Під час заупокійної ектенії на літургії, а також на богослужінні панахиди протоієрей Євген помолився за упокій душі новопреставленого протоієрея Андрія Горобця, клірика Рівненської єпархії УПЦ КП. Отець Андрій був добрим пастирем для ввіреного йому стада, та активним проповідником Слова Божого. Добрим і щирим товаришем, суворим не лише до інших, але й вимогливим до самого себе. На превеликий жаль, страшна хвороба забрала отця Андрія з цього видимого нам світу. Однак як християни, ми твердо віримо у те, що наша розлука з ним – тимчасова. В це ж вірив, і заради цього жив сам отець протоієрей Андрій.
Ось що розповів для нашого видання о.прот.Євген :
«З отцем Андрієм нас пов’язували спільні дні навчання в Київській духовній Академії. Отець Андрій спочатку навчався на курсі раніше, однак через важку хворобу змушений був пропустити кілька сесій. Через це його залишили в тому ж курсі до часу, поки він не здав усіх заборгованостей. Так, на кілька місяців ми з отцем Андрієм стали однокурсниками. Більше того. Ми з ним мали можливість і жити в одній келії, і навіть спати поруч .
Багато з теперішніх священнослужителів : маститих протоієреїв чи навіть єпископів можуть з усмішкою пригадати часи навчання у духовних школах, де келії семінаристів були «двохповерхові», обладнанні мінімальною кількістю меблів : старенький стіл, кілька тумбочок, та великі армійські, «казарменні» ліжка. Так от, отцю Андрію з благословення інспекції випало на якийсь час оселитися саме надо мною, як ми називали «на другому поверсі другого поверху», оскільки спальний корпус Академій на той час було розміщено у стилобаті св.Андріївської церкви міста Києва, а наша спальна кімната, яка була місцем відпочинку майже двох десятків студентів, була розташована саме на другому поверсі.
За цей час ми встигли не лише краще познайомитися, але й стали добрими друзями. Пригадую, отець завжди цікавився моїми «піонерськими» успіхами у вивченні інтернету, а мені розповідав про власний досвід книговидавництва. Як відомо, при відсутності будь-якої сторонньої підтримки, отець Андрій разом зі своєю матушкою надрукували і розповсюдили цілий ряд богословської та релігійної літератури. Причому, частина цих видань була ним особисто перекладена, а ще частина – був його власним богословським доробок.
Смерть доброго служителя Церкви – це завжди втрата. Втрата для нас, людей земних, що не звикли думати про високе. Бо якщо ми і думаємо, то все одно – не звикли переживати його всім серцем та душею. Так, десь на рівні одних емоцій. Однак, ми, безумовно віримо у те, що обов’язково зустрінемось з усіма близькими нам людьми. І смерть служителя Церкви – це його нове народження для іншого світу, для якого і заради якого він багато років невтомно трудився.
Сьогодні ми молились, і ще не раз будемо молитись про те, щоб Господь простив новопреставленому рабу Божому, протоієрею Андрію, всі його гріхи та провини. Будемо ж ми молитися і про те, щоб Господь не покинув своєю благодаттю його сім’ї – паніматки, та діточок.
Нині вони залишися без чоловічої та батьківської опіки. Лікування важкої і виснажливої хвороби отця забрало багато фізичних і душевних сил, а також неймовірних коштів у скромної священичої сім’ї. Тож, нині обов’язок любові усіх нас – допомогти їм стільки, скільки зможемо. Хто може грошима – нехай допомагає грошима. Хто може продуктами – і це теж добре. Хто може сказати добре слово – і його ніхто не відкине. Головне усім нам пам’ятати про найважливіше – справжній християнин це не той, хто з кам’яним серцем б’є весь піст поклони, і лукаво молиться. Справжній християнин це той, хто здатен побачити поруч ближнього, відчути його потреби, та вчасно допомогти.
Вічна тобі пам’ять, дорогий Брате. Спи спокійно. Ми обов’язково з тобою зустрінемось. Як колись.»
«Українська Автокефалія» – Uaoc.Net
Дивіться також інформацію :
