Свідоме життя людини тісно поставлене не лише в матеріальну, але й в духовну площину. Кожен із нас щомиті стоїть перед двох доріг - гріховної та благочестивої. Схильна до гріха природа людини часто обирає та втілює гріх. Натомість, людське сумління постійно кличе нас до боротьби з собою, з усім тим гріховним та злим, що віддаляє нас від Бога. Не бажаючи смерті грішників, але, щоб вони покаялися і жили вічно, Бог започаткував для нас особливо дієві засоби для спасіння душі, серед яких, на першому місці, стоять Святі Таїнства.
Таїнство Покаяння, про яке ми ведемо мову сьогодні - унікальне. В ньому віруючим дається можливість сцілити свою душу від ран нанесених гріхом.
Бог дійсно дозволив людям мати таке священнодійство, в якому ті, хто вірить в силу Христову, отримують повноту Божої Любові.
При дотриманні певних умов з нашого боку, насправді, довлі не складних, Бог дійсно готовий витерти, знищити з буття навіть наші найбільші гріхи. Тож зовсім не варто по-при всю зовнішню схожість, вважати це Таїнство різновидом психологічного консультування.
Сповідь - це зовсім не психологічна консультація. В психолога двоє людей можуть поговорити про певну проблему і навіть якось передбачити кращі методи медичної та соціальної адаптації хворого.
Однак, онтологічно ліквідувати саме джерело проблеми може тільки Господь у святих Таїнствах. Лікарі можуть, максимум, спробувати боротися з наслідками певної проблеми. Натомість Церква вирішує людські проблеми на значно глибшому, духовному рівні.
А найголовніше - вона дає нам усі необхідні засоби для того, щоб стати святим та увійти в Боже Царство.
- Дійсно, практикуючі християни добре знають, що терміни "сповідь" та "покаяння" лише здалеку є синонімами. Насправді, між ними є різниця, при чому доволі суттєва.
Під "покаянням" ми розуміємо, в першу чергу, твердий, усвідомлений жаль за гріхи, з гарячим бажанням їх більше ніколи не повторювати, заради спасіння душі. Тобто, тут маємо на увазі суто внутрішній стан християнина, котрий відчуваючи огиду до власних гріхів, виявляє волю виправити їх та примиритись з Богом.
Історія Древньої Церкви нам розповідає, що перші християни не мали звички регулярно сповідатися у своїх гріхах. Одного разу розкаявшись перед Богом та Церквою у всіх своїх проступках, вони більше ніколи не повторювали ці вчинки знову. Тож бачимо, що справжніє, глибоке покаяння для гарячого віруючого серця - надзвичайний духовний стан, що може кардинально змінити весь хід життя людини.
Грецьке слово покаяння - метаноя, буквально означає саме переміну розуму.
Під "покаянням" ми розуміємо, в першу чергу, твердий, усвідомлений жаль за гріхи, з гарячим бажанням їх більше ніколи не повторювати, заради спасіння душі. Тобто, тут маємо на увазі суто внутрішній стан християнина, котрий відчуваючи огиду до власних гріхів, виявляє волю виправити їх та примиритись з Богом.
Історія Древньої Церкви нам розповідає, що перші християни не мали звички регулярно сповідатися у своїх гріхах. Одного разу розкаявшись перед Богом та Церквою у всіх своїх проступках, вони більше ніколи не повторювали ці вчинки знову. Тож бачимо, що справжніє, глибоке покаяння для гарячого віруючого серця - надзвичайний духовний стан, що може кардинально змінити весь хід життя людини.
Грецьке слово покаяння - метаноя, буквально означає саме переміну розуму.
Натомість під "Сповіддю" ми розуміємо один із можливих способів зовнішнього вияву нашого внутрішнього стану. Колись була традиція каятися-сповідатися перед всією церковною громадою, особливо, якщо певні гріхи людини ставали спокусою для всієї церковної спільноти.
У наш час найкраще це робити перед своїм духівником або отцем-настоятелем. Саме він, як свідок вашого покаяння перед Богом, має духовну владу сказати вам, що Бог прощає те зло, яке ви принесли до цього світу своїми вчинками.
У наш час найкраще це робити перед своїм духівником або отцем-настоятелем. Саме він, як свідок вашого покаяння перед Богом, має духовну владу сказати вам, що Бог прощає те зло, яке ви принесли до цього світу своїми вчинками.
Різницю між сповіддю та покаянням знати конче необхідно бо це, безперечно, впливає на якість духовного життя.
Кожна сповідь повинна супроводжуватися щирим покаянням за гріхи.
Тобто, для досягнення правильного, очікуваного разультату від зустрічі зі священиком кожна зовнішня дія мусить бути підтверджена правильним внутрішнім, духовним станом.
