За давнiм звичаєм покровителя храму обирали за вiдповiдними подiями. Наприклад, якщо храм будували на мiсцi мученицького подвигу святого, то називали церкву на його iм'я, або на мiсцi чуда iкони святого, чи Євангельської подiї, або якщо храм засновувався у день святого, чи свята, то теж був привiд обирати календарного святого, чи подiї свята.
Практика присвячувати храми та громади святим подвижникам з’явилась в християнській практиці надзвичайно рано. Пригадаємо, що перші віки в історії Церкви були неймовірно складними. Той період породив цілий сонм християнських мучеників. Їх спалювали на міських вулицях замість смолоскипів, кидали хижим звірам на арені цирку, розпинали на хрестах чи живих заливали розпеченою смолою. Ті християни, що вцілили під час таких неймовірних випробувань, робили все можливе, а часом й неможливе, щоб отримати для себе хоча б мертві тіла своїх одновірців. Їм навіть по смерті воздавали особливу честь та любов. На могилах мучеників звершувались перші літургії, а також, будувались перші храми. На знак особливої духовної єдності між живими та померлими святими, ми й досі зберігаємо практику присвячувати храми та громади на честь святих, а правильне, канонічне богослужіння можливе лише при наявності Антимінса, з вложеною в нього часткою св.мощів. Але не лише на честь святих мучеників закладаються храми. З часом набула поширення традиція присвячувати християнські святині особливо важливим подіям з життя Спасителя та Божої Матері, або ж іконам, що залиши по собі яскраву згадку.
Як вирішують питання присвячення храму конкретному святому?
Звичайно, про це піклуються ініціатори заснування громади на чолі з настоятелем. В залежності від конкретних умов, місцевості та особливості храму, можна обрати того святого чи подію, яка найкраще буде віддзеркалювати особливу мету храму. Скажімо, можна покровителем храму обрати місцевошанованого святого, чиє житіє було пов’язано з даним регіоном. Можна, в залежності від місця де розташовано храм, акцентувати увагу на особливій харизмі святого: так у навчальних закладах храми часто присвячують Святим Кирилу та Мефодію чи Іоану Богослову. Храми при лікарнях можуть присвячуватись Цілителям та безсрібникам, скажімо, Пантелеймону, або Космі та Даміану чи іншим. Військові храми присвячують - преподобним та святим, котрі прославились перемогами над супротивниками, скажімо – Борису та Глібу, свя. Олександру, Димитрію, Георгію, Володимиру Великому тощо. Зустрічаються також церкви, присвячені Пресвятій Богородиці, що являла свою особливу благодать у святих своїх іконах. Таким чином, очевидно, що храми в честь ікон присвячені не самим іконам, а первообразу ікони, тобто тій особі, що на ній зображається. В даному випадку це слід розуміти так, що всі храми побудовані в честь чудотворних ікон присвячені Пресвятій Богородиці. Варто буде також згадати і про те, що кафедральні собори, або окремі великі храми, можуть мати в собі декілька преділів з окремими престолами, які , в свою чергу, мають власні посвячення.
 |
| Покровителі для православного храму |
Чи потрiбне для цього благословення архiєрея, чи лише бажання людей?
Безумовно. Ніхто не може заснувати громаду, чи побудувати храм без благословення керуючого архієрея єпархії, на території якої він розташований. Церковні правила накладають суворі покарання людям, що наважуться на таку справу самостійно. Та й взагалі, згідно древніх приписів таких людей позбавляється церковного спілкування, а священнослужителі позбавляються свого сану. Однак, в протилежному випадку, громада та настоятель беруть благословення від єпископа перед початком будівництва. У наш час буває по різному – або громада просить благословити прийняти громаду в церковне спілкування, або архієрей благословляє громаді небесного покровителя.
Як проходить чин освячення храму (каменя, який закладають пiд нову церкву)?
Існує ціла низка богослужбових чинів, що використовуються при свячені храму. В залежності від того, в якій стадії будівництва знаходиться храм, ці чини між собою різняться. Так зокрема, існує Чин на заснування храму. Його звершує архієрей при закладені фундаменту. Тоді освячується хрест, на місці котрого стоятиме св.Престол та наріжний камінь. При будь-якому освяченні храму, архієрей та собор священиків до місця побудови храму йдуть хресним ходом, у супроводжені хоругв, диякони з кадильницями, священики з хрестами, а хор має співати тропарі та стихири на честь свята чи святого, в пам'ять про які закладатиметься храм. Далі, під час відправи, під час читання особливих молитов єпископ або настоятель робить особливим каменем знак св.хреста та ставить його в основну храму. Далі повинне звершуватись піднесення та закріплення Св.Хреста. Попередньо на ньому пишуть дату та імя патріарха, єпископа, а також в честь якого свята чи святого закладено храм. Але перед цим ще освячують воду та єлей. Якщо в уже освячений камінь будуть вкладати мощі святого, то священик перед цим ще читає особливу молитву.
Інший чин буває коли на новозбудовану церкву поставляють хрест. Окремо звершується чин благословення церковних дзвонів. Його слід звершувати раніше, ніж дзвони будуть піднесені на дзвінницю. Їх вішають на невеликій висоті так, щоб архієрей чи священик міг їх зручно окропити ззовні та всередині.
Освячення церкви буває двох видів: повне, котре звершує лише архієрей, та неповне, котре полягає тільки в освячені води та окроплення нею храму та при храмових будівель. Повне освячення звершується новозбудовані, або заново перебудовані храми. Церкви, що були осквернені тим, що використовувались не за призначенням. Церкви, у котрих звершували свої богослужіння неправославні – єретики або сектанти. Церкви у яких був пошкоджений Престіл, велися роботи у Вівтарі, тощо.
Автором чину освячення храму, принаймні його основної частини, вважається Святитель Василій Великий, великого праведника та богослова. Кожна молитва вміщує в собі великий духовний зміст, сповнена силою Святого Духа, здатною рукотворну будівлю преобразити в місце постійної присутності Божої. А святі, на честь котрих закладаються храми, є постійними духовними покровителями парафії цілком, та кожного її члена зокрема.
