництво цих двох братів-місіонерів Господь і нам посилав подібну віру, надію, любов і мудрість.
Згадані урочистості ще більше утвердили нас у правдивості обраного нами шляху та спасительності нашої Церкви-Мучениці.
Святкові богослужіння красномовно засвідчили й те, що Українська Автокефальна Православна Церква, як і кожна Помісна Православна Церква, має у своїм фундаменті ту рису, що завжди відрізняє правдиву Церкву від неправдивої. Маю на увазі її Соборність, та навіть Соборноправність. Незалежно від того, де живуть наші віруючі : клірики, ченці чи миряни, ми все одно збираємось біля одного Престолу, біля одних Таїнств, знаємо свою ієрархію та приступаємо до спільної Євхаристійної Чаші.
А нинішня неділя особливим чином знову показує, наскільки важливою рисою Церкви є її Соборність. В церковному календарі вона отримала назву в честь Святих Отців І Вселенського собору. Церква знову наголошує, що лише в єдності та лише згоді святих Отців людина може знайти Істину. Ми всі - люди грішні, і поодинці дуже часто схильні помилятись. Коли б ми ніколи не помилялись, то жодного разу свідомо не обирали б гріха. Нині ж ми молитовно згадуємо подвиг тих Отців, які не власним, але соборним розумом виступили проти перших єресей, що проникли у Церкву Христову.
Ми знаємо, що перші чотири віки свого становлення Церква Божа зазнавала значних утисків юдейської, а згодом і язичницької влади. Люди, які вірили у Христа як Бога, повинні були завжди пам’ятати про те, що, крім диявола в них є ще й зовнішні вороги. Значна частина юдеїв та ідолопоклонників намагалась вперто, при найменшій нагоді, знищити Церкву та християн, не дивлячись на їхній вік і стать. Коли ж прийшов до влади святий імператор Костянтин, становище Церкви його Указом 313 року (т.зв. Міланським едиктом) суттєво покращилось. В християн хоча й не було особливої влади, але за віру їх більше не переслідували. Однак, як тільки припинились зовнішні війни, розпочалась внутрішня боротьба. Диявол і тут знайшов спосіб, як розхитати Церковний корабель. Він завжди посилав, і дотепер продовжує це робити - посилати таких людей, які намагаються нищити Тіло Христове зсередини.
Ми навіть знаємо ім’я людини, яку вперше в історії було названо єресіархом – творцем нового протицерковного вчення.
Але з Божою допомогою Церква вистояла! Вона продовжувала, всупереч усім численним перешкодам, проповідувати правдиве Євангельське вчення, збережене від Святих Апостолів. І дотепер Вона не перестає навчати нас чистій науці про Бога : про що нам вірити і як міркувати про Христа. Після Першого Вселенського собору, на якому було укладено першу половину нашого "Символу віри", кожного, хто не приймає Христа Богом, вважаємо єретиком. І хоч аріан в їх початковому вигляді нині майже не залишилось, однак, існує кілька єретичних псевдо-церковних об’єднань, що сміливо можуть претендувати на певне спадкоємство з ними. Найбільш відомими та небезпечними для нас є тоталітарна секта Свідків Єгови, представники якої, напевне, вже не одноразово відвідували кожного з вас. Серед нішого, ці люди прагнуть будь-яким способом нав'язати помилкове твердження, яке ще в четвертому столітті отці собору категорично засудили : для єговістів, як і для Арія, Христос зовсім не є Богом. Кожен, хто підтримує цих сектантів, чинить великий гріх. Він не слухає Церкви Божої, а йде за дияволом - батьком всякої неправди.
Для того, щоб вміти добре і по-православному гідно зустріти сектантів чи єретиків, нам з вами потрібно багато навчатись. Слава Богу, що нині вже немає нестачі релігійної літератури, як це було зовсім нещодавно. У кожного, хто справді шукає відповіді на важливі питання, є безліч способів знайти та прочитати православні книги, написані святими Отцями Церкви. Святі Отці залишили для нас безцінну скарбницю мудрості, яка здатна рятувати наші душі і відкривати нам правдиву Церкву.