Це язичникам потрібно лише провести зовнішній обряд, щоб їх почув сатана. Для християн важливо не лише дотимуватись богослужбового чину, хоча й він безумовно важливий, але також необхідним є добрий намір волі та свідоме бажання людини найтіснішим чином поєднатись з Богом.
В цьому сенсі й, дісно, варто зауважити, що справжнє покаяння та навернення у виняткових випадках може відбутить і без "формальної" сповіді. Тим не менше, без посредництва церкви та священика в наш час людина спастися не може.
Подібно до того, як хворий сам собі не зможе зробити операцію на серці, так само й християнин не зможе бути сам собі пастирем. Цього йому й не потрібно робити, бо Господь заповів цю функцію священнослужителям.
Кожна сповідь повинна супроводжуватися щирим покаянням за гріхи.
Тобто, для досягнення правильного, очікуваного разультату від зустрічі зі священиком кожна зовнішня дія мусить бути підтверджена правильним внутрішнім, духовним станом.
Це язичникам потрібно лише провести зовнішній обряд, щоб їх почув сатана. Для християн важливо не лише дотимуватись богослужбового чину, хоча й він безумовно важливий, але також необхідним є добрий намір волі та свідоме бажання людини найтіснішим чином поєднатись з Богом.
В цьому сенсі й, дісно, варто зауважити, що справжнє покаяння та навернення у виняткових випадках може відбутить і без "формальної" сповіді. Тим не менше, без посредництва церкви та священика в наш час людина спастися не може.
Подібно до того, як хворий сам собі не зможе зробити операцію на серці, так само й християнин не зможе бути сам собі пастирем. Цього йому й не потрібно робити, бо Господь заповів цю функцію священнослужителям.
- А як розрiзняти "загальну" та "приватну" сповiдь? Чи вони вiдрiзняються?
- Раніше ми вже зауважили, що сповідь перед священиком - є лише зовнішнім виявом нашого внутрішного покаянного стану. Ось, що перетворює нашу коротку розмову зі священником з простого діалогу на побожну тему, чи то сеансу психотерапії, саме на Таїнство Церкви, під час якого людину отримує Боже прощення вже тут і зараз.
В історії Церкви не раз траплялись такі моменти, коли людей бажаючих покаятися перед Богом та Церковою було багато, а священиків - мало. Отож, вимушено змінюючи звичну зовнішню форму Таїнства з індивідувальної на загальну, Церква навіть в скрутних умовах (скажімо, під час воєн чи небезпеці скорої смерті) давала можливість кожній людині принести своє серце Богу.
Якщо є щире покаяння, то форма сповіді має другорядне значення. І навпаки : якщо немає духу справжнього каяття, то навіть багатогодинна розмова під епитрахіллю священика жодної користі може не принести. Таке теж часто трапляється.
І хоча ми переконані в тому, що приходити до священика без свідомого бажання отримати прощення гріхів - досить дивне явище, на практиці воно, на жаль, зустрічається доволі часто.
Сьогодні до храму приходить чимало людей, для яких сповідь є не Святим Таїнством, а формальним обрядом, частиною сімейних чи народних традицій, і не більше. Головне в сповіді - бачення своїх гріхів, щире покаяння та бажання змінитись.
Якщо є щире покаяння, то форма сповіді має другорядне значення. І навпаки : якщо немає духу справжнього каяття, то навіть багатогодинна розмова під епитрахіллю священика жодної користі може не принести. Таке теж часто трапляється.
І хоча ми переконані в тому, що приходити до священика без свідомого бажання отримати прощення гріхів - досить дивне явище, на практиці воно, на жаль, зустрічається доволі часто.
Сьогодні до храму приходить чимало людей, для яких сповідь є не Святим Таїнством, а формальним обрядом, частиною сімейних чи народних традицій, і не більше. Головне в сповіді - бачення своїх гріхів, щире покаяння та бажання змінитись.
- Якщо загальна сповiдь явище виняткове, то чи "зараховується" вона в наш час?
- Бог бачить наше серце. Якщо людина справді щиро кається, то така сповідь, безперечно, як ви кажете, їй "зараховується". Але коли людина намагається за рахунок загальної сповіді уникнути персональної розмови зі священиком, а значить, персональної відповідальності за свої вчинки перед Богом, всі ці "гуляння по храму" перетворюються на щось гріховне.
Не можна спасатися натовпом. Грішити з натовпом можна, а от спасатися та каятися - ні. Спасіння та бажання жити з Богом - це наш персональний вибір.
Не можна спасатися натовпом. Грішити з натовпом можна, а от спасатися та каятися - ні. Спасіння та бажання жити з Богом - це наш персональний вибір.
- А, як вiдбувається загальна сповідь?
