Тернопільщина – край неймовірної кількості християнських храмів : величних соборів та малесеньких капличок при дорозі, височенних церков та зовсім невеликих молитовних будиночків, старанно приготовлених віруючими руками для богослужінь. А сьогодні наша розмова йтиме про унікальну святиню. Храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього, що в Тернополі – безперечно унікальний у всіх відношеннях храм. Найдревніший храм обласного центру й до нині збирає навколо себе щирих богомольців.
Хресто-Воздвиженський, чи Надставний храм було побудовано з тесаного піщанику в кінці 16 століття на невисокому підвищенні поруч із Тернопільським ставом – найбільшою штучною водоймою міста. Перша згадка про нього зустрічається 1570 року в грамоті відомого поборника Православ’я князя Костянтина Острозького, згодом канонізованого Церквою. Однак, серед місцевих жителів завжди зберігалось переконання, що й раніше перед цим, ще за часів правління Данила Галицького, на тому ж місці було поставлено невелику християнську святиню.
Це суперечить офіційній історичній версії про час заснування міста в 1540 році, оскільки передбачає існування певного поселення задовго перед цим. У будь-якому разі, нині церква Воздвиження – найстаріша діюча культова споруда міста. Принаймні, складнощі виникають лише в датування будівництва основної частини храму. А от вежу з дзвіницею добудували у 1627 році. Про це свідчить різьблений напис над порталом. Він також повідомляє, що вежу-дзвіницю побудовано за панування у місті Томи Замойського та його дружини Катерини (походила з роду Острозьких), а також єпископа Єремії Тисаровського, 1627 року, «місяця липня, 28 дня».
Це суперечить офіційній історичній версії про час заснування міста в 1540 році, оскільки передбачає існування певного поселення задовго перед цим. У будь-якому разі, нині церква Воздвиження – найстаріша діюча культова споруда міста. Принаймні, складнощі виникають лише в датування будівництва основної частини храму. А от вежу з дзвіницею добудували у 1627 році. Про це свідчить різьблений напис над порталом. Він також повідомляє, що вежу-дзвіницю побудовано за панування у місті Томи Замойського та його дружини Катерини (походила з роду Острозьких), а також єпископа Єремії Тисаровського, 1627 року, «місяця липня, 28 дня».
З пізніших часів збереглося кілька згадок про Надставну церкву. Відомий дослідник та географ давнини, мандрівник Ульріх фон Вердум у своєму подорожньому щоденнику писав, що в Тернополі «є мурована церква над ставом, а при ній священик Євстахій, котрий мешкає в домі, побудованому біля церкви».
За припущеннями істориків, в давнину храм міг мати оборонне значення. Побудована недалеко від так званої «Львівської брами», західних воріт у місто, церква виконувала функції фортеці : під час бою там могли заховуватись найменш захищені жителі, що мешкали недалеко або зберігались набої до гармат. Також відомо, що на той час біля церкви використовувалася особлива сигнальна система, здатна попередити про небезпеки місцевих жителів: дзвонили в дзвони, палили смолоскипи, розводили багаття, що було видно далеко на багато десятків кілометрів.
За припущеннями істориків, в давнину храм міг мати оборонне значення. Побудована недалеко від так званої «Львівської брами», західних воріт у місто, церква виконувала функції фортеці : під час бою там могли заховуватись найменш захищені жителі, що мешкали недалеко або зберігались набої до гармат. Також відомо, що на той час біля церкви використовувалася особлива сигнальна система, здатна попередити про небезпеки місцевих жителів: дзвонили в дзвони, палили смолоскипи, розводили багаття, що було видно далеко на багато десятків кілометрів.
У 1629 р. за кошт князя Острозького церкву було відновлено після чергового руйнування. Взагалі, можна припустити, що храм зазнавав систематичного руйнування : вороги не могли увійти в місто з боку Львову чи Бережан, не проходячи повз святиню.
Серед відомих коштовностей храму - старовинне напрестольне Євангеліє, надруковане у Вільні 1649 року та майстерно оправлене кращим майстром : «В ліпоту облечене сіє Євангеліє року 1650, місяця червня, 29 дня. Іоан, Тернопільський золотник» .
У Воздвиженській церкві тимчасово зберігалась Тернопільська Чудотворна ікона Божої, що нині виставлена для поклоніння у соборі Різдва Христового, що на вулиці Руській. Цікаво згадати один важливий факт, помічений досвідченими духівниками. Коли вона була в руках інославних, то проявила свою надприродну силу так, що з очей Пресвятої Богородиці в час Великого посту струмками лились сльози. Як тільки ікону перенесли з Надставного храму до «Середньої» церкви – Різдва Христового, то сльози литись перестали, а на пресвятому лику Діви Марії стала помітною добра і лагідна посмішка. Цю посмішку й сьогодні можуть бачити усі богомольці. Так найвідоміша Тернопільська «плачуча» ікона стала усміхненою.
У Воздвиженській церкві тимчасово зберігалась Тернопільська Чудотворна ікона Божої, що нині виставлена для поклоніння у соборі Різдва Христового, що на вулиці Руській. Цікаво згадати один важливий факт, помічений досвідченими духівниками. Коли вона була в руках інославних, то проявила свою надприродну силу так, що з очей Пресвятої Богородиці в час Великого посту струмками лились сльози. Як тільки ікону перенесли з Надставного храму до «Середньої» церкви – Різдва Христового, то сльози литись перестали, а на пресвятому лику Діви Марії стала помітною добра і лагідна посмішка. Цю посмішку й сьогодні можуть бачити усі богомольці. Так найвідоміша Тернопільська «плачуча» ікона стала усміхненою.