Не так вже й давно минули часи, коли за одну-єдину Біблію, знайдену в хаті, людину могли заслати до Сибіру на десятки років. Не дивлячись на це, багато людей тоді все одно сміливо зберігало такі книги, читали їх, власними руками переписували і передавали своїм друзям та родичам. А нині, коли час духовного голоду начебто минув, ми з вами стали свідками інших крайнощів. Люди просто стали байдужими до доброї православної книжки. Врешті, до неправославної теж. Навіть християнам, кращим людям світу, стали байдужими питання власного інтелектуального росту. Яка ганьба і сором! Але ж Бог саме для цього нам і дав розум, щоб ми з кожним днем все більше дізнавалися про свого Творця!
Щойно ми слухали, як диякон зачитав нам фрагмент з Євангелії від Іоана. Там Господь, серед іншого, сказав одну дуже важливу фразу : “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”. (Ін. 17:3). За думкою Бога, мета людського життя полягає у тому, щоб кожен з нас пізнав Його на особистому рівні, зустрів Спасителя віч-на-віч. Людина, яка не шукає Бога, живе даремно. Скажемо відвертіше : з точки зору Бога, у таких людей взагалі ніякого життя немає. Життя людини без Христа – це тваринне, а точніше – рослинне існування організму. Подумаймо про це! Справді, як багато в сучасної людини є можливостей дізнатись більше про Спасителя! А чи всіх їх ми використовуємо? Думаю, навряд!
Щойно ми слухали, як диякон зачитав нам фрагмент з Євангелії від Іоана. Там Господь, серед іншого, сказав одну дуже важливу фразу : “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”. (Ін. 17:3). За думкою Бога, мета людського життя полягає у тому, щоб кожен з нас пізнав Його на особистому рівні, зустрів Спасителя віч-на-віч. Людина, яка не шукає Бога, живе даремно. Скажемо відвертіше : з точки зору Бога, у таких людей взагалі ніякого життя немає. Життя людини без Христа – це тваринне, а точніше – рослинне існування організму. Подумаймо про це! Справді, як багато в сучасної людини є можливостей дізнатись більше про Спасителя! А чи всіх їх ми використовуємо? Думаю, навряд!
Свята Православна Церква володіє величезними духовними багатствами, які безумовно хоче дати кожному з нас. Наприклад, святий Димитрій Туптало, митрополит Ростовський, один із найбільших українських святих, залишив нам для науки величезний корпус Міней – Житій Святих. У ньому він зберіг для нас відомості про життя сотень подвижників Церкви Христової. Кожен з нас може і повинен з таких книг вчитись, як потрібно жити, щоб не стати ні тваринами, ні рослинами. Що ж треба зробити, аби стати святим?
Коли ми приходимо до храму і молимось, то хочемо, напевне, щоб Господь дав нам спасіння душі і тіла, прощення гріхів, очищення душі. Ми сподіваємось, що одного дня Христос візьме нас до Свого небесного Царства. Але ж у раю живуть лише святі люди! Впертих грішників, таких, як ми, там не буває і бути не може в принципі. Для того, щоб ми змінились, а головне, - збагнули свій справжній духовний стан, нам потрібно в храмі черпати необхідні для себе Благодатні сили і читати необхідну літературу.
Святі Отці І Вселенського собору, пам'ять яких ми нині творимо, залишили нам величезний богонатхненний скарб – «Символ віри». Кожного разу на богослужіннях ми читаємо його, як ознаку власної єдності зі святими Апостолами, як ознаку власної приналежності до віри тих Святих Отців, що жили задовго перед нами. Сьогодні Нікео-Царгородський «Символ віри» залишається для нас одним із найбільш авторитетних джерел православного догматичного богослов’я. Насправді, це не молитва. У молитвах, зазвичай, ми або дякуємо Богу, або Його прославляємо, або про щось просимо. «Символ віри» - це урочисте визнання того, у що ми віримо, це наш православний гімн і стяг. А тому ми з вами маємо не лише вивчити його напам’ять, але й ретельно дослідити його зміст. Кожне речення з «Символу» повинне мати для нас чітке правильне тлумачення, а не бути набором незрозумілих слів і богословських термінів. Церква навчає, що кожне речення цього твору – це Божественний догмат, непорушний закон віри, який ми повинні безумовно приймати.
