Нерідко зустрічається думка, навіть у постійних відвідувачів церкви, що детально знати все про Церкву потрібно лише тим, хто спеціально навчався в духовних навчальних закладах з конкретною метою – стати священиком чи вченим-богословом. А звідси, можливий ще один неправильний висновок – про те, що головне «Бог у душі», а все інше – це людські видумки, «попівські забаганки» придумані ними лише задля того, щоб мати змогу більше маніпулювати людьми, продаючи свої послуги. Що можна відповісти таким людям?
В першу чергу слід зауважити, що віра в Бога передбачає не лише впевненість у Його існуванні. Про те, що Господь дійсно існує, знає навіть диявол, але це, навіть за тисячі років, не зробило з нього християнина. Сатана не просто довіряє чужій інформації про Бога, він знайомий з Богом безпосередньо!
Віруюча людина теж повинна постійно спілкуватись з Живим Богом, співпрацювати з Ним, віддаючи цьому не тільки свої душевні, емоційні сили, але й фізичні та розумові. Церква вчить, що без віри людина спастися не може. Відтак, під «вірою», в цьому випадку, має на увазі саме розумну, свідому віру, прийняту не лише серцем, але й розумом, інтелектом. Свого часу, безбожниками робилась спроба зруйнувати людську довіру до Церкви саме цим: вони впевнено заявляли, що віра і розум, або віра та наука – це речі суперечливі, такі, що взаємовиключають одна одну. Звісно, це не правда. Бог, який у Святому Писанні названий Софією – Премудрістю, (1Кор.1:30) не може суперечити Сам Собі. Він не тільки Творець Всесвіту, але й Творець науки, техніки та всіх людей, що займаються дослідженням цих речей. Правдива віра сліпою не буває. І, як відомо, сліпим буває лише безвір’я.
 |
| Десять порад початкуючим християнам |
Погодьтесь, доволі дивно було б зустрітись із сорокарічним чоловіком, котрий грається у пісочниці. Ми б напевне подумали про такого, що це хвора людина, яка потребує негайного лікування. Напевне, те саме варто думати про тих з нас, хто багато років ходить до церкви, але залишається таким яким був, без жодних змін – не росте духовно. Часто на сповіді священик може бути буквально вражений правдою дізнавшись, що людина в п’ятдесят років знає напам’ять лише ті молитви, яких їх навчили у дитинстві!
Увазі читачів пропонуємо кілька порад православного священика початкуючим християнам. Сподіваємось, що вони виявляться для вас не тільки цікавими, але й справді корисними та допоможуть зробити духовне життя більш свідомим і максимально наповненим якісним змістом.
1) Намагайтесь якомога частіше згадувати про Бога, не лише на молитві, але й у звичайних, цілком побутових справах: удома, на роботі, в дорозі. Пам’ятайте, що навіть коли ви про Нього не думаєте, Господь все одно поруч – він всюдиприсутній, все бачить і все про вас знає. Намагайтесь не обманювати хоча б Його.
2) Молитва повинна стати частиною розпорядку християнина. Ви не мусите ставати ченцями, щоб полюбити молитву. Ви не мусите відчитувати усі багатогодинні канони і акафісти поки не полюбите їх. Але, для того, щоб їх полюбити молитву, відчути справжню радість від неї, треба почати молитися вже сьогодні. Ви маєте привчити себе до постійної молитви, що стала б звичкою. Молитися через силу та лінь – це теж духовна практика. Очевидно, молитва через силу - не найкращий метод спілкування з Небесним Отцем. Однак, працюючи над собою, ви маєте усі можливості настільки полюбити Христа, що не зможете без молитви провести й кілька годин. З часом навіть найлінивіші люди починають відчувати потребу в молитві та вже не можуть без цього жити.
