Пропоную вашій побожній увазі аматорський відеозапис моєї сьогоднішньої проповіді, на неділю про багача та Лазаря. Катастрафічною справою для відео стало вимкнення світла. В реалі в церкві так темно не було, як це вийшло в записі. Але нічого. Добре, що є хоч таке. Незабаром на цьому місці також буде опубліковано текстову версію цієї ж проповіді. А поки на відео - фрагмент недільного Євангельського зачала читає протодиякон Петро Рублевський, а я глаголю з 1:58 сек.
Любити Бога не люблячи Лазаря?
Во ім’я Отця, і Сина, і Свято Духа! Дорогі брати і сестри! Щойно ми з вами прослухали Євангельський фрагмент про те, як Господь дивиться на наше життя. Не тільки на те життя, яке буде після смерті, але й те, яке є вже тут і зараз. Історія про багача і Лазаря – це урок про те, як ми маємо себе вести, поки живемо на землі і поки ще маємо час робити добрі справи. Сама історія про багача і Лазаря відома кожному з нас, а більшість людей, які слухали її щойно, безперечно, собі її пригадали. Ми часто чуємо її в храмі Божому, і тим, хто часто буває на богослужіннях, зміст притчі добре відомий. Але знати Євангеліє лише теоретично – недостатньо. Недостатньо просто знати про що саме розповідається у цій притчі Господній, і якою буде доля в майбутньому її головних героїв. Набагато важливіше нам засвоїти це Євангеліє своїм серцем і реалізувати на практиці.
Було два чоловіки. Один був багатий, інший – бідним. Один одягався у дорогий одяг, справляв щодня величезні бенкети та їв вишукані, дорогі страви. А інший лише чекав, щоб йому хтось зібрав крихти зі столу багатія. Собаки облизували йому струпи та рани, бо той був бідний і не мав грошей вилікувати себе. І серед людей не знайшлось хто б йому допоміг.
В чому був гріх багатія? Невже в тому, що був багатий? Насправді, ні! В чому полягала праведність Лазаря? Невже в тому, що він був бідним? І це не так. Гріх багатія полягав у тому, що він за своїм багатством і догоджанні власним пристрастям вперто не помічав інших людей навколо себе. Праведність Лазаря полягала у тому, що він переживаючи неймовірні скорботи та терпіння ніколи не нарікав на Бога. Він не проклинав багатія, він не проклинав і Бога, лише сидів та смиренно чекав здійснення промислу Божого щодо себе.
Ця біблійна історія, безперечно, стосується кожного з нас. Усі ми в різні моменти свого життя були або багачами, або навпаки – Лазарями. В один момент ми могли насолоджуватись всім тим добром, що посилає нам Господь : добре їли, одягались, жили в теплі та добробуті, водночас, вперто не помічали людей довкола себе.
Розважаючи над цією притчею, багато хто з нас вважає, що коли вона нас і стосується, то лише в тих моментах, де ми схожі на Лазаря – цього нещасного чоловіка покритого ранами. Ми боляче сприймаємо випадки, коли з нами поступили несправедливо : не пожаліли, не підтримали, не допомогли, не дали нам того, на що ми справді заслуговуємо. Майже завжди ми рівняємо себе з Лазарем, і ніколи не ставимо себе на місце багатія. Дуже часто проблемою людей, що все-таки наважуються читати Євангеліє, є їхня глуха совість. Навіть тоді, коли Господь через Біблію стукає до нашого серця, щоб увійти та очистити його, ми вперто не хочемо Його туди пускати. Все одно якось виправдовуємося, недолуго обманюємо Його та себе.
В протилежному випадку ми б одразу ж зрозуміли, що ми і є цими нерозумними та жорстокосердими «багачами». Не обов’язково наше багатство має вимірюватись грошами. Багато хто з нас вміють словом підтримати у біді людину, що поруч. Це теж багатство і талант від Бога, яким ми можемо і повинні комусь послужити. Насправді, в кожного з нас є безліч нагод показати свою любов до Бога та ближнього. А пригадаймо, що сам Спаситель наш Ісус Христос розповідав про дві найбільші заповіді для людства : про любов до Бога та до ближнього.
Якщо ми спробуємо виконати весь церковний устав, але не допоможемо ближньому - ми нічого доброго насправді не зробимо. І ми бачили, як байдужий багач пішов до пекла, а праведний Лазар успадкував рай. Ми не читали, що цей багатій здобув своє багатством нечесним шляхом. Щоб його отримати він нікого не вбивав і ні в кого його не крав. Цілком ймовірно, що багатий чоловік усі свої стати цілком чесно заробив. Але все одно, через те, що він не зміг його правильно використати, погубив і його і себе. Це дуже схоже на нашу сповідь. Приступивши до Таїнства Покаяння ми часто розповідаємо священику завчені фрази про те, що нічого не вкрали, нікого не вбили, всім все прощаємо. Так само думав про себе і багатій. Можна сказати, що власноруч він нікого не вбивав, навпаки – щодня справляв бенкети для себе та своїх заможних друзів. Але цього виявилось недостатньо. Він хоча й дійсно, явного зла не робив, але й добра не робив також. В цьому щось спільне між нами, та цим безіменним багатієм.