- Якщо на індивідувальній сповіді священик намагається під час короткої розмови віч-на-віч побачити стан душі каянника та допомогти йому, то під час загальної сповіді священнослужителі зачитують перелік типових гріхів, а люди уважно слухають і намагаються розпізнати в почутому власні життєві похибки, просячи в Бога прощення та зцілення.
Священик читає певним чином систематизовний список основних гріхів сучасних людей, а люди про себе моляться "Боже, будь милостивим до мене грішного/грішної".
Після того, богомольці по черзі підходять до священика схиляючи голову, а він над ними читає особливу - "розрішальну" молитву, в якій згадує ім'я цієї людини (а вона перед цим його вголос каже).
Також, перед цим священик має нагадати про повну відповідальність всіх, хто підходить під "розрішення". Якщо в людини є смертний, незачитаний чи нерозкаяний гріх, то їй обовязково потрібно підійти до священика окремо.
Священик читає певним чином систематизовний список основних гріхів сучасних людей, а люди про себе моляться "Боже, будь милостивим до мене грішного/грішної".
Після того, богомольці по черзі підходять до священика схиляючи голову, а він над ними читає особливу - "розрішальну" молитву, в якій згадує ім'я цієї людини (а вона перед цим його вголос каже).
Також, перед цим священик має нагадати про повну відповідальність всіх, хто підходить під "розрішення". Якщо в людини є смертний, незачитаний чи нерозкаяний гріх, то їй обовязково потрібно підійти до священика окремо.
- Як часто треба сповiдатися?
-Звичайно, небезпечно приходити до загальної сповіді, якщо ви сповідаєтесь менше п'яти-шести разів у році. Слава Богу, що сьогодні в нас немає ні воєн, ні смертельних епідемій. Тим не менше, Наше життя постійно перебуває в небезпеці. Не лише фізичній, але й духовній.
Тому, кожна віруюча в Христа людина, яка здатна дивтися далі свого носа, повинна якомога частіше складати іспит власної совісті. Це важливо не тільки для потойбічного життя, але й для цього, матеріального та дочасного. Тільки коли ми навчимося бути чесними самі з собою, ми зможемо спробувати втілювати Христові ідеали також щодо своїх ближніх.
Якщо кожного разу будемо сповідатися так щиро, наче це наша остання сповідь у житті, то маємо всі підстави не мати жодного сумніву в тім, що Бог триматиме нас у Своїх долонях. Він любить нас більше за нас самих, але спасти нас без нас не може.
- Що коротко можна порадити людям, які збираються йти до сповіді?
- Тільки одне. На сповіді Бог не хоче чути самовихалянь та виправдань. Він, як ніхто інший, знає які ми з вами насправді є. Тому, всім нам потрібно чесно визнати, що наше життя дуже далеке від ідеалу.
Багатьом з нас гріх настільки катастрофічно пошкодив все єство, що тепер тільки один Бог може з цимсь щось зробити. І наше нинішнє покаяння - це наш чи не останній шанс на таке зцілення.
То ж, відкиньмо в бік недоречні сором та гординю. Соромитись потрібно було тоді коли ми грішили, а не тоді, коли збираємося в цьому каятись.
Зараз найкращий час відгукнутись на заклик Спасителя: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас... і знайдете спокій душам вашим” (Мф. 11, 28–29).
Тому, кожна віруюча в Христа людина, яка здатна дивтися далі свого носа, повинна якомога частіше складати іспит власної совісті. Це важливо не тільки для потойбічного життя, але й для цього, матеріального та дочасного. Тільки коли ми навчимося бути чесними самі з собою, ми зможемо спробувати втілювати Христові ідеали також щодо своїх ближніх.
Якщо кожного разу будемо сповідатися так щиро, наче це наша остання сповідь у житті, то маємо всі підстави не мати жодного сумніву в тім, що Бог триматиме нас у Своїх долонях. Він любить нас більше за нас самих, але спасти нас без нас не може.
- Що коротко можна порадити людям, які збираються йти до сповіді?
- Тільки одне. На сповіді Бог не хоче чути самовихалянь та виправдань. Він, як ніхто інший, знає які ми з вами насправді є. Тому, всім нам потрібно чесно визнати, що наше життя дуже далеке від ідеалу.
Багатьом з нас гріх настільки катастрофічно пошкодив все єство, що тепер тільки один Бог може з цимсь щось зробити. І наше нинішнє покаяння - це наш чи не останній шанс на таке зцілення.
То ж, відкиньмо в бік недоречні сором та гординю. Соромитись потрібно було тоді коли ми грішили, а не тоді, коли збираємося в цьому каятись.
Зараз найкращий час відгукнутись на заклик Спасителя: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас... і знайдете спокій душам вашим” (Мф. 11, 28–29).
