і сутність посту ми запросили протоієрея Євгена ЗАПЛЕТНЮКА, Голову Місіонерського відділу Патріархії Української Автокефальної Православної Церкви, кандидата богослов’я, відомого публіциста, та релігійного діяча.
— Отче Євгене, що ж таке цей піст, і чим власне Великий піст відрізняється від усіх інших?
— Для кожного православного християнина, піст — це, в першу чергу, час внутрішнього оновлення у Христі. Час посту — це час, коли у відповідні дні, тижні, чи навіть місяці Церква закликає своїх членів змістити акценти власних цінностей, перенести увагу з тіла на душу, а з душі на дух. Ми з вами, вивчаючи історію та сучасне життя людей, дуже легко можемо дійти до висновку, що людство завжди жило, живе і точно ще буде жити в майбутньому, роблячи центром усього свого світогляду власне тіло, його добробут, комфорт і вигоду. Церква ж не вважає такий погляд правильним. І тому, турбуючись про людину і її справжнє майбутнє, Бог встановив певні, обов’язкові для всіх членів Церкви періоди, коли для кожної людини відкриваються інші, значно глибші аспекти її особистості.
Привчаючи людину до усвідомлення власної богоподібності, піст вчить християн приборкувати власну плоть, викорінювати застарілі звички та пороки, уподібнюватись своїм життям життю самих ангелів небесних. Ми маємо різні пости. І одноденні, і багатоденні. Скажімо, сьогодні ми вступили у Великий піст, який завжди триває трохи більше сорока днів. Однак, його назва — Великий, свідчить не про його тривалість, але про важливість для нашого з вами спасіння. Це один з місяців у році, котрий ми маємо присвятити Богу.
— Невже Богу не все одно що я їм?
— Пригадую, як колись у Київській Духовній Академії, де свого часу я навчався, один з наших викладачів любив на лекції шокувати студентів одним начебто дуже логічним і правильним аскетичним висновком: спочатку з цілком серйозним виразом обличчя він запитував: «Браття, а скажіть-но мені, чи може ковбаса наблизити нас до Бога?». Звісно, всі ми відповідали, що аж ніяк не може. І вже відповідаючи нам отець-викладач категорично стверджував, що, оскільки, мовляв, ковбаса не може нас наблизити до Бога, значить не може вона нас від Нього і віддалити! Тому, в піст ковбасу можна їсти зовсім не сумніваючись:).
Очевидно, що десь у такі міркування вкралась помилка, але де саме? Давайте поміркуємо. Піст має на меті відсторонити нас від всього шкідливого, непотрібного і небезпечного. Але навіть ковбаса, часом, стає для нашого шлунку справжнім кумиром. Причому, насправді вона наблизити до Бога не може, але відволікти нас, слабких людей, зможе досить-таки легко. В цьому і приховано духовні небезпеки всякої їжі. В наш час люди настільки стали вправлятись у мистецтві приготування своїх харчів, що вся ця гастрономічна наука нині є однією з найбільш прибуткових бізнесових індустрій. Може навіть скластись враження, що люди в розвинутих і фінансово стабільних країнах буквально живуть заради їжі, а не їдять заради життя. І треба чесно визнати, що людство попри всю свою перенаселеність, чи жахливу бідність в окремих країнах, все-таки поступово, але досить впевнено, нарощує кількість та якість власних продуктів харчування. Людей привчають ставати рабами. Рабами власного шлунку. Мета посту — звільнити нас від будь-якого рабства. І кулінарно-гастрономічного в тому числі. Святі отці постійно попереджували про те, що навіть неправильне ставлення до харчування зможе погубити нашу душу. Тому, піст християни розпочинають з утримання від найбільш явних наших пристрастей, найбільш грубих і очевидних. І саме тому, необхідна поміркованість у виборі кількості та якості того, що ми в себе напихаємо і вливаємо кілька разів на добу.
— Християни відзначили так звану Прощену неділю. В чому її сенс? Для чого її було встановлено в Церкві?
— А це ще один аспект постування. Він полягає уже не стільки в тілесному стриманні, скільки в духовному. Бог не хоче, щоб ми просто одного дня навчились правильно харчуватись. Для цього Ним поставлені у світі не священики, а лікарі-дієтологи. Божа воля полягає в тому, щоб люди через духовно правильне життя досягнули максимальної досконалості, та навіть богоподібності. А це можливо лише за умови повного контролю самими людьми над власним тілом, душею та духом. І якщо через обмеження в їжі ми намагаємось хоча б якось, в міру наших слабких сил, навчитись володіти своїм тілом, то через правильні стосунки з ближніми ми повинні навчитись керувати над власною душею, і її станом. Ну, і далі. Ключовим станом людської душі є стан миру, якого нам сьогодні так бракує. Стан миру — це зовсім не стан апатії, чи повної байдужості до всього, що відбувається навколо нас. Стан миру душі — це надзвичайний стан душі людини, яка огорнута Господньою благодаттю. Досягнути такого стану людям нашого часу дуже складно, але, все ж — цілком можливо.