Для того, щоб привести усіх нас до тями, Господь і нагадує нам цю притчу сьогодні. Бог хоче ще раз нагадати нам про те, що спасительний шлях життя християнина – це шлях його допомоги іншим людям. Навколо нас щодня сотні, а може й тисячі людей, яким ми можемо і маємо чим допомогти, а головне - знаємо як це зробити. І насправді, не потрібно усім ставати мільярдерами та мільйонерами, щоб допомагати іншим. Ми в цю мить можемо допомогти комусь своєю увагою, добрим словом. Не обов’язково шукати тих «лазарів» за тридев’ять земель. Правду кажучи, вони можуть жити з нами в одному домі, можуть бути членами нашої сім’ї. Як це не дивно, але ми можемо роками та десятиліттями не помічати своїх родичів та їхніх реальних духовних, психічних та фізичних потреб. Коли у нас є молодші родичі або діти, то ми вважаємо, що ми над ними є господарями, а вони наші безправні раби. Це лише часткова правда. Ми дійсно несемо за них певну відповідальність перед Богом та суспільством, але все одно, не маємо права принижувати їх тільки за те, що ми старші, а вони – молодші. Поваги та любові варті усі без винятку люди на землі.
Спаситель наш Ісус Христос вчить любити усіх, а найбільше тих, хто якось провинився перед нами. Ми ж свою злобу на ближніх тримаємо роками і навіть десятиліттями! Буває так, що ми довго гніваємось на людину, а про саму причину нашої суперечки ми вже й забули. Чому саме ми з нею посварились забули, а те, що треба тримати у своєму серці ненависть та злобу – не забули. Ось вам і реальний духовний портрет нашого серця. Тому, возлюблені у Христі, слухаючи оцей Євангельський фрагмент про багатія та Лазаря маємо пам’ятати, що це історія про кожного з нас. Мусимо добре подумати про власне життя, куди ми йдемо, які в на життєві пріоритети.
Є давня легенда про злого царя, який дуже не любив бідних людей. Одного разу, щоб посміятись з жебраків, він спеціально з усіх-усюд скликав їх до себе на пишний бенкет. Не з любові та милосердя була приготовлена ця трапеза. Нечестивий цар всього лиш бажав вкотре вилити на них усю свою злобу, принизити та посміятись з них. Посадивши за стіл бідняків, він одразу ж їх суворо попередив, що кожного, хто наважиться їсти страви руками, буде жорстоко покарано. Натомість всім роздали ложки неймовірних розмірів. Тільки ручки в них були довжиною більше метра! Звичайно, їсти за допомогою таких приборів було неможливо. Задоволений цар радісно посміхнувся : його хитрий план спрацював. Але ця посмішка дуже швидко спала. Неочікувано від побачив, що бідняки почали… годувати один одного! Злий правитель ніяк не зміг передбачити, що люди будуть здатні на такий вчинок! Любов простих людей перемогла злобу нечестивого правителя та осоромила його. Ця історія теж стосується нас з вами. Спасти свою душу для Вічності ми зможемо лише коли будемо думати не про власний егоїзм, а про те, як допомогти іншим людям пізнавати Бога і втілювати якісне духовне життя.
Дуже добре, що ми з вами сьогодні прийшли до храму, помолилися до Господа. Однак пам’ятаймо, що Бога не можна любити, якщо ми не любимо ближніх. Тільки тоді, коли ми почнемо любити ближніх, будемо віддавати їм справедливу любов та пошану, ми почнемо розуміти те, що справді означає любити Бога. Тож нехай сьогоднішнє Євангельське зачало стане добрим уроком для кожного з нас : без любові до ближнього не може бути любові до Бога. Амінь.
В протилежному випадку ми б одразу ж зрозуміли, що ми і є цими нерозумними та жорстокосердими «багачами». Не обов’язково наше багатство має вимірюватись грошами. Багато хто з нас вміють словом підтримати у біді людину, що поруч. Це теж багатство і талант від Бога, яким ми можемо і повинні комусь послужити. Насправді, в кожного з нас є безліч нагод показати свою любов до Бога та ближнього. А пригадаймо, що сам Спаситель наш Ісус Христос розповідав про дві найбільші заповіді для людства : про любов до Бога та до ближнього.