3) Бути християнином – це не тільки молитися, але й постійно навчатися та діяти. Ви маєте знати, що послухати 1 (одну!) проповідь на тиждень зовсім недостатньо для того, щоб при цьому духовно зростати. Для того, щоб піднятися на черговий духовний щабель, нам потрібно ретельно вивчати Слово Боже та Святоотцівську спадщину. Кожного тижня встановіть собі за правило прочитувати невеликий фрагмент Біблії, або щось із писань Святих Отців. Ще краще, якщо ви будете це робити систематично, бажано – щодня. Окрім духовного благодатного впливу на ваш розум, це дасть можливість усвідомлено приймати участь у богослужінні та розуміти зміст молитов, що були складені іншими людьми.
 |
| Десять порад початкуючим християнам |
4) Відвідування храму повинно стати не лише звичкою, але й внутрішньою життєвою необхідністю. Часто люди звикають ходити до церкви так само легко, не думаючи, як вони залюбки ходять в кіно чи на ринок добре провести час. У дійсності вони лише змінюють місце перебування свого тіла, але внутрішньо не змінюються, навіть проводячи поспіль кілька годин у храмі. В церкві належить поводитися з благоговінням, зі страхом Божим і вірою. Неприпустимо розмовляти, а тим більше - по телефону, штовхатися, без потреби ходити по храму, розглядати ікони та фрески під час молитви, робити комусь зауваження, тощо. Також варто знати, що в храмі є територія, призначена лише для священнослужителів – мирянам заходити туди не можна. Зрозуміло, що це зовсім не тому, що священики кращі за мирян, але тому, що вони – спеціально посвячені Богу люди, для звершення тих чи інших релігійних обрядів. Та частина храму, в якій відбуваються богослужіння називається вівтар. Жінкам туди заходити взагалі заборонено, а чоловікам – лише з благословення священика, і то – лише при крайній потребі.
5) Безперечно, віра в Бога - це перш за все глибокі та особисті внутрішні відчуття людини, її живий зв'язок із Христом Спасителем . Тим не менше, віра без діл – мертва.( Див.Якова 1:20) Людина, яка постійно ходить перед Богом, не може не являти свою віру для тих, хто поруч. Дуже добре, коли ми маємо достатньо знань про Бога і можемо ділитися ними з ближніми. Але, не забуваймо, що одна конкретна добра справа – краща за тисячі слів. Маєш роботу – не кради. Не маєш роботи – знайди. Маєш роботу, на якій не можна не красти – звільнись.
6) Не можна гіпотетично любити увесь світ. Якщо людина признається, що любить Бога та увесь світ, але не турбується про своїх найближчих родичів, то така людина, безперечно, бреше. Ближніх любити багато складніше, ніж дальніх. Але спасти душу можна тільки реальними справами, а не уявними.
7) Якщо настав час посту, намагайтесь бути чесними самі з собою. Можете не їсти – не їжте. Не можете не їсти – просіть в Бога допомоги, він поможе подолати слабкість. Піст даний нам саме для того, щоб ми зрозуміли свої немочі. Без Бога ми програємо битву навіть з котлетою.
8) Немає гріхів великих і малих, так само, як людині немає різниці скільки випити смертельної отрути – ложечку чи три. Фінал один – смерть. Святі отці навіть кажуть, що люди у великих гріхах частіше каються, ніж спасаються ті, хто має безліч дрібних гріхів.
9) Ікона – це не ідол. Поклоняючись іконі, православні християни вшановують не дошку і не краску, а того, хто на ній зображений. Через образ ми звертаємось до її Первообразу. Тож маємо свідчити свою віру шанобливим ставленням до священних реліквій, мощей, ікон, зображення св.Хреста та іншим речам у храмі. Все те, що було свячене – повністю належить Богу.
10) На щастя, життя християнина творче, кольорове та багатогранне. Його не можна втиснути у кимось визначені рамки чи описати в десяти універсальних пунктах. Тому, Бог насіяв своїх служителів чи не в кожному селі та місті. Познайомтесь зі священиком, який живе поруч, майте його своїм першим порадником і наставником у благочесті. Він не зможе, та й не має права, брати абсолютну відповідальність за всі ваші вчинки, приймаючи замість вам важливі рішення. Тим не менше, часто лише духівник здатен дати тверезу оцінку вашим діям. Саме ваш «особистий» священик зможе давати конкретні та влучні поради під час Сповіді, а також молитися за вас, як за своїх рідних, духовних чад.