Парадокс християнства полягає у тому, що добрі стосунки з Богом завжди є наслідком нашого доброго ставлення до своїх ближніх. Причому, під словом «ближній» християни розуміють зовсім не своїх родичів по плоті і крові, чи тих людей яких ми і так уже любимо. Ближній — це та людина, яка потребує нашої допомоги та участі в її житті, незалежно від решти зовнішніх, чи внутрішніх обставин. Ставлення до Бога в людей завжди ясно виявляється ставленням до людей, що її оточують. Тому, напередодні Великого посту, Православна Церква звертає увагу людей на цю надзвичайно страшну по-суті річ. Любити Бога і одночасно гніватись на ближнього — неможливо. Ми мусимо зрозуміти це і своїм розумом, і своїм серцем, та примиритись з усіма. Бо гнів, ненависть, заздрість і злоба — це лише реальні і видимі ознаки пошкодженості нашої душі. А коли ми прощаємо, чи просимо у когось прощення — ми зцілюємось з Божою допомогою. І хай наше пробачення одразу і не буде цілком щирим, а наше прощення когось — буде ще не від всього серця, однак, правильний початок — це вже половина справи. Головне — не зупинятись на досягнутому, і розуміти всю важливість цих речей. До речі, хотілося б ще підкреслити, що Прощена неділя для нас повинна тривати не лише один відомий день у році. Прощати і просити прощення ніколи не пізно.
— Звідси, виникає очевидне запитання: чи можливо взагалі постити нам, людям 21-го століття?
— Так, це цілком можливо. Оскільки правильний православно-християнський піст, це перш за все внутрішня боротьба, і внутрішнє самовдосконалення, то воно аж ніяк не залежить від жодних зовнішніх умов. У всі часи існування людства і Бог той самий, і диявол той самий, і гріх той самий, і благочестя все те ж. Однак, в часи наближення кінця світу, коли «любов багатьох охолоне», нам з кожним днем буде все складніше залишатись відданим Христу. Сьогодні буквально все навколо сприяє нашому падінню, і духовній загибелі. Однак, той, хто хоче спастись — завжди має таку можливість. За більший подвиг — і більша нагорода. За менший подвиг — і нагорода буде меншою. І тільки той, хто не береться за працю, жодної нагороди не дістане.
— А як же питання статевого життя на час посту? Погодьтесь, для багатьох людей це надзвичайно важливе питання.
— Так, звісно. Сьогодні людська сексуальність — надзвичайно популярний і затребуваний товар. На нього є попит, і він чудово продається. А чи помічали ви, як оголені дівчата рекламують речі, які не мають жодного стосунку до питань статі, скажімо автомобілі, музику чи подібні речі. З самого малечку наших дітей зваблюють і привчають до блуду, ще з дитинства насаджуючи їм чіткі бісівські, комерційно-виправдані стереотипи. Скажімо, що краса повинна мати конкретні рамки, типу 90/60/90, колір волосся мусить бути світлим, а нормальна мета життя молодої людини повинна бути реалізована в максимально можливій сексуальній активності. Типовий персонаж американських фільмів для молоді — це сексуально стурбований підліток, який для того, щоб якомога швидше втратити свою цноту (переважно до дати випускного вечора) ладен здійснити безліч реальних і нереальних «подвигів». І це лише для того, щоб після всього цього стати «таким як всі», тобто «нормальним».
Тож наше покоління, виховане на подібній маячні, очевидно, що не має здорових уявлень про статеві стосунки і рамки дозволеного. Наша молодь давно перестала бути «богоцентричною». Тому, і очевидно, що з наближенням посту, коли треба усвідомлено і категорично приборкувати свою плоть, питання статевого життя випливає особливо болючим.
Що можна порадити молодим людям? Перш за все, повторю очевидні речі: блуд є блудом, навіть і тоді коли немає посту. Перелюб (подружня зрада) залишається перелюбом і в час, коли посту немає. Благословляючи подружні пари Церква закликає їх одружуватись «У Господі», тобто у своїй вірі, з аналогічними релігійними переконаннями та ключовими цінностями. Тож якщо сім’ю складають православні християни, проблема статевого утримання заради спасіння, власне, проблемою не є. Такі люди цілком адекватно сприймають власне статеве утримання, оскільки воно пошкодити стосунками не зможе. І навіть скажу більше: багатьом християнським сім’ям це насправді зміцнює стосунки, повертає їм втрачену новизну почуттів. Всім же відомо, що в сексі найкраще бути з тим, з ким тобі добре і без сексу. І тільки ті люди, які сприймають свого «сексуального партнера» як об’єкт, як шматок плоті задля задоволення тваринних інстинктів, відчувають страшні муки від того, що настає Великий піст. Особисто я боявся б жити з такою людиною:) У будь-якому випадку, запитання такого роду надзвичайно особисті, і допомогти їх вирішити конкретній сім’ї мав би духівник — ваш священик. Немає безвихідних ситуацій. Так само немає таких ситуацій, для виходу з яких не було б золотої середини.
