святого архистратига Божого Михаїла села Бальківці, Волочиського благочиння Хмельницької єпархії.
Відвідання парафії УАПЦ села Бальківці стало уже п’ятою архієрейською візитацією нового керуючого єпископа. Владику Адріана тепло зустріли жителі села, які хлібом-сіллю зустрічали шановного гостя перед входом до молитовного будинку. На сьогодні невеличке село не має власного типового храму, а богослужіння звершуються в прилаштованій для православних служб будівлі. Однак, жителі Бальківців мають світлу мрію – збудувати у селі власну святиню. Економічні негаразди сильно заважають швидко втілити у життя цю мрію, однак ніхто не розчаровується, і не впадає у відчай. Сам Бог допоможе людям, які прагнуть звести святиню.
Саме про це начав у своїй змістовній проповіді Преосвященний єпископ Адріан. Спочатку владика розповів про те, що у цю неділю свята Православна Церква вшановує пам’ять великого угодника Божого Іоана Ліствичника, який прославився дивними подвигами благочестя, та зміг не лише себе одного спасти, але й іншим не раз допомагав у цьому. Особливим чином його допомога проявилась у тім, що перед тим, як покинути цей світ він склав збірку особливих духовних повчань для ченців та ревних християн, під назвою «Ліствиця». У цій «Ліствиці» цебто «драбині», що може завести людину з землі до небес, святий Іоан як досвідчений аскет і подвижник, розповідає нам правила вірного духовного життя.
Свята Православна Церква своїм тисячолітнім досвідом життя підтвердила істиність писань ігумена гори Синайської, святого Іоана, тож уже багато сотень років усі ченці мають «Ліствицю» своєю улюбленою книгою, вчення якої не лише вивчають, але й виконують. Однак не лише монахам Церква пропонує ці дорогоцінні повчання. Кожного року, у четверту Неділю Великого посту, вірним пригадується подвижницький шлях цього святого, та його Богом натхненний твір. Як далі зазначив єпископ Адріан, і «Ліствиця», і інші духовні книги повинні бути нашими постійними порадниками у побожному християнському житті. І звісно, не лише на час Святої Чотиридесятниці, але й протягом усього року.
За переконанням Православної Церкви, Великий піст – це час нашого іспиту. Щодня і щохвилини ми повинні запитувати себе, якими ми мотивами керуємось, приймаючи ті чи інші рішення, чинячи ті чи інші справи. Багато спокусливих речей оточують всякого християнина, і особливо наша духовна брань посилюється на час Передпасхального посту. Однак ми не повинні розчаровуватись цим, але навпаки – це є добре свідчення того, що ми на правильному і спасительному шляху. А зі Святого Писання ми знаємо, що Сам Господь наш Ісус Христос навчав «Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх».
Владика особливо зупинив увагу парафіян на двох, чи не найбільших, спокусах нашого часу. Це – гріхи язика, та відчай. Перший гріх дуже часто володіє людьми нашого часу. Нам буває цікаво про когось згадати у розмові. Однак диявол не хоче приязні між людьми. Тож, ми з вами, браття і сестри, досить легко переходимо ту межу, що розділяє наші добрі міркуваннями про самих людей, та осудженням їх. Ми, немов той диявол, приписуємо собі роль людського судді, хоча суд належить тільки одному Богу. Люди, які дали собі постанову ревно дотримуватись посту повинні знати, що справжній піст полягає не в тому, що ми чогось не їмо. Малоїдіння –це добре, однак цього зовсім не досить.
Справжній піст полягає у тому, що людина стає більш чутливою до всього того, про що вона думає, що говорить, що чинить та лише планує робити . Древні подвижники навчали своїх учнів досконалості, через смирення показуючи та розуміючи себе навіть