перед християнською спільнотою. З одного боку, це зрозуміло – бо від єдності залежить майбутнє, а від сценарію цього об’єднання, тобто його «якості», буде залежати, і власне, сама якість цього майбутнього. Майбутнього не лише Церкви Христової, але нашого з вами, і наших дітей.
Існує ціла низка варіантів та сценаріїв таких об’єднань. Одні є плодом думок філософів і церковних стратегів - богословів, інші ж - казкарів і фантастів. Сьогодні ж ми з вами поміркуємо над чотирма запропонованими, і спробуємо самостійно визначити хто автор кожного з них.
1. Унії всіх православних церков України
Справа у тому, що на даний час православних християн розділяють не просто догмати. Тут якраз питання вирішене. Ми усі віримо в одне і те ж. Інша справа, що на даний момент головною причиною нашого роз’єднання є певна політико-географічна, чи то історіософічна складова. Кожна з православних Церков мають свої особисті бачення власного, а відповідно і нашого спільного Церковного майбутнього. МП – будує історію навколо історії Москви та її імперії, Київський Патріархат – навколо особи власного патріарха Філарета, а наша УАПЦ – навколо Києва, «Київської ідеї», з уваги на наші відносини з Вселенським Патріархатом.
Я думаю, що оскільки самі конфесії вважають оці свої переконання ключовими у власній ідентичності, причому саме вони складають їх основну і об’єктивну цінність, то вони ладні будуть швидше відкинути канони, і навіть деякі догмати, але власну ідентичність будуть тримати до кінця. Принаймні, це те, що можна зрозуміти з сценарію церковних подій останніх двадцяти років.
Якщо православні України з КП і МП зрозуміють утопічність власних планів, і зуміють прийняти найбільш поміркований, і звідси – найбільш реальний, план досягнення церковної єдності, запропонований УАПЦ, у нас були, є, і напевне, ще будуть можливості отримати таку омріяну церковну єдність. Тому, підсумовуючи усю відповідь скажу. Теоретично таке об’єднання цілком реальне, і його легко виконати. На практиці – на жаль, його втілення через людські амбіції і якусь тваринну користь майже неможливе .
2.Унії всіх християн України (православні+католики)
У наступному випадку, ми маємо уже не просто подібну проблему, але цю ж саму проблему, проте, тепер помножену у кілька разів. Окрім вектору історіософії, до ключових відмінностей між православними і католиками, додаються ще й відмінності у догматичному богослов’ї. Тобто, між нашими спільнотами є суттєва різниця у вірі. Причому, якщо про єдність говориться нині усюди, часто, і багато, однак робиться мало, то для збільшення різниці у віровченні робиться багато цілком конкретних кроків. Я тут нагадаю лише створення нових «віронавчальних істин» у католицькій церкві. Вони є найбільшою святинею для католиків, і безпідставним, навіть духовно шкідливим нововведенням з погляду православних.
Ну, й далі. Об’єднання між католиками та православними уже відбулося під час Берестейської унії 1596 року. Але як бачимо, замість очікуваної єдності, виробилось щось зовсім інше. Нова структура перестала бути виразно православною, але так і не стала до кінця католицькою. І відповідно, уже кілька сотень років УГКЦ вимушена вести боротьбу за власне утвердження і місце під сонцем. І дивлячись в історію уже через призму сучасності, можна категорично ствердити – унія, принаймні Берестейська, не лише не об’єднала український народ, але й посіяла ворожнечу серед нього.
Нове церковне об’єднання, що виникло в наслідок низки історичних і політичних чинників, тепер було змушене вести боротьбу і проти римського католицизму, і проти київського православ’я. Про яку єдність можна тут говорити? Особисто мені, прагматику і реалісту, плани по об’єднанню католицької і православної церков видаються такими ж реалістичними, як плани по об’єднанню в єдину партію - комуністичної партії радянською союзу, та УНА-УНСО. Чесний комуніст і чесний бандерівець на це ніколи не підуть.
3. Унії всіх християн всього світу?
А це питання, для нас, особливе цікаве. І перш за все тому, що воно, на мою думку, в якісь мірі найбільш реалістично здійсненне. Очевидно, що повної єдності між усіма християнами усього світу досягнути не можливо, навіть на рівні чиїхось мрій і сміливих фантазій. Однак, треба говорити вже і про такий момент. Початок ХХІ століття став початком цілої низки гонінь на християн, незалежно від їхньої конкретної конфесійної приналежності. Ми з вами нині стаємо свідками, як повертаються гоніння на християн, про які ми раніше читали лише в «Житіях Святих» та в церковній історії.
