Про Церкву, гроші та політику

Доброго дня, шановні друзі. Мені дуже приємно, що моя перша публікація на порталі викликала таку жваву дискусію. Це значить, що ми поки ще не розівчились думати, та аналітично мислити. Єдине, про щоб хотів би особливо зазначити – мене дещо стурбував “градус” нашої розмови. Звісно, скільки людей – стільки й характерів. По-суті, це й
прекрасно.

Одначе, вкотре пригадаю очевидну істину - вміння слухати, це набагато більший дар, аніж бажання повчати. В якісь мірі, кожен з нас має чим поділитись зі своїм ближнім – не лише грошима чи майном, але головне у нашій темі – певним знанням, інформацією, любов’ю чи вірою. Тому, насправді, немає жодних підстав комусь себе вирізняти особливо, у будь-якій інтернетній розмові. В інтернеті, як і перед Богом, – усі ми рівні.

Ну, а сьогодні, я б хотів поговорити з вами про деякі питання, що особливим чином вас зацікавили. Отже давайте розпочнемо. І сьогодні у нас на “порядку денному” аж дві теми. Одначе не бійтесь. Я спробую не забирати у вас багато часу :).

Про Церкву та гроші

/// почему в церковной лавке все предметы церковной утвари расписаны по прейскуранту,т.е. на каждой иконе,книге,свечке есть ценник...

Тому, що будучи Боголюдським організмом Церква вимушина миритись з існуючим станом справ, і не отримує усе своє начиння безбосередньо від Господа з небес безкоштовно. Все, що ви бачите у церковній крамниці – зробили певні люди своїми руками. Більше того. Дуже багато з того що ви бачите, зроблено руками взагалі невіруючих людей. Тому, виходячи суто з прагматичної необхідності, нині в храмах більшіть “реалізованих товарів”, як і усе в цьому світі, мають свою конкретну ціну. З точки зору віруючої людини тут немає жодних суперечностей. Інша справа, що Церква завжди осуджувала бажання лише заробити гроші на такій торгівлі, мати більший зиск з подібного продажу за рахунок компромісів у совісті людей, що керують церковною крамницею. Для нас, людей віруючих, гроші це зовсім не зло, але реальна можливість з їньою допомогою послужити іншим. Однак, гроші, як і все в цьому світі, можна використати і для спасіння душі, і собі на погибель.

/// И все требы сначала оговариваются в цене,а после говорят уже о душе и великом.По-моему это неправильно. А как же лепта бедной вдовы? И каких менял и торговцев Иисус изгонял из храма?

Так от, випадки коли ціна “треб” у храмі спочатку обговорюється поміж “виконавцем” та “замовником” – це суттєве порушення церковних канонів та правил. Служителі церкви за явно доведену таку провину можуть і повинні бути відсторонені від свого подальшого служіння, і заборонені у служінні до повного розкаяння. Одначе, насправді, таких випадків дуже і дуже мало. Чому? Тому, що переважна кількість таких випадків – це плід хворобливої уяви церковних опонентів, людей невіруючих та впертих грішників.

Люди часто бажають виправдати свою власну лінь недоліками духовенства. Я сам багато чув про грошолюбних попів які нічого не роблять як лише їздять на “Майбахах”, пють і гуляють за чужий рахунок, і будуть собі за рахунок бідних бабусь-пенсіонерок величезні палаци. Я чув неодноразово про це, однак за усю свою священичу практику сам жодного разу такого випадку не зустрічав, і нічого не знаю про якихось конкретних таких людей. Можливо, десь і є священнослужителі з високими статками, одначе можу передбачити, що згадані багатства зовсім не є наслідком їхньої активної фінансової діяльності у храмах.

Що ж стосовно жертви бідної вдови, так тут справа дещо в іншому. Євангеліє прославляє цю вдову зовсім не тому, що вона навчила людей як треба дуже і дуже мало жертвувати, за її прикладом. Навпаки - жертва вдови полягала у тому, що вона віддала усе що мала – дві найменших тогочасних монети. Тому, нам важливо вчитися тут головного – покладатися на Бога до останньої коми та йоти. З прикладу бідної вдови видно, що це цілком можливо і нам.

Ну, а міняйли..Справа у тому, що тогочасна політична ситуація в країні була такою, що в країні де жив Ісус ходили паралельно декілька типів грошових знаків. Були гроші євреїв, гроші римлян, та навіть у храмі були свої власні, “чисті монети”. Тому, по-суті, нічого поганого у наявності точок обміну валюти не було. Однак, звідси цілком справедливе питання : якщо нічого поганого не було, чому Христос з таким обуренням накинувся на торговців? Відповідь проста і очевидна. Люди яких осуджував Спаситель приходили у храм не для того, щоб молитися, а саме для того, щоб лише робити свій бізнес.

