Якою є міра людської духовності? Щонеділі ходити в церкву, поступатись місцем у транспорті чи прийняти аскетичний спосіб життя? Для кожного верхня планка самовдосконалення є різною. Статисти визначають духовність кількістю церков на одного жителя, релігійних організацій. Та чи враховується їх заповнюваніст? Ні. Чи усі, хто прийшов, перебувають у молитві, а не польоті фантазій? Знову, ні. Як же тоді виміряти те, що не вимірюється? Формули для такого підрахунку немає. Та низькі показники негативних суспільних явищ, велика кількість храмів, чітке дотримання традицій говорять про високу мораль та духовність населення. Священики не зовсім згідні з таким твердження і в один голос заявляють, що громаді Тернопільщини ще є над чим працювати.
Духовність з елементами окультизму
У частині духовності статистика є дуже відносною. Не можна стверджувати, що збільшення кількості церков та релігійних громад сприяє розвитку духовності. На території області знаходиться понад 800 культових споруд. Ще близько сотні церков знаходиться у процесі будівництва. За кількістю храмів на одного жителя Тернопільщина посідає перше місце в Україні.
– Визначити рівень релігійності можна статистично. Мені доводилось служити на Дніпропетровщині, Запоріжжі, Полтавщині, Хмельниччині та Тернопільщині. Порівняльна характеристика така: чим ближче до Москви, тим менший рівень духовності. Наприклад, одним із критеріїв може бути кількість людей, які сповідалися під час посту. Наприклад, у Тернополі, умовно кажучи, – 40%, Кам’янець-Подільському – 4%, Дніпродзержинську – 0,4% і так далі. Коли порівнювати нас із поляками, то наші сусіди значно побожніші. У порівнянні з іншими обласними центрами Тернопіль – найпобожніше місто. Можливо, це пов’язано з тим, що ми завжди були готові боротися: за життя, віру, дітей. Життя – це боротьба та війна між добром і злом. Не дарма християни називаються воїнами Божими, а не мандрівниками, які йдуть з пункту А в пункт Б. Лінія фронту у цій боротьбі лежить через наше серце. Кожної хвилини людина робить вибір, яким шляхом їй іти, говорить священик УГКЦ, головний капелан всеукраїнської організації "Тризуб" о. Петро Буряк.
Частково думку о.Петра розділяє священик Катедрального Собору УГКЦ о. Мартин Хомів. Суспільні явища, на його думку, є мірою людської моралі та духовності, однак український народ, в тому числі й Тернопільщина, перебуває під великим впливом духа. На жаль, не завжди Божого. Часто окультизм та магія беруть верх над здоровим глуздом і навіть церквою.
– Число храмів, парафій, релігійних громад в Тернополі свідчить про те, що наша громада є духовною. Враховуючи загальну статистику негативних явищ, таких як кількість абортів, безпритульних дітей, самогубців, Тернопільщина займає останнє місце в державі за цими показниками. Значно більше таких соціальних проблем на Сході. Можливо, ці показники є плодами нашої духовності. Зараз народ перебуває у стані пізнання Бога. Коренем слова «духовність» є «дух», і він може бути різним. Український народ дуже цікавиться духовністю, окультизмом, духами, магією. Люди вважають себе віруючими і в той же час звертаються до екстрасенсів. Одного разу мені на хрещення принесли дитину і в неї на руці була червона стрічка. Невже батьки думають, що ця ниточка допоможе? Люди бояться злого ока, заздрості і вірять в існування духа в обрядових речах: свічках, стрічках, підковах. Власне своїм християнським життям людина уже відкидає від себе все поганське. Ісус помер на хресті, щоб звільнити нас від рабства перед цими речами, наголошує священик Катедрального Собору УГКЦ о. Мартин Хомів.
Чи завжди священик є прикладом духовності?
У Тернополі варто окремо розділяти момент традицій та духовності як внутрішнього стану душі. Християнські традиції в області дуже сильні. Натомість з духовністю ситуація значно складніша, адже не так легко заглянути в душу людини. Зовні людина може здаватися дуже побожною, ходити до церкви, сповідатися. Але чи відповідають ці дії внутрішньому відчутті людини?
