Один із найбільш дивовижних обрядів православної та католицької Церков – обряд освячення та скроплення речей святою водою. Напевне, це одне з найбільш улюблених богослужбових дійств, що пам’ятається кожному з нас ще з далекого дитинства. Під злагоджений та урочистий спів церковного хору, священик у найкращих своїх блискучих ризах, а якщо є диякон, то він попереду з кадилом, обходять навколо храму, та наче спрагнену та посохлу землю, зрошують живильною вологою усе навколо! А наскільки незвичайним цей обряд здається у Великодню ніч! Скільки в ньому простоти, але й таємниці водночас! А як усіх приваблюють ці таємниці!
Навіщо освячувати речі?
З сивої давнини, ще з часів Старозавітньої Церкви, до нас прийшов обряд присвячення певних речей Богу. Сенс такого дійства надзвичайно простий – в ньому ми дякуємо Господу за Його щедрі дарування нам, грішним, і наче ділимось з Ним, і з вдячністю повертаємо Богу те, що й так Його. Раніше це, зазвичай, мало форму кривавих жертвоприношень, де на символ посвяти окропляли речі не водою, а кров’ю убитих тварин. У час Нового Завіту потреба приносити Богу цілопалення та жертви тварин уже відпала. Спаситель наш Ісус Христос, друга іпостась Пресвятої Трійці, Сам і назавжди приніс себе в жертву за людський гріх. З часу здійснення нашого спасіння, змінився стан усього природного єства. За переданням Церкви, під час Хрещення Спасителя від Іоана Предтечі, води Йорданські взяли на себе увесь той гріх, з яким приходили люди туди каятися. Але це ще не все! Занурившись у річку, Господь освятив Своєю присутністю водне єство, и колись мертва вода в ту мить стала живою та благодатною.
На знак присутності особливої благодаті в церковній воді, Господь дозволив свяченій на Богоявлення цілий рік зберігатись свіжою та не зазнавати процесів гниття й старіння, що можна спостерігати на всіх інших рідинах. Духовна, нематеріальна благодать, за молитвою священнослужителів та вірних, очевидно для всіх змінює свою природу, та й більше цього, – має здатність надавати свої благодатні властивості іншим речам.
Християни завжди розуміли своїм першим завданням – максимально обновити світ, що лежить у гріху, Благодаттю Пресвятого Духа, преобразити та осяяти його світлом Євангельського вчення. То ж не дивно, що старозавітня практика окроплення речей на знак їх освячення – посвячення Богу не лише не зникла, але й утвердилася у своєму новому- новозавітньому трактуванні. Нині жоден предмет церковного вжитку не може бути не освяченим, не одухотвореним Святим Духом, не окроплений через посередництво водної стихії Божественною благодаттю. Кожному окропленню передує молитва священика, у котрій він закликає Бога зійти і поблагословити річ та того, хто її буде з побожністю використовувати. Цим підкреслюється, що сила Божа зовсім не автоматична, а дія священика – це ніяка не магія і не шаманство. Якщо людина не буде з благоговінням та вірою ставитись до освяченого предмету – матиме гріх перед Богом та Церквою.
Які речі освячують?
Під час молитви священнослужителі та віруючі закликають особливу благодать на річ, котра освячується. Тому, в першу чергу вимагають освячення речі, які будуть використовуватись під час богослужінь: церковне начиння, богослужбовий одяг, елементи храму та, власне, сам і храм.
Взагалі, зовнішній стороні освячення речей в Православній Церкви присвячують надзвичайну, особливу увагу. Під час приватних богослужінь, або інакше – треб, християни прагнуть освятити найменший клаптик свого побуту і отримують це по своїй вірі, за посередництвом священнослужителів і окропленням святою водою. Тому, серед інших богослужбових книг саме «Требник» - чи не найбільш потрібна та найчастіше використовувана книга.
 |
| "Благодаттю Пресвятого Духа, окропленням води освяченої..." |
Три товстих томи вміщують у себе молитви на освячення найдрібніших та найдивовижніших випадків, деякі з яких уже напевне ніколи актуальними не будуть. Усіх Чинів у Требнику 1646 р. Петра Могили – 126! Як зауважує відомий історик та богослов митрополит УАПЦ Іларіон (Огієнко), серед цих чинів багато таких, що вироблені самою українською живою практикою за довгі віки.Там можна зустріти молитви на освячення речей та будівель, овочів (плодів) і виноградні грона, молитва над сіллю, молитви при благословенні страв і артоса у Святу Пасху та ще десятки різних молитов, на самі незначні побутові потреби.