Звісно, хоча ми і віримо у вічне життя, ми не мусимо прагнути і шукати мучеництва. Церква Христова не виховує самогубців. Водночас, Церква навчає усіх чогось зовсім іншого. Ми маємо сприйняти мучеництво по-православному, лише як особливий, винятковий християнський досвід з Божого попуску. Тому, християни, коли це можливо, мають піднести свій сміливий голос на захист Істини.
І от, нині, для того, щоб голос християн був почутий в усьому світі, виникає прагматична необхідність об’єднання. І нехай воно буде поки без віронавчальної єдності. Однак – це буде єдиним і спільним голосом людей, які спільно вважають своїм Богом Ісуса Христа. Сьогодні багато хто пророкує загрозу ісламізму країнам Європи. Це правда. Але ще більшою правдою для християн є загроза безбожництва та повального атеїзму. На наших очах народжується і зростає нове покоління людей, в яких відсутнє будь-яке уявлення про добро і зло, про святість і нечисть.
І ще, поки християнським світом мали б заволодіти мусульмани, його вже тепер може зсередини з’їсти наше власне безбожництво. Особисто для мене це ще більш небезпечне явище. Відкрийте газети, чи журнали, увімкніть телебачення чи Інтернет. 99,9 % інформації не лише не є корисними для душі, але й відверто шкідливі та провокаційні. Тому, без об’єднання усіх християн уже сьогодні, хоча б якоюсь доступною мірою, ми не зможемо перемогти світ поодинці. А це те – чого від нас вимагає Христос. Єдності, і спільної перемоги над стихіями цього світу.
4. Екуменізм сьогодення вашу Церкву влаштовує?
Нині, напевне, немає іншого богословського терміну , який б мав таку ж опорочену репутацію, як слово «Екуменізм». Деякі віруючі навіть припускають, що екуменізм - це відверта еклезіологічна єресь. Але, мало того, що це слово нині має не добру славу. Це пів біди. Інша її половина - це те, що у змісту екуменізму є безліч значень. Кожна церква, конфесія, чи деномінація має власне розуміння цього поняття. І дуже часто так буває, що люди різних конфесій навіть за одним столом говорять багато чудових слів про екуменізм, однак говорять при цьому, про абсолютно різні речі.
Якщо для католиків екуменізм – це праця по об’єднанню усіх християн навколо Риму і папського примату, для протестантів - навколо інтересів конкретної деномінації, то для нас православних – це виключно місія свідчення про Істинну Церкву, без всякого лукавого толерування чужих духовних і інтелектуальних збочень.
Історія екуменізму відома і досить показова. Якщо екуменізм, врешті-решт, не переходить з соціальної площини в догматичну – то ККД всього цього руху дорівнює нулю. Шкода слів, сил, та паперу використаного на розмови про єдність, без реального бажання її досягнути. Тому, відповідаючи на запитання у заголовку, можна сказати, що і так і ні. Ми задоволені, що християнський рух поки-що не був стимульований ззовні, і на наших очах не народився духовний мутант – якась інша і нова «церква», у якій на перший план виходять речі не духовного, але соціального чи політичного порядку. З іншого боку, скоро буде сто років відколи екуменізм голосно заявив про себе. Однак, «віз і нині там».
Об’єднання Церков не можливе на "рівноправних" засадах. Люди повинні об’єднуватись лише визнаючи власні помилки у судженнях і вчинках, і повертатись до Церкви Христової. Іншого способу досягнення єдності Православна Церква не знає. У будь-якому випадку, ми, християни, у таких розмовах мусимо пам’ятати, що не все залежить виключно від нас. Багато чого тут залежить і від Бога. Однак, Він не буде робити за нас те, що в наших силах.
І закінчити хотілось би цитатою зі святої Євангелії, яка мені здається тут дуже доречною. Одного разу Спаситель, розповідаючи про те, яким повинне бути життя християн, здивував їх величиною необхідної людям духовної досконалості. Тi ж, що чули це, сказали: "То хто ж може спастися? Господь вiдповiв: "Неможливе для людей - можливе для Бога" (Лк. 18, 18-27).
Дякую усім за увагу, і запрошую до конструктивного діалогу.