— Як вчинити християнину, коли, скажімо, в транспорті голосно лунає низькопробна музика або непристойні жарти «діджеїв» — піти на суперечку з водієм/іншими пасажирами, чи змиритися з подальшим пригніченням власних і чужих естетичних смаків та етичних цінностей?
— Перш за все, я б порадив такій людині занадто багато не думати про власні «естетичні смаки та цінності». Ми всі недосконалі. І однією з найбільш явних ознак нашої недосконалості є те, що ми інших міряємо власною мірою. Тобто, якщо якась людина зробила не так, як зробили б ми — ми чомусь свято переконанні у тому, що вона зробила саме не правильно. Насправді, це дуже помилкова і духовно небезпечна думка. Не себе ми маємо ставити еталоном перед іншими, а Христа. І не інших маємо приміряти до себе, а себе до Бога. Це перше зауваження.
А друге: будь-яка спокуса — це чудова нагода перемогти її, стати вище всякого гріха. У даному випадку, замість істерики з водієм просто можна молитись за його щасливу дорогу, і за те, щоб такий контраст між світським і церковним настроєм змусив хоча б одного пасажира з рейсу подумати над цінностями і пріоритетами власного життя. Більше смирення, і більше молитви — ось ключ духовного успіху справжнього християнина.
— Чи припустимо було б у час посту на запитання «Чи ти постиш?» відповідати «ні», але при тому намагатися його дотримуватися (в руслі євангельських настанов стосовно того, що піст має бути перш за все таємний; а також з метою не привернення до себе уваги/насміхань, не дуже церковних людей)?
— Найкращим спосіб відповіді на таке прямо поставлене запитання, на мою скромну думку, може бути будь-яка жартівлива відповідь. Навіть Святі отці часто з відкритою іронією ставились до власного духовного досвіду. Для нас це чудовий приклад для наслідування. Менше звертати уваги на власні відчуття, на те, що ми думаємо про себе, і що інші думають про нас. Думка людей про нас не має жодного значення. Ніхто з нас не може бачити те, що твориться в душах наших ближніх, тому нема сенсу оцінювати людину лише за її фізичною оболонкою.
— Чи можна іноді в піст за відсутності нормальної їжі вживати субпродукти, які частково (часто нам їх склад відомий не до кінця) містять елементи тваринного походження?
— Не лише християнам, але й всякій культурній людині потрібно завжди прагнути мати чисту совість, а це значить — прислухатись до голосу власного сумління. Якщо ми знаємо, що в хаті окрім кількох «недозволених» продуктів реально немає що їсти, і взяти десь іншу їжу звідкись поки неможливо — то, я думаю, гріха великого не буде. Інша справа, що за кожен наш гріх ми повинні вчитися собі докоряти. Згрішив — май мужність визнати свій гріх. Визнав гріх — шукай і знайди можливість його спокутувати. Якщо людина постановить собі за кожну свою провину молитися — то така молитва з часом народить у душі всяку відразу до гріха. Головне — не зупинятись.
— Чи можна вважати універсальним правилом для тілесного посту постанову для себе не вживати/не робити того, що любиш, чого хочеться? Наприклад, хтось дуже любить смажену картоплю, але він не є шанувальником м’яса. В такому разі для нього піст полягатиме в обмеженні картоплі?
— Ну, ми вже про це говорили. Мета посту — приборкання власних пристрастей та гріховних звичок. Наші духовні наставники — Святі Отці, навчають усіх боротись з гріхом не тоді коли його вже реалізовано, але ще на самому початку, на рівні помислів — думок з певним моральним забарвленням. Якщо людина навчиться собі давати лад з картоплею, тоді вона зможе приборкати себе і з м’ясом. Якщо людина навчиться боротися зі спокусливими думками про протилежну стать, то очевидно, що до блуду така людина і не дійде. Оці всі паралелі причинно-наслідкового зв’язку, насправді, можна як приклади наводити скільки завгодно. Для православного світосприйняття очевидно, що з гріхом боротися безглуздо, бо гріх є лише наслідком реалізації наших пристрастей. Потрібно викорінювати пристрасті, щоб гріха не допустити.
— Дуже дякуємо, Вам отче Євгене, за цікаву розмову. І ще на завершення, що б ви могли побажати нашим читачам на початку Великого посту.
— Думаю, не буде великим зухвальством сказати, що лише християнин може називатись справжньою людиною. Але і не кожен, хто називає себе християнином ним насправді є. Тому, я щиро бажав би усім, щоб ми усі разом, якомога більше для себе взяли корисного з цих спасительних днів Святої Чотиридесятниці. Сьогодні Церква, яка вже понад дві тисячі років живе і діє для нашого спасіння, особливим чином хоче нам допомогти. І справді, було б дуже нерозважливо та нерозумно відкинути цю допомогу, ніяк не скориставшись нею. Тож бажаю усім нам добре зустріти, в покаянні провести, і духовному торжестві зустріти Воскресіння Господнє. Спаси вас Господи за увагу, і простіть мене за багатослів’я!
Розмовляла Ганна БОЙЧУК, "Українське Слово"
