Церковні події на Тернопіллі розгортаються з неабиякою швидкістю. Днями у двох місцевих єпархіях Київського Патріархату розгорівся гучний скандал і набув неабиякого розголосу в Україні. Навіть сам "патріарх" змушений був завітати до нашого обласного центру "на розборки".
Прокоментувати ситуацію довкола цього конфлікту ми попросили протоієрея Євгена Заплетнюка, голову місіонерського відділу Патріархії УАПЦ, публіциста та знаного церковного діяча.
— Отче Євгене, як би Ви прокоментували ситуацію, яка склалася навколо архієпископа Тернопільського і Кременецького Іова?
— Те, як жорстоко розправились з черговим неугодним владикою в Київському Патріархаті, — це величезна ганьба для цієї Церкви і безцінна ін’єкція реальності для тих архієреїв, які поки що там. На мій погляд, це доволі закономірний наслідок такого сумнозвісного поняття, як «філаретівщина». Суть її у відвертому цинізмі та подвійних стандартах вищої верхівки УПЦ КП. До того ж, правила закулісної гри там завжди обирає сам Філарет, а той, хто стає в опозицію до нього, правил цієї гри не знає до останнього моменту. Так було з більшістю архиєреїв, яких викидали геть з Пушкінської, 36, починаючи від святішого патріарха Володимира (Романюка) та закінчуючи останніми жертвами - митрополитом Андріаном та архієпископом Іовом.
— На Вашу думку, це не справедливо?
— Я вважаю цю ситуацію доволі жорстокою, цинічною, але й закономірною. Аналізуючи стан справ у церкві п. Філарета, можна говорити про те, що впродовж останніх років там ведеться цілеспрямований курс на відсторонення від посад тих архієреїв, які пам’ятають Філарета Денисенка у попередній масці комуніста-русофіла, ревного борця проти автокефалії та першого з ворогів українських уніатів. За роки зміни влади та політичної карти як в Україні, так і в світі, вмінню Філарета підлаштовуватися під віяння часу позаздрив би кращий хамелеон Мадагаскару. Ще вчора Філарет був першим служакою Кремля і партії, а вже нині — найбільший у державі український націоналіст. Ще недавно він стверджував, що Української Автокефальної Православної Церкви «нє било, нєт і бить нє может», але попри те останні двадцять років пнеться її очолювати. Вчора він закликав силою повертати собі уніатські храми, а нині цілується з архієпископом Шевчуком — ще одним братом по нещастю, який також мріє стати патріархом. Гострі на язик отці кажуть, що наша Україна велика, тому й патріархів замало не буває. Однак розплачуватись за такі лукавства та добру пам'ять нині має хтось інший. Філаретівська злість добралася і до Тернопільсько-Кременецького архієпископа Іова.
— Про це розповідають ЗМІ, підлеглі патріархії КП і ті, хто їй симпатизує. Розпускати плітки про алкоголізм архиєпископа — офіційна ідеологія Київського Патріархату. Виходить так, що двадцять років Іов алкоголіком не був, а коли почав заважати клану Зінкевичів та владиці Нестору, одразу виявився хронічним алкоголіком, який потребує лікування. У цій ситуації є кілька важливих аспектів. По-перше, нічого принципово нового нема. Така схема, яка полягає в тому, щоб усувати зайвих людей в Київському Патріархаті, діє вже впродовж двадцяти років. Її реальними жертвами стали вже кілька десятків колишніх єпископів. Серед них, до речі, — немало достойних архіпастирів, з якими у мене добрі стосунки й донині.
Принцип такої схеми доволі простий: спочатку ці архиєреї розбудовують Київський Патріархат, а коли стають там непотрібними або їм просто «пощастить» стати на шляху когось більш вигідного з позиції Філарета, то для них швидко придумують хвороби, вади, згадують всі промахи, які зберігалися в патріарха в окремій папці.
Поки все гаразд, то ці люди роками й десятиліттями спокійно служать. Але як тільки з’являється потреба, єпископам нагадують, що « Дехто за своїми моральними якостями недостойний навіть і священства". Мова тут зовсім не про Владику Іова. Рік чи два тому так було написано в офіційному документі УПЦ КП про інших двох священнослужителів, які покинули Київський Патріархат, «розкусивши» справжню сутність Філарета та його придворних блазнів. Ця схема й надалі продовжує відмінно діяти. Дивно, але сам патріарх УПЦ КП так і не розуміє, що вона працює проти нього.
