Проповідь у неділю Всіх святих

Сьогоднішня неділя в церковному календарі називається неділею Всіх святих. У цей день ми згадуємо незчисленний сонм відомих та невідомих нам праведників, що своїм життям догодили Богу. Зазвичай ті, хто прославився у Бога і здобув цим визнання людей, надовго залишаються у народній пам’яті. Ми не забуваємо про їхні подвиги, знаємо, коли особливі дні їхньої пам’яті,  і майже щодня творимо богослужіння на їхню честь. Серед цих відомих людей є безліч праведних жінок та чоловіків, імен яких ми не знаємо – вони відомі лише Богу. Не було б їх, — не існувало б Церкви. А без Православної Церкви не було б і святих. Тому історія Церкви Христової - це, перш за все, історія життя таких праведників. 

Нині ми зібрались для того, щоб згадати людей, імена яких нам невідомі. Знаємо лиш те, що такі люди були і є в Бога нині та моляться за нас перед Господнім Престолом. Навіть тоді, коли ми через лінощі не молимося за себе. Здавалося б, що може бути для людини більш природнім, як молитва – спілкування з Творцем? Але й це ми дуже часто занедбуємо. Тому нинішня неділя для нас особливо важлива. Вона підбадьорює нас на духовному шляху, запевнюючи, що навіть тоді, коли душа у нас залишається без власного піклування та страждає від нашої ліні, вона все одно не залишена наодинці з гріхом. В Царстві Небесному є ті, хто нас любить та безперестанно молиться за нас Богу. Тож нині, прославляючи Всіх святих, повинні найперше просити для себе допомоги у життєвих випробуваннях. Святі – друзі Божі і друзі наші сьогодні є тут з нами, моляться разом, чують нас і можуть перед Престолом Господнім бути небесними опікунами кожного з нас. 

Щойно ми з вами прослухали фрагмент з Євангелія від Матвія, у якому Господь розповів про те, як ми повинні у житті ставитись до своїх обов’язків. В першу чергу, звісно, до християнських, які є найголовнішими. 

 «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний». (Мф.10:37) 

Як розуміти такі слова? Люди, які ніколи не були у православному храмі і нічого не чули про Спасителя, слухаючи таку проповідь, цілком справедливо могли б сприйняти таку віру за явне безглуздя. Як можна не любити рідну матір та батька? Як можна не любити тих, хто дав тобі життя, а декому й залишив земні статки? Як можна не відповісти на це вдячністю? Насправді, все набагато простіше. Любов у нас, грішних людей, є недосконалою. Те, що ми часто сприймаємо за любов, не завжди нею є. Лише нашою причасністю до Бога ми вчимося любити по-справжньому і ближніх, і родичів, і батьків, і дітей, і навіть ворогів. Той, хто не навчився любити Бога, ніколи не зможе правильно любити людей, які є поруч. В цьому сенсі слова Господні для нас дуже важливі та актуальні. З плином часу вони зовсім не втратили актуальності. Навпаки! У світі, де так мало любові, Христова наука стає все більш важливою для майбутнього людства. Тому той, хто хоче навчитися любити ближніх, мусить навчитися спочатку хоча б елементарно любити Бога. 

Ми часто бажаємо цинічно використати любов Господню до нас, сприймаючи православний храм, як своєрідний комбінат добрих послуг. Ми хочемо, щоб тут за нас помолились, нас похрестили, відспівали, покропили, освятили чи ще щось дали. Звісно, це до певної міри є правильно, бо хто ж нас буде більше любити такими як ми є, якщо не Церква? Але з іншого боку, справжній християнин  - це той, хто постійно думає про те, чим він сам може послужити Богу та Церкві, що він конкретно може принести доброго у цей світ. Пам’ятаєте, як у Старому Завіті була не просто традиція, а закон про те, що віруючий народ мав давати Богу десятину з усього ним заробленого? Тобто, люди віддавали десяту частину на Храм із всього, що в них було. І ось змінився Старий Завіт на Новий і ми перестали про десятину згадувати. Невже тому, що ніяких пожертв Богу більше приносити не потрібно? Церква відповідає нам, що закон десятини нікуди не зник. Його ніхто не скасовував. Із настанням Нового Завіту Христос показав людям, як насправді виглядає любов. Бог не хоче десятої частини твого серця. Йому потрібне воно все і повністю. Увесь наш час, увесь розум, емоції та бажання. «Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають дороги мої». (Притч.23:26) Віддати десять відсотків Тому, хто помер за тебе на Голгофі – дуже низька ціна за Вічність.

Коли ми роздумуємо про життя відомих та невідомих нам святих, маємо розуміти те, що вони кращі від нас саме у тому, що таки зуміли віддати себе Христу стовідсотково. А віддати життя Христу не завжди означає померти. Бувають такі випадки, коли людина сама мріє про власну смерть, яка б стала кінцем її земних страждань. Багато з тих, хто за життя став праведником, свідомо обрали для себе тривале життя, не лише сповнене мук та скорботи, але й покори перед Промислом Божим. Вони вели себе терпляче, вірили в те, що Бог не посилає випробовувань понад сил, відчуваючи поруч себе у терпінні Христову присутність. Лише сильна людина здатна прийняти Бога, який не позбавляє її страждань, але тримає її за руку упродовж всієї хвороби. Господь також каже: «Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм». (10:33) Подумаймо, що це той самий Бог-Любов, про котрого ми знаємо! «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». (Ів.3:16) Порівнюючи ці два вірші, приходимо до висновку, що Бог-Отець віддав Свого Сина на муки, щоб потім відректися від нас. 

