"Хресту Твоєму поклоняємось, Владико..."

Декілька разів у році, до уваги та особливого поклоніння віруючих, посеред храму поставляється святий Хрест. Так, зокрема, третя неділя Великого посту, а також, одне з великих свят Церкви- Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, мають на меті  ще раз пригадати нам цей найголовніший християнський символ. Наче пишне гіллясте дерево, яке дає прохолоду та відпочинок втомленому подорожуючому, так і святий Хрест, винесений у ці дні на середину храму, дає нам духовну наснагу та підбадьорення на духовому шляху.

Професор Костянтин Скурат з цього приводу справедливо зауважує, що всю християнську догматику та моральність можна по-суті звести до двох речей.

Перше, що Триєдиний Бог так полюбив людство, що заради нього віддав на хресну смерть Свого Сина. Та, друге, що ціль земного життя людини полягає в тому, щоб відповісти на цю любов викоріненням всякого зла та пристрастей, розіп’яти свій гріх.

Що з цього видно? А те, що як перше, так і друге неможливо без Хреста. Хрест став джерелом та знаряддям нашого спасіння. Тому, правильне християнське життя неможливе без правильного пошанування святого Хреста, як великої святині, необхідної для спасіння душі.

Показовим є часте ототожнення нашої віри з самим зображенням Хреста. Багатьом людям здається, що правильно писати «хрЕстиянство», а не «християнство», оскільки слово хрест для них є безумовним втіленням того, в що ми віримо.  

Таємницю Голгофського Хреста не легко збагнути без смирення та глибокої довіри до Бога та Його Церкви. Багато людей, які начебто є віруючими, не можуть визнати святий Хрест вартим благоговійного пошанування. Так само чимало сектантів кажуть, що людям не можна поклонятися знаряддю убивства та смерті.

Дійсно, до часу страждань на Хресті Господа нашого Ісуса Христа, хрест був знаряддям для принизливої смертної кари. У давнину на хрестах розпинали особливо небезпечних злочинців, осіб, що вчинили багато явних і страшних злочинів. Однак, Христос, будучи святим та праведним, постраждав не тому, що за життя вчинив щось погане, а тому, що це потрібно було нам - людям для успадкування вічного життя та примирення з Богом.

Ісус Христос постраждав заради нас. Помер Він, щоб ніколи не вмирали ми. Його ранами ми зцілились! З того часу хрест перестав бути ганебним місцем страти, а став найдорожчим жертовником, на якому було принесено найбільшу Жертву заради усього людства.

Якщо раніше, ще за життя Спасителя, віруючі люди намагалися доторкнутися хоча б до частинки його одягу (Марк. 5:30, Луки 8:45)., то тепер, безумовно, повинен і шануватись Хрест Господній, до якого не просто торкався Ісус Христос, але на якому звершив наше спасіння. Тут варто наголосити, що не все, що торкалось Пречистого Тіла Христового автоматично отримувало освячення, зцілення та преображення. Освятитися могло лише те, що було здатне прийняти, вмістити та зберегти у собі благодать Божу. Найкраще це можна порівняти з Таїнством Причастя. Хоч причащаються нині багато-хто, але не всім це Причастя буває на користь. Те, що може для одних бути ліками, для інших смертельною отрутою.

Християни шанують не лише той Хрест, що стояв колись на Голгофі, але й інші хрести, що символізують собою той перший Хрест і Того, Хто був на ньому розіп’ятий. Лише з таким значенням їх і варто нам шанувати сьогодні.

Хоча кількість сторін хреста на розп’ятті не має принципового значення, люди давно звикли ділити хрести на «католицькі» та «православні». Давайте про це коротко згадаємо.

Очевидно, що цей символ існував ще задовго до Різдва Христового. У різних традиціях хрести зображались різноманітно та могли одночасно мати абсолютно різні тлумачення. Не кожне зображення хреста може назватись християнським символом. Водночас, жоден християнський символ недопустимо використовувати в мирських цілях – для краси чи розваги.