Можна лиш поспівчувати чинним архієреям Київського Патріархату, в яких все ще є пікантні проблеми з діючими дружинами, відомими позашлюбними дітьми, коханими чоловіками та хлопчиками. А крім того, з манією величі, схильністю до рукоприкладства, алкоголізму чи інших психічних аномалій. Все це давно задокументовано та старанно зберігається в їхніх особистих справах на Пушкінській, 36, чекаючи свого зоряного часу. Поки вони нікому не заважають, їхні збочення і вади працюють на Філарета. Пройде час, і архиєреї будуть сильно здивовані тим, що ними цікавилися певні люди і збирали їхнє досьє. Деяким владикам такі папки старанно наповнюють їхні ж брати-єпископи, а то й підлеглі клірики єпархії.
Так, архієпископ Іов був не кращий з архиєреїв УПЦ КП, але й не гірший за багатьох з них. Не випадково з трьох єпископів УПЦ КП Тернопільщини спробували ліквідувати найсильнішого та найдосвідченішого. Бо лише владика Іов міг дозволити собі сказати те, що думає. Правда, цим він ніколи не зловживав. Лише завдяки згаданій «братській православній допомозі» архієпископ Іов отримав зовсім інший образ в народу.
 |
| Одна з небагатьох спільних світлин Іова та Філарета, доступних в мережі. |
Так, архієпископ Іов був не кращий з архиєреїв УПЦ КП, але й не гірший за багатьох з них. Не випадково з трьох єпископів УПЦ КП Тернопільщини спробували ліквідувати найсильнішого та найдосвідченішого. Бо лише владика Іов міг дозволити собі сказати те, що думає. Правда, цим він ніколи не зловживав. Лише завдяки згаданій «братській православній допомозі» архієпископ Іов отримав зовсім інший образ в народу.
— Але ж владика Іов, всупереч обіцянкам патріарху Філарету та Священному Синоду УПЦ КП, не переходити до автокефалів зробив по іншому. І навіть підтвердив це письмово….
— Цей аргумент для мене видається особливо смішним. Аналогічним вчинком колись митрополит Філарет Денисенко, Екзарх Московського Патріарха в Україні обіцяв стати «пророком Іоною» для РПЦ, та покинути свій пост Предстоятеля: «Єсли я сказал, что ето сдєлаю, значит – сдєлаю! » Але, як відомо, тоді він збрехав, за що був відсторонений від служіння, виведений зі складу Церкви і врешті був позбавлений всіх степенів священства та анафемований. Хіба це не подвійні стандарти?
Жорстокість та цинізм Філарета у винесенні суджень про людину, яка двадцять років прослужила йому вірою та правдою, просто вражають. Відомий текст під заголовком «Звернення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до духовенства і вірних Київського Патріархату на Тернопільщині» від 1 червня 2012 року мав на меті не просто канонічно покарати архієпископа Іова. Мета цього мерзенного папірця — опорочити архиєрея, зламати духовно, надавити на його людську гідність.
Немов засліплений ревністю коханець, Філарет хоче бути цілком впевненим у тому, що владика Іов не стане потрібним комусь з його опонентів, найперше з УАПЦ. Тому й пише цей лист відчаю, у якому основна думка банальна до непристойності: «Якщо ти не мій, то не дістанешся нікому». Такі речі особливо сумно чути з уст ченця, який колись при повному залі духовенства та віруючих хвалився своїми духовними подвигами та носінням вериг. Все це відійшло в забуття, залишилися тільки гординя, марнославство, бажання владарювати та маніпулювати людьми.
— Предстоятель УАПЦ, Блаженнійший Митрополит Мефодій —особистість надзвичайного рівня. І зовсім не випадково Пастиреначальником Христом поставив його бути керманичем нашої Церкви. З кожним новим випробовуванням бачимо, що виважені та мудрі рішення Його Блаженства завжди сприяють церковному добробуту. Владика Мефодій не мислить у рамках особистих амбіцій. Так, стосунки між УАПЦ та УПЦ КП в регіоні не завжди були ідеальними. Однак, шукаючи спільної Церковної користі, владики зуміли переступити через звичні їм і нам упередження. Наголошу, що в УАПЦ дуже добре знають владику Іова. І навіть сьогодні я не відмовляюсь від тих слів, які писав буквально місяць тому (див. посилання – ред.).
Звісно, я не міг передбачити такий швидкий темп розвитку подій, і, напевне, мав би бути більш люб’язний та делікатний у власних судженнях про Владику-архієпископа. Однак сьогодні, коли розпочалося це бісівське цькування людини, я відчуваю своїм пастирським і синівським обов’язком стати на захист людської гідності від зазіхання на неї тоталітарної машини УПЦ КП. Християнська любов, знаєте, — це доволі ясна річ. Це не абстракція, а конкретні дієві справи.
Якщо Київський Патріархат не зміг проявити співчуття та любов до власного архієрея, то я можу лише порадіти за те, що наша Українська Автокефальна Православна Церква зуміла своєчасно дати йому хоч крапельку своєї материнської любові. Як буде далі — покаже час. Можливо, владика Іов вирішить свої проблеми в Київському Патріархаті і повернеться туди, як це зробив раніше єпископ-ренегат Михаїл (Бондарчук). Може статись й щось інше.
Але в будь-якому разі прогнозувати поведінку архиєреїв — це дуже невдячна справа навіть для людей, які знайомі з ними не один рік. То ж і я не буду зараз за це братися. Можу сказати лише, що я з радістю працюватиму на користь Церкви, якщо моя допомога буде комусь потрібною: чи владиці Мефодію, чи владиці Іову, чи іншим архієреям.
Ось такі мої міркування.
На завершення хочу процитувати слова з Великоднього послання Високопреосвященного Іова, архієпископа Тернопільського і Кременецького: «Незважаючи на всі ті негаразди і труднощі, які переслідують нас у сьогоденні, будемо з надією на Бога переносити їх і благати Його, щоб Він не залишив нас самотніми і слідував з нами цим земним шляхом».
Спаси нас, Господи!
***********
Питання та відповідь, які не увійшли в основну публікацію і не пройшли цензуру :)
— Чимало засобів масової інформації висвітлювали цю подію не в кращому світлі для Церкви.
— Так, звісно. А що можна хотіти від публічної суперечки священнослужителів? Не в останню чергу інцидент набув розголосу завдяки місцевим ЗМІ. Причому деякі випадки очорнення у пресі архієпископа Іова були настільки поза межею людяності та порядності, що, здавалося, ті, хто їх замовляв, оплачував, писав, відтак публікував — люди без елементарного сорому та совісті. Зрештою, веду мову не про гіпотетичних, а про реальних персонажів. Скажімо, особливо яскраво в цій ситуації зуміла себе тітонька на ім’я Галина Садовська, вона ж «заступник редактора з питань політики і духовності» газети «Вільне Життя».
Не впевнений, що поважний вік - це єдиний вагомий критерій для людини, яку призначають на посади з подібними пафосними титулами. Напевне, редакції на це місце краще підійшла б звичайна, проста, але винятково чесна людина, яка ніколи не береться писати про те, у чому тямить лише за гроші або нагороди. До речі, про нагороди. Не так вже й давно, «святійший патріарх» Філарет нагородив цю даму орденом святої Варвари, котрий очевидно вона мусить відробляти таким принизливим для неї чином. Орден тоді, здається, їй вручав інший фігурант цієї справи - отець Анатолій Зінкевич. Завжди люблю в таких випадках нагадували улюбленим журналістам, що як тільки вони почнуть писати не правду, а за гроші, то одразу, в цю ж мить, стають представниками іншої, найдревнішої професії. Зовсім з журналістикою не пов’язаної.
— Так, звісно. А що можна хотіти від публічної суперечки священнослужителів? Не в останню чергу інцидент набув розголосу завдяки місцевим ЗМІ. Причому деякі випадки очорнення у пресі архієпископа Іова були настільки поза межею людяності та порядності, що, здавалося, ті, хто їх замовляв, оплачував, писав, відтак публікував — люди без елементарного сорому та совісті. Зрештою, веду мову не про гіпотетичних, а про реальних персонажів. Скажімо, особливо яскраво в цій ситуації зуміла себе тітонька на ім’я Галина Садовська, вона ж «заступник редактора з питань політики і духовності» газети «Вільне Життя».
Не впевнений, що поважний вік - це єдиний вагомий критерій для людини, яку призначають на посади з подібними пафосними титулами. Напевне, редакції на це місце краще підійшла б звичайна, проста, але винятково чесна людина, яка ніколи не береться писати про те, у чому тямить лише за гроші або нагороди. До речі, про нагороди. Не так вже й давно, «святійший патріарх» Філарет нагородив цю даму орденом святої Варвари, котрий очевидно вона мусить відробляти таким принизливим для неї чином. Орден тоді, здається, їй вручав інший фігурант цієї справи - отець Анатолій Зінкевич. Завжди люблю в таких випадках нагадували улюбленим журналістам, що як тільки вони почнуть писати не правду, а за гроші, то одразу, в цю ж мить, стають представниками іншої, найдревнішої професії. Зовсім з журналістикою не пов’язаної.