Люди, які не приймають нашого «Символу віри», звати себе християнами не можуть. Якщо ж людина хоче стати членом Православної Церкви, то або вона сама, або її хрещені батьки читають його урочисто перед всім народом Божим. Так само і кожен єпископ перед своїм рукоположенням мусить дати Церкві конкретне визначення того, як він вірить і куди буде вести свою паству в майбутньому.
Кожен з нас повинен знайти відповідь на питання : за якими критеріями я обрав собі власну Церкву? Чим моя Церква краща за ту, до якої я не ходжу? За якими критеріями я обираю собі релігію та спосіб поклоніння Богу? Невже свій храм я обрав лише тому, що там краще співає хор? Чи, може, просто у нашому храмі тепліше взимку? Чи, може, у священика з нашого храму кращий голос, аніж у священика з сусіднього храму? Чи він просто знаходиться найближче до мого дому?
Ні, дорогі брати і сестри! До нашого храму ми повинні приходити саме тому, що тут проповідується те саме вчення, яке проповідували святі Отці та Апостоли. Нині вшановуємо цих 318 святих мужів саме тому, що маємо з ними безпосередню духовну єдність та спадкоємство віри. Ми вдячні їм за те, що вони проклали кожному з нас шлях до правдивого Господа Ісуса Христа та його Царства. Ніколи не думаймо, що віра може бути сліпою. Сліпим є лише безвір’я.
Ні, дорогі брати і сестри! До нашого храму ми повинні приходити саме тому, що тут проповідується те саме вчення, яке проповідували святі Отці та Апостоли. Нині вшановуємо цих 318 святих мужів саме тому, що маємо з ними безпосередню духовну єдність та спадкоємство віри. Ми вдячні їм за те, що вони проклали кожному з нас шлях до правдивого Господа Ісуса Христа та його Царства. Ніколи не думаймо, що віра може бути сліпою. Сліпим є лише безвір’я.
Для того, щоб залишатися християнином, потрібно постійно працювати над своїм духовним та інтелектуальним ростом.
Необхідно шукати нові книжки, читати їх. Під час читання ми маємо унікальну можливість особливим чином спілкуватись з їхніми авторами, вивчаючи не лише історичну епоху, в якій вони жили і творили, але й переймати від них основи правдивого Богопізнання. Духовні письменники не можуть прийти до нас фізично, щоб говорити та навчати. Через свої твори вони століттями не перестають навчати своїх одновірців побожності та любові.
Шукаймо найменшої нагоди дізнаватись відповіді на ключові питання нашого життя : що ж таке Церква? Що в ній є, а чого немає? Що дає людині молитва і чому Бог не завжди виконує наші прохання? Що треба зробити, щоб ті Таїнства, до яких ми приступаємо, були для нас дієвими і спасительними?
Коли ми не знаємо і не розуміємо основ християнського віровчення, то можна казати, що всі ті дії, які ми дозволяємо над собою здійснювати священнослужителям, не приносять нам жодної користі. Тільки шкоду. На відміну від язичницьких культів, Православна Церква навчає, що для того, аби Святі Таїнства були дієвими, християнин повинен чітко розуміти, що над ним відбувається, дати на це свою згоду та мати величезне бажання єдності з Спасителем. Коли ми приходимо до Таїнств автоматично, бо прийшов такий час і нам від Бога щось треба, «бо всі йдуть і я йду», чи батьки змусили, чи діти батьків привели, цим робимо величезну шкоду для душі.
Тож через дослідження церковної спадщини, шукаймо правдивого Бога.
Дякуймо Церкві за Її науку, дякуймо святим Отцям за «Символ Віри», що вже більше півтори тисячі років оберігає Церкву від сатанинських єресей та заблуджень. Працюймо щодня над собою та молімося до Святих Рівноапостольних Кирила і Мефодія, Учителів слов’янських, щоб вони просвітили наш народ світлом Євангельського вчення, опікувалися нами і молилися за нас, допомагали нам у всьому, що веде до Спасіння і вічного Життя з Богом. Амінь!
Версія 1.0