– Апостоли говорять, що віра повинна бути живою і дієвою, тобто виявлятися у наших вчинках та поведінці. Коли людина приходить до церкви і цілу службу думає про свої справи, а не про молитву та Бога, це не можна назвати духовністю. Формально людина була в храмі, але душа її знаходилась десь інакше. Духовність невідривно пов’язана з церковністю. Багато людей вважають, що їм не потрібно ходити до церкви, бо вони мають Бога в душі. Церква – це є створений Господом організм, і людина не може спілкуватися з Богом, знаходячись поза церквою. Немає шляху до Богом поза тим, який він сам встановив. Духовність вимірюється не тільки приходом до храму, а й вчинками щодо інших людей. Ці моменти легко прослідкувати у поведінці дітей. Формально вони отримують правильне виховання та освіту. Та коли діти бачать протилежне у вчинках своїх батьків, вони наслідують зовсім інші речі. Саме по дітях можна судити, наскільки духовні та моральні їхні батьки. Звичайно, вплив на дитину має школа. До речі, навчання потрібне і самим батькам. Дуже часто у них проявляється, так би мовити, внутрішній гонор, який не дозволяє їм щось уточнити, перепитати. Вони вважають, що людині з їхнім статусом та освітою соромно чогось не знати, тому покладаються тільки на себе і вважають, що усе роблять правильно. Причиною цих проблем є автономність людини від Бога, її бажання відділитися, бути самостійною. Саме це заважає нам йти до Господа. Духовність людини – це шлях самовдосконалення. Не можливо досягнути певної планки і вважати, що людина спасенна. До суду Божого людина ще може оступитися та згрішити, – наголошує Архиєпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький УПЦ КП Нестор.
 |
| Проблемою священництва є проповідь одним і тим же людям. |
Важливе значення у процесі духовності відіграють священнослужителі та їхнє вміння зацікавити людину, знайти до неї підхід. У процесі активної співпраці прихожани церкви перетворюються на парафіян, які беруть активну участь у церковному житті.
– Проблемою священництва є проповідь одним і тим же людям. Священики мало виходять за межі храму, щоб проповідувати іншим слово Боже, відкривати для них церкву. Коли людина хоче визначити рівень своєї духовності, вона повинна подивитися на рівень власної моральності: як вона поводиться у церкві, транспорті, в черзі. З точки зору християнського богослов’я ціллю людського життя є Обоження. Це той тезис, якого вчили всі святі отці. Вони говорили, що людина живе для того, щоб стати Богом по благодаті. У жодному храмі, в яких я побував за 30 років, я не чув, щоб про це говорили. Про це я чув лише в академії під час навчання. Як можна про це не говорити? Це ж ціль життя і головне, що може бути в церкві. Людина приходить до священика не як до артиста розмовного жанру. Сенс в тому, що існування в церковному організмі повинно змінювати людину. Коли священик поводиться ще гірше, ніж прихожанин, це світло не може пролитися. Безбожникам Господь може простити їхні гріхи, тому що вони жили в іншій системі координат. Інша справа, коли людина знає, як чинити, вчить цього інших, але сама не робить, – застерігає протоієрей УАПЦ Євген Заплетнюк.
Представники духовенства не бояться вголос говорити про ці проблеми. Тільки таким чином можна їх позбутися.
– У духовному житті громади важливу роль відіграє персона священика. Це має бути людина високоосвічена. Коли у священика немає базової освіти, а таке явище, на жаль, існує, він не зможе привести людську душу до спасіння. На одному з похоронів, де я був членом родини, довелось бачити, як священик сказав перевернути стільці (елемент окультизму – авт.). На мою думку, це є проблемою минулого, тому що багато священиків у 90-х роках висвячувалися експрес-методом, їх не вистачало. В результаті отримуємо такі речі, – говорить протодиякон Тернопільської єпархії УПЦ КП Олег Гах.
Очевидно, священикам Тернопільщини ще є над час працювати. Однак вони налаштовані оптимістично і вірять, що з людським прагненням та Божою допомогою позитивний результат не змусить довго на себе чекати.
Джерело: gazeta1.com