Отож, як бачимо, згадана проблема видається нам сильно надуманою. Вона є болючою лише для людей невіруючих та скнар. Перші шукають способів очорнити Церкву Божу, інші – знайти виправдання власній жадібності . Бо й справді, ніхто з тих, хто “викриває” Церкву у її грошолюбстві сам не дав жодного разу на храм хоча б стільки, скільки витрачає на сигарети, чи якісь інші власні забаганки. Для християн, як і взагалі для номальних людей, щедрість це цілком природня і нормальна риса характеру.

Про Церкву і політику

/// Фактом вже є співпраця в нашій державі церкви та політики. Як ви розцінюєте дуже тісну співпрацю церкви та політики в нашій державі?

Класичним визначення слова “Політика” є твердженя про те, що це мистецтво керувати державою. По своїй суті християнство сприймає політику і політиків як недосконалим, але вимушеним устроєм для забезпечення порядку на світі. Ми бачимо безліч недоліків керування одними людьми іншими, вважаючи при цьому, що оптимальною системою правління є т.зв.теократія. Одначе, ті умови які складаються для нашого часу, не дають змоги забезпечити подібний устрій. Тому, християни за дві тисячі років свого існування завжди і постійно розглядали будь-яку систему політичного устрою чепрез призму Промислу Божого, тобто Його всеблагої турботи про людей, заради нашого блага. І злі і добрі земні владики поставляються нам Богом для нашої духовної користі.

Політична свідомість та інтелектуальний рівень людства загалом призвів до того, що поступово зникають такі політичні системи, де вся влада знаходилася б в одних руках. Людство в цілому поступово розвивається, шукаючи такий оптимальний спосіб існування, який би одночасно був найбільш сприятливий для усіх прошарків суспільства. І як ми знаємо, з близько двадцяти різних форм правління нині найбільш сприйнята в нашому соціумі саме демократія. Звісно, що тут можна дуже багато говорити про її недоліки. Одначе, для нас важливо інше. Завдяки саме демократичним принципам у християн, як повноцінних членів будь-якої держави, є реальні важелі для захисту власних прав та свобод. Зрозуміло, що світська влада може або сприяти розвитку Церкви, або поставити саму Церкву в такі умови, в яких її існування, діяльність та подальший розвиток буде неможливим.

Треба сказати, що в такого союзу (світської та церковної влади) неминуче з’являються й недоліки. Однак, вони не можуть бути на заваді об’єднаної і багатоперспективної співпраці на користь людського добра. Всі збочення з цього шляху – це персональні помилки та гріхи окремих людей.

/// Как соотнести с постулатами "власть - от Бога" и "Ни жида, ни эллина, ни варвара, ни скифа" нынешнюю очень категоричную направленность, ориентацию конфессий на различные политические силы?

Людський гріх призвів до того, що нині навіть найкращі та найшляхетніші людські наміри можуть в суспільстві “втратити репутацію”. Всяка людина схильна до гріха, і часто не маючи сил та бажання боротись з ним – легко здається перед ним. Пред випробовуваннями не встоюють навіть, здавалося б, найкращі люди. Скажімо, типовий приклад – наші депутати. Покажіть мені хоча б щось поганого з їхніх передвиборчих обіцянок? Однак, сила влади і сила грошей для маловірних буває дуже губительна. Такі люди спочатку гинуть духовно, а потім і фізично. Бувають випадки, що й навпаки. Однак – навіть масовість гріха у світі не повинна повергати людство у відчай. Навпаки. Це має стати для усіх нас чудовим підвердженням того, що існують окрім державних законів також і духовні закони, без уваги на які ми не можемо побудувати здорової держави, і отримати ще тут, на землі, те, що ми зазвичай називаємо щастям.

Те, що політики і “церковники” мають спільні інтереси, погодьтесь, цілком зрозуміло. Інша справа, яка для багатьох є спокусливою це те, що дуже часто в окремих діячів виникають спокусливі думки щодо власної користі, через таку співпрацю. Думаю, що у переважній більшості випадків така “користь” залишається нереалізованою. І політики і церковні служителі швидше втрачають авторитет, аніж щось для себе здобувають. І Бог і люди засуджують вузькі та егоїстичні наміри. Більш детально, і “по-пунктах” ми з вами поговоримо про це згодом.

Дякую усім за увагу. Помагай нам Бог!

 
Євген Заплетнюк © 2010-13 | Матеріали сайту можна використовувати з посиланням на джерело.