Як ніколи гостро, нині постало питання майбутнього вибору України. Чимало розмов ведеться про те, де і з ким вона повинна бути надалі: з Росією, чи з Європейським товариством. Очевидно, оптимальний вибір тут може бути лише один – ми не можемо бути розмінною монетою у стосунках значно сильніших політичних суперників. В ідеалі, ми навіть, не мусимо «дружити» з Європою проти Москви, чи надавати перевагу Москві, саме всупереч інтересам Європи. Оптимальна система стосунків повинна бути максимально вигідною Україні. Ні Європа, ні Росія для України не можуть бути самоціллю. Самоціль України – інтереси самої України. Той, хто цього не розуміє провокатор та злочинець. Одначе, ми зараз зандто слабкі, щоб обирати для себе найкраще з кращого. Нам хоча б найкраще з того гіршого, що у нас є. І це є саме європейський вибір.
Однією з найяскравіших ознак згортання демократії в нашій країні, стало фактично одноосібне рішення Прем’єра про призупиненні процесів євроінтеграції. У такому вчинку можна бачити неабияку ознаку повернення України до радянського тоталітаризму. Тисячі та мільйони наших співгромадян не згодні з таким розвитком подій, і категорично вимагають його легітимного перегляду, зокрема через всенародний референдум. На думку навіть оптимістів, неприємні тенденції останніх днів здатні привести до народних повстань та чергових революцій. І це дійсно ненормальний стан, коли для діючої влади держави опозицією стає увесь народ України.
Ми безмежно поважаємо та цінуємо той досвід, котрий отримав український народ за сотні років тісного спілкування з братським Російським народом. Вивчаючи історію давнього часу, як і новітню історію взаємостосунків наших двох країн, можна чітко прослідкувати, наскільки тісними були обійми Москви, і те, як неодноразово вона намагалась у цих обіймах нас задушити. Починаючи з питань мови й віри, і закінчуючи питаннями ціни за газ, та питаннями якості наших цукерок, Росія вперто демонструє своє бажання знищити Україну і як незалежну державу, і як націю. Чудовим свідченням останнього є вперта відмова визнавати Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, навіть під тиском безперечних документів навіть досі – коли чимало з них було уже оприлюднені офіційно. Цікавим в цьому контексті є досі болюче питання Чорноморського флоту чи суперечки за косу Тузлу. Чи може ви вже забули про закон про мову?
Безумовно, ми не вважаємо сучасну Європу зразком та прикладом для наслідування у найменших дрібницях. Як спільнота віруючих християн, ми занепокоєні процесами, які відбуваються в багатьох країнах Європи, що спрямовані на нівеляцію основ християнського світогляду. В останні роки там особливо гостро постало питання збереження інституту сім’ї, якому протипоставляться офіційну відмову від християнських цінностей, пропаганда сексуальних переверзій та втілення багатьох антихристиянських та антицерковних практик. Якщо в країнах Сходу, де панує Іслам, християнство та проповідь Євангелія заборонені офіційно, то чимало країн ЄС намагаються заборонити християнство під виглядом демократії та толерантності. Тим не менше, навіть при цих негативних сторонах, європейські цінності – це неабиякий ідеал для наслідування владі в Україні, і тим більше в Росії. Це - непорівнянні речі. Кожен, хто переступав європейський кордон чудово розуміє, що саме я маю на увазі.
Сьогодні наше членство в ЄС – це запорука розвитку Української держави, при збереженні незалежності та демократії, котрих ми ще не мали де-факто. У той час, коли усі без винятку сфери економіки та суспільного устрою переживають неабияку кризу, лише економічний союз з сильними партнерами зможе допомогти нам вийти із двадцятирічного застою. Треба визнати, що сьогодні в Україні немає жодної процвітаючої галузі економіки, а якщо і є, то вони належать іноземним інвесторам, або й власникам, тобто, українському народу не належать. З іншого боку, Росія не переставала бути найбільшим економічним партнером України не менше сотні останніх років, то ж про можливості та бажання цього партнера допомагати нам, ми знаємо не лише з російського державного телебачення, але й з самої практики.
 |
| Де сидить біс: в Кремлі чи в Європі? |
Чисельна рекламна продукція, ЗМІ, телебачення, радіо, Інтернет, навіть, рекламні постери та бігборди, розроблені російськими політтехнологами, в своїх месседжах дуже часто прямо, або опосередковано протиставляють високій духовності Росії сучасні Європейські цінності, про які ми вже самі згадували у негативному контексті. Таким чином, відбувається підміна та явно маніпуляція поняттями, насправді незалежними одне від одного. Якщо мова йде про економічні вигоди, то при чому тут гомосексуалізм в Європі. І невже новий економічний простір з Москвою зможе дати стовідсоткову гарантію того, що збоченців у нас не побільшає саме завдяки цьому?
І ще, відповідаючи на цей закид, можна зауважити, що в Європі, на відміну від Російської Федерації, вільно можуть діяти храми будь-яких церков та релігійних організацій. В той же час, Росія упродовж багатьох років демонструє послідовну політику зрощення Кремля та Московської Патріархії, а всі незгодні підлягають гонінням або вважаються протизаконними. Тому, зовсім не відомо, що гірше – коли гомосексуалісти не можуть бути гомосексуалістами, чи коли віруючі не можуть вільно справляти своїх релігійні потреби.
Європейська Україна - це неабиякий поштовх до постання тисячолітньої мрії православних українців - існування незалежної Української Православної Церкви, рівної в родині інших Помісних Церков світу. Як тільки розірветься економічна пуповина між РПЦ та УПЦ МП, ми, очевидно, зможемо отримати власного Патріарха, котрого буде визнавати не лише власна свита, але й весь православний світ. Це те, що об’єднає та зміцнить наш народ. Це те, що відкриє йому нові можливості та перспективи. Це те, що зможе хоча б трохи приспати наш комплекс меншовартості. Через європейську культуру та освіту в нас поки ще є шанс поховати Радянський Союз в самому собі. Поки ми кидаємо папірці та недопалки з вікна свого автомобіля просто на дорогу, час ставити питання чи ми люди взагалі. Далі деградувати нікуди. Без Європи та європейських перспектив – майбутнє української України закінчиться не пізніше кількох десятків років.
Те, що зараз перед нашим народом стоять особливі духовні випробування – не дивина. Справа не Європі, що там живе віровідступництво. Справа в тому, як його зустрічають люди. Українці – історично чи не найбільш цнотлива нація в світі, яка через віки пронесла у серці віру в Христа Спасителя. Тому, те що руйнує Європу не обов’язково зруйнує нас. Але я напевне знаю, що те, що вже зруйнувало Росію, безперечно, зруйнує і Україну: тоталітаризм та відсутність можливості вибирати власне майбутнє. Педерасти – це не ті, хто живуть в Європі, а ті, хто сьогодні не виходить на майдани, або вголос сміється з тих, хто вже там.
Духовенство та миряни Української Автокефальної Православної Церкви усіляко підтримують прагнення українського народу до євроінтеграції, і моляться за те, щоб нами ж обрана влада якнайшвидше переглянула своє рішення про тимчасове призупинення процесів, здатних вивести занедбану та жалюгідну українську економіку на світовий рівень, а Україну зробити повноправним членом європейської спільноти. Слава Україні!
Протоієрей УАПЦ Євген Заплетнюк