Українські святі- новомученики УАПЦ

Як пояснити таку суперечність? Бог відречеться від людини лише в одному випадку : коли вона сама не буде хотіти участи Господньої у своєму житті. Для того, щоб Господь прийняв нас за своїх, потрібно ділами доказати, що ми визнаємо Його Своїм Батьком. Для цього потрібно знати Закон Божий і виконувати його. В нашій Православній Церкві є багато традицій, яких віруючі ревно дотримуються, але, при цьому, не знають чому, як і для чого вони виникли. Богу не потрібно, щоб люди робили щось для Нього, при цьому зовсім не розуміючи сенсу. Всеблагий Господь хоче, щоб все, що ми чинитимемо на Його Славу, було нам зрозумілим та мудрим. Ми маємо свідомо молитися, а не просто відчитувати чужі слова з книжки, свідомо приходити до храму і знати, що нині за день у Церкві, що можна просити в Бога і як це робити, що у нашій поведінці правильно, а що – ні. Бог і Розум – це слова-синоніми.

Факт існування в історії людства святих є красномовним свідченням того, що Церква Христова    — це не проста людська задумка, а живе Тіло Христове, здатне освятити Божою Благодаттю кожну без винятку людину. Всім даються однакові можливості до спасіння. Ми не живемо в часи, коли немає можливості добратись до храму. Минули ті часи, коли люди не мали християнської літератури, священиків вивозили в Сибір чи гноїли в тюрмах Соловків. Нині у нас унікальні, тепличні умови для служіння Богу. Особливо з уваги на те, що довколишній світ спрагнений Євангелія, буквально на наших очах сатаніє. Богу, як ніколи, нині потрібні вірні люди, бо вірність Богу й називається святістю. 

Під час Божественної літургії, зокрема, на літургії вірних, священик підносить над дискосом св. Агнець і голосно виголошує про те, що зараз буде приноситися Святеє – Святим. Це означає, що освячені молитвою Тіло і Кров Господні будуть даватись для споживання святим людям, тобто, присутнім у храмі, кожному з нас. Спаситель вважає кожного християнина потенційним святим. Усіх, хто засвідчив святим Хрещенням свою приналежність до Царства Божого, Бог прийняв у батьківські обійми. Пам’ятаючи про цю величезну довіру Бога до нас, давайте будемо й належно себе вести. Знаючи, що Євхаристія подається тільки святим, частіше розмірковуймо над тим, як ми себе ведемо, про що думаємо та мріємо. І тепер, ще за життя, не відмовляймося від Христа, щоб і Христос на Суді не відмовився від нас. 

Християнам дуже важливо пам’ятати, що вони не самотні у духовній боротьбі. Поруч нас є незчисленна сила святих, які своєю правильною поведінкою та подвигами зуміли спасти не тільки себе, але й можуть допомагати нам. Один із кращих способів віддячити їм за це: вивчати житіє  святих. Ми часто не знаємо, як повестися в тій чи іншій життєвій ситуації. Однак той, хто буде систематично читати «Житія святих» безперечно, зможе навчитися багатьом важливим і корисним речам. У нашого народу є величезна агіографічна традиція, відома на увесь світ! Ми знаємо і шануємо багатьох святих українського народу. Чимало з них були вихідцями  з нашого краю, є декілька святих, які відвідували наш храм. Хто це? Як проходило їхнє життя та служіння? Насправді, це настільки цікаво, що навіть безбожники в інститутах досліджують ці теми. Це хіба для нас зовсім не важливо…

Та людина, яка не просвічує своє серце та розум молитвою, дуже швидко сатаніє. Духовна природа людини побудована так, що вона ніколи не може стояти на місці. Вона або йде догори, або опускається донизу. Коли ми не чинимо добро ближнім, то це означає, що ми впевнено опускаємося вниз. Тож, давайте жити так, щоб усі святі, про яких ми вели сьогодні мову, вважали себе нашими друзями, а ми себе - їхніми та відчували реальний духовний зв'язок з ними, коли в молитві будемо просити їхнього заступництва.

Безумовно, нам треба пам’ятати про день свого Ангела. У кожної людини є мінімум два небесних покровителі: Ангел-охоронець, якого отримуємо під час святого Таїнства Хрещення, а також того святого, чиє ім’я ми носимо. Окрім імені «Марія» та «Ісус», всі інші християнські імена мають своїх особливих небесних опікунів. Той святий, котрий перший власним подвигом його святив є наче нашим другим Ангелом-охоронцем. Дуже часто життя нашого небесного покровителя в чомусь буває схожим і до наших сучасних обставин. Вони пройшли шлях, своїми подвигами готуючи нам дорогу до Царства Божого. Господь дав нам розум не для того, щоб ми один одного обманювали : знайшли від себе дурніших та постійно їх використовували. Розум у людей для того, щоб з його допомогою ми краще пізнавали Бога, а коли більше пізнаємо, то й більше полюбимо. Чим більше ми будемо відкривати для себе Творця, тим більше у нас буде причин Його любити! 

Нехай наше богослужіння підбадьорить усіх, і віджене від кожного диявольський відчай. Навіть коли й впадемо у гріх, пам’ятаймо: ми не самотні, бо разом з нами всі святі Церкви Христової, наш Ангел-Охоронець, Пречиста й Пресвята Діва Марія та Святий Пророк і Предтеча Господній Іоан, сотні отців Києво-Печерських, Святий Іов та Амфілохій Почаївські, Святі сповідники віри — митрополит Василій Липківский, Арсен Річинський, святий праведний Петро Калнишевський Багатостраждальний, святий благовірний Петро Конашевич-Сагайдачний та інші святі.  Нехай допомагає нам Господь у цьому, за молитвами всіх святих, що від віку Йому угодили! 

Всі святі Церкви Христової, Православної, моліть Бога за нас грішних! Амінь!

10 червня 2012р., м.Тернопіль, Собор Різдва Христового.