Нині в Церкві ми використовуємо шести, восьми та чотирираменні хрести. Пропонуючи для поклоніння зображення Святого Хреста Господнього Церкві важливо, щоб вони нагадували людям про смерть Спасителя та сприймались з максимальною повагою та благоговінням :

«І не по кількості дерева, не по кількості кінців Хрест Христовий шанується нами, але по Самому Христу, пресвятою кров'ю Якого він був окроплений, - говорить святитель Димитрій (Тупталенко) Ростовський. - І проявляючи чудесну силу, який-небудь хрест не сам собою діє, але силою розп'ятого на ньому Христа і призиванням пресвятого імені Його».

Чотириконечний хрест

З плином часу між Західною та Східною Церквами з’явилась різниця в формі традиційного зображення Хреста Господнього. Католицька традиція, найчастіше, зображає простий чотириконечний Хрест, такий, на якому, зазвичай, і розпинали розбійників у Римській імперії.

До нашого часу дійшло чимало історичних пам’яток, які розповідають, що починаючи з перших віків християни зображають та вшановують саме такий тип хреста – чотириконечний, у якого верхня перекладина розміщена трохи вище половини його висоти. Окрім того, Православна Церква часто зображає шести або восьми-конечні хрести. При детальному дослідженні Євангельської історії стає очевидно, що саме «православна» форма хреста є найбільш правильною з фактичної та історичної точки зору.

Верхня дощечка (титла) свідчить про написану Понтієм Пилатом провину Спасителеві – формальну причину розп’яття (Мф. 27, 35-37) Цієї дощечки, звісно, не було до розп’яття, але після того, як вояки прибили Ісуса до дерева вона вже була. Тому, правильне зображення хреста Ісусового мало б її мати.

Восьмиконечний
"православний" хрест

З давніх-давен і католицька і православна традиції зображають прибитими ноги Спасителя до особливої перекладини. Часто цей підніжок малюють навскісним. Вважається, що він нахилений в ліву сторону, символізуючи покаяння розбійника, розп'ятого по праву сторону від Христа. Цей розбійник кликав іншого, що був розп'ятий по ліву сторону, не висміювати Христа.

За іншим тлумаченням верхній бік скісного підніжка показує на небо, а нижній – на пекло. Також є різниця у кількості цвяхів, якими прибиті ноги Спасителя. У Західній традиції був один цвях, у Східній - два, по одному на ногу.

Православне розп'яття

З XІІІ ст. на Заході з’явились перші зображення страждаючого і мертвого на Хресті Спасителя, ноги та руки Якого звисають у неймовірних корчах та муках. Натомість Православна Церква, як і раніше, зображає Спасителя на Хресті при свідомості, живим, торжествуючим та навіть - воскреслим.

Оскільки сенс Голгофських страждань полягав саме в перемозі життя над смертю, то православні християни ніколи не акцентували надмірної увагу на хресних муках Спасителя, сприймаючи їх, як невідворотній але цілком тимчасовий акт історії спасіння.

Католицьке розп'яття

Найосновнішим у перебуванні Христа на Голгофі було те, що Його любов до людей перемагала усі страждання. У свою чергу, традиційне католицьке зображення Христа Спасителя, з провисаючими руками, акцентує увагу богомольців саме на Його муках. З богословського боку це, безперечно, помилка.

Детальне вивчення історії, а історії нашої Української Православної Церкви зокрема, дає нам чимало відомостей про те, як з часом змінювалась форма та елементи іконографії Хреста та Голгофи.

Тим не менше, треба добре та чітко усвідомлювати межу де закінчується богослів’я, а розпочинається, власне, історія. І безперечно, не треба також забувати межу, де закінчується історія, а розпочинається міфотворчість та людські видумки.

"Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо...!"