Історія храму зберігала ще кілька таємниць. Три інших відомих ікони з цієї церкви, а саме, «Спаситель», «Хрещення у Йордані» та «Воздвиження Чесного Хреста», на честь якої і було названо церкву, після незначної реставрації фахівцями зберігаються в Тернопільському краєзнавчому музеї.
Окрім турків і татар, храм зазнав суттєвих пошкоджень під час двох світових воєн. На архівних повоєнних фото добре видно, що храм має відірвану баню, а всередині тернопільська святиня повна снігу. Існують відомості про його значну реконструкцію та ремонт у 1954 році. Однак, для богослужіння вірянам його повернули ще не скоро. Радянська влада дала вказівку розібрати коштовний іконостас, знищити старовинні розписи та дзвіницю біля храму. За мрією високих достойників, у різний час там планувалось відкрити «Зал моди», Музей мистецтва, чи навіть, готель «Москва». Його, до речі, таки відкрили, але в іншому місці – по той бік ставу. Нині - це відомий готель «Галичина».
Майже пів століття не лунала в храмі молитва рідною мовою. Лише з проголошенням Незалежності України з далекого вигнання до рідного дому повернулася Українська Автокефальна Православна Церква. З духовного полону також повернулись сотні та тисячі священиків і парафіяни Московської Церкви. Саме так сталося з місцевою громадою РПЦ. 22 січня 1990 року громада увійшла до складу УАПЦ, проголосивши своїм зверхником Святійшого Патріарха Мстислава (Скрипника). Прибувши до України Святійший Владика очолив відправу Божественної літургії в Надставній церкві на свято Різдва Іоана Предтечі 7 липня 1990 року.
На початку дев’яностих поруч храму, в будівлі, що належить громаді, було відкрито єпархіальне Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії УАПЦ. Тоді на короткий час Надставна церква стала місцевим осередком відродження незалежної Церкви в молодій, незалежній державі. Саме там відбувались збори духовенства області, саме там було відроджене книгодрукування : передруковувалась богослужбова та історична література, почався випуск перших православних газет українською мовою. В приміщенні поруч з храмом єпархіальний архієрей приймав сотні відвідувачів і саме там проходили перші заняття щойно офіційно зареєстрованої міністерством Тернопільської духовної семінарії УАПЦ – першого духовного навчального закладу Української Церкви. Прикро визнавати, однак упродовж наступних років настоятель храму декілька разів змінював юрисдикцію, а з ним змінювала свою приналежність і вся громада. Сьогодні на храмі висить табличка «Українська Автокефальна Незалежна Церква візантійсько-українського обряду Воздвиження Чесного Хреста м.Тернопіль». До автентичної УАПЦ дана громада, на жаль, не належить, і за богослужіннями ім’я Першоієрарха УАПЦ не возносить.
На початку дев’яностих поруч храму, в будівлі, що належить громаді, було відкрито єпархіальне Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії УАПЦ. Тоді на короткий час Надставна церква стала місцевим осередком відродження незалежної Церкви в молодій, незалежній державі. Саме там відбувались збори духовенства області, саме там було відроджене книгодрукування : передруковувалась богослужбова та історична література, почався випуск перших православних газет українською мовою. В приміщенні поруч з храмом єпархіальний архієрей приймав сотні відвідувачів і саме там проходили перші заняття щойно офіційно зареєстрованої міністерством Тернопільської духовної семінарії УАПЦ – першого духовного навчального закладу Української Церкви. Прикро визнавати, однак упродовж наступних років настоятель храму декілька разів змінював юрисдикцію, а з ним змінювала свою приналежність і вся громада. Сьогодні на храмі висить табличка «Українська Автокефальна Незалежна Церква візантійсько-українського обряду Воздвиження Чесного Хреста м.Тернопіль». До автентичної УАПЦ дана громада, на жаль, не належить, і за богослужіннями ім’я Першоієрарха УАПЦ не возносить.
Влітку 2011 року через загрозу зсуву терміново було укріплено сходи. Прихрамова територія з часом почала руйнуватись пливунами – рухомими ділянками землі. То ж для укріплення сходів були вбито кілька бетонних паль, і тепер храму нічого не загрожує. Принаймні, кілька наступних десятків років.
В квітні 2012 року стараннями громади було здійснено зовнішній косметичний ремонт : майстри перефарбували храм у пастельно-жовтий колір. Однак, громада міста не прийняла таких змін. Під натиском громадськості настоятель змушений був повернути церкві звичний оку сірий колір, а майстри принагідно залатали незначні тріщини, що з’явилися з часу останнього ремонту. Згодом на церковному подвір’ї, поруч з центральною дорогою, було споруджено невелику муровану дзвіницю, що своїми обрисами повторює сам храм. 29 вересня 2012 року на новозбудовану дзвіницю було встановлено купол.
Будете у Тернополі – обов’язково зайдіть до цього храму та помоліться. Це унікальний храм, що пам’ятає історію нашого міста, знає сум та радість тернополян з перших днів заснування обласного центру. На його пам’яті часи найвищих духовних злетів нашого народу. Бачив він і безлічі людських зрад та гріхопадінь. Поклоніться Богу в цій святині. Подякуйте Богу за все, що було і буде. Це те, що усім нам потрібно. Саме зараз.
Будете у Тернополі – обов’язково зайдіть до цього храму та помоліться. Це унікальний храм, що пам’ятає історію нашого міста, знає сум та радість тернополян з перших днів заснування обласного центру. На його пам’яті часи найвищих духовних злетів нашого народу. Бачив він і безлічі людських зрад та гріхопадінь. Поклоніться Богу в цій святині. Подякуйте Богу за все, що було і буде. Це те, що усім нам потрібно. Саме зараз.