Якщо ми спробуємо виконати весь церковний устав, але не допоможемо ближньому - ми нічого доброго насправді не зробимо. І ми бачили, як байдужий багач пішов до пекла, а праведний Лазар успадкував рай. Ми не читали, що цей багатій здобув своє багатством нечесним шляхом. Щоб його отримати він нікого не вбивав і ні в кого його не крав. Цілком ймовірно, що багатий чоловік усі свої стати цілком чесно заробив. Але все одно, через те, що він не зміг його правильно використати, погубив і його і себе. Це дуже схоже на нашу сповідь. Приступивши до Таїнства Покаяння ми часто розповідаємо священику завчені фрази про те, що нічого не вкрали, нікого не вбили, всім все прощаємо. Так само думав про себе і багатій. Можна сказати, що власноруч він нікого не вбивав, навпаки – щодня справляв бенкети для себе та своїх заможних друзів. Але цього виявилось недостатньо. Він хоча й дійсно, явного зла не робив, але й добра не робив також. В цьому щось спільне між нами, та цим безіменним багатієм.
Для того, щоб привести усіх нас до тями, Господь і нагадує нам цю притчу сьогодні. Бог хоче ще раз нагадати нам про те, що спасительний шлях життя християнина – це шлях його допомоги іншим людям. Навколо нас щодня сотні, а може й тисячі людей, яким ми можемо і маємо чим допомогти, а головне - знаємо як це зробити. І насправді, не потрібно усім ставати мільярдерами та мільйонерами, щоб допомагати іншим. Ми в цю мить можемо допомогти комусь своєю увагою, добрим словом. Не обов’язково шукати тих «лазарів» за тридев’ять земель. Правду кажучи, вони можуть жити з нами в одному домі, можуть бути членами нашої сім’ї. Як це не дивно, але ми можемо роками та десятиліттями не помічати своїх родичів та їхніх реальних духовних, психічних та фізичних потреб. Коли у нас є молодші родичі або діти, то ми вважаємо, що ми над ними є господарями, а вони наші безправні раби. Це лише часткова правда. Ми дійсно несемо за них певну відповідальність перед Богом та суспільством, але все одно, не маємо права принижувати їх тільки за те, що ми старші, а вони – молодші. Поваги та любові варті усі без винятку люди на землі.
Спаситель наш Ісус Христос вчить любити усіх, а найбільше тих, хто якось провинився перед нами. Ми ж свою злобу на ближніх тримаємо роками і навіть десятиліттями! Буває так, що ми довго гніваємось на людину, а про саму причину нашої суперечки ми вже й забули. Чому саме ми з нею посварились забули, а те, що треба тримати у своєму серці ненависть та злобу – не забули. Ось вам і реальний духовний портрет нашого серця. Тому, возлюблені у Христі, слухаючи оцей Євангельський фрагмент про багатія та Лазаря маємо пам’ятати, що це історія про кожного з нас. Мусимо добре подумати про власне життя, куди ми йдемо, які в на життєві пріоритети.
Є давня легенда про злого царя, який дуже не любив бідних людей. Одного разу, щоб посміятись з жебраків, він спеціально з усіх-усюд скликав їх до себе на пишний бенкет. Не з любові та милосердя була приготовлена ця трапеза. Нечестивий цар всього лиш бажав вкотре вилити на них усю свою злобу, принизити та посміятись з них. Посадивши за стіл бідняків, він одразу ж їх суворо попередив, що кожного, хто наважиться їсти страви руками, буде жорстоко покарано. Натомість всім роздали ложки неймовірних розмірів. Тільки ручки в них були довжиною більше метра! Звичайно, їсти за допомогою таких приборів було неможливо. Задоволений цар радісно посміхнувся : його хитрий план спрацював. Але ця посмішка дуже швидко спала. Неочікувано від побачив, що бідняки почали… годувати один одного! Злий правитель ніяк не зміг передбачити, що люди будуть здатні на такий вчинок! Любов простих людей перемогла злобу нечестивого правителя та осоромила його. Ця історія теж стосується нас з вами. Спасти свою душу для Вічності ми зможемо лише коли будемо думати не про власний егоїзм, а про те, як допомогти іншим людям пізнавати Бога і втілювати якісне духовне життя.
Дуже добре, що ми з вами сьогодні прийшли до храму, помолилися до Господа. Однак пам’ятаймо, що Бога не можна любити, якщо ми не любимо ближніх. Тільки тоді, коли ми почнемо любити ближніх, будемо віддавати їм справедливу любов та пошану, ми почнемо розуміти те, що справді означає любити Бога. Тож нехай сьогоднішнє Євангельське зачало стане добрим уроком для кожного з нас : без любові до ближнього не може бути любові до Бога. Амінь.