А от освячення ікон – досить пізня церковна традиція. Вважалось, що давні іконописці починаючи працю з благословення духівника та молячись під час іконописання й без того вдихнули в дерево та краски дихання нового життя. Особливим моментом, що робив з релігійного зображення, власне, ікону – був момент, коли маляр знаменував ікону надписом з іменем того, хто був на ній зображений. Це найважливіший момент таїнства древнього іконопису. В наш час, коли ікони, найчастіше, виготовляються за допомогою сучасних технічних засобів, робляться автоматично, без віри та благоговіння, часто зовсім нецерковними людьми, є традиція ікони особливо освячувати. При чому в «Требнику» поміщено одразу декілька чинів освячення ікон, відповідно до того, хто на них зображений : Спаситель, Богородиця чи Святі Подвижники.
Які речі освячують нині найбільше?
Окрім спеціальних днів, коли в храмах для всіх вірних освячують воду, Пасху, масло, молоко та яйця, або ж зелене віття, на прохання парафіян священнослужителі упродовж цілого року можуть освячувати для духовної користі предмети релігійного вжитку. В першу чергу, це нові ікони, зокрема вишиті. Також, освячують хрестики, кулончики, чотки (вервиці). Також серед християн є благочестива традиція освячувати богослужбові книги, зокрема молитвослови. Дуже добре, коли самі священики дотримуються цієї традиції, і не кладуть свої неосвячені «Служебники» чи «Требники» на святий Престол. Окрім того, що на ньому взагалі не повинно бути нічого зайвого, на ньому не може бути нічого непосвяченого. Тому, той священик, котрий наважується неосвячені речі класти на Святу Трапезу – тяжко грішить, то ж має негайно це припинити та розкаятись перед духівником.
Церква – любляча матір, що не ні на мить не покидає нас своєю опікою. Через благословення та освячення речей, Благодаттю Пресвятого Духа, окропленням свяченою водою, вона здатна наповнити наші серця та душі вірою, надією та любовю.
Що буде, коли нічого не освячувати?
А що з нами стане, коли ми перестанимо молитися, поститися, робити добро іншим людям? На початку розмови ми, зовсім невипадково, згадували, що так само, як щедрий дощик зрошує собою землю, змушуючи усю природу навкруги пробудитись від тривалого сну, так і свята вода, рясно проникаючи та оточуючи нас благодаттю Господньою, здатна втамувати нам духовну спрагу. Для людини, котра здатна довіритись Богу, навіть звичайна вода зможе зробити диво. Натомість для скептиків, навіть свята та чудотворна вода не принесе жодної користі, залигшаючись у рамках хімної сполуки – H2О. Тому, частіше намагаймось думати та діяти з думками про основне - про Царство Боже та правду Його, а все інше, за словами Спасителя, обов'язково додасться нам. Людина, яка вірить у Бога, нічого не тратить, навпаки – лише здобуває.
Цитуючи відомого вченого та філософа 17 століття Блеза Паскаля, хочеться ще раз подумати над його неймовірними словами: «Чим ви ризикуєте, зробивши вибір на користь Бога? Ви станете вірним, чесним, смиренним, вдячним. Ви станете людиною, що творить добро, здатною до щирої, справжньої дружби. Так, зрозуміло, для вас будуть недозволені ниці насолоди - слава, хтивість. Але хіба ви нічого не отримаєте взамін? Кажу вам, ви багато виграєте навіть у цьому житті, та з кожним кроком по обраному шляху все більш безперечним буде для вас виграш і все більш дріб’язковим буде те, проти чого ви поставили безсумнівне та нескінченне, нічим при цьому не пожертвувавши…
І дійсно, той, хто вірить у Бога нічого не тратить ні тут, за життя, ні по смерті. Той, хто не вірить тратить усе – і зараз, і за гробом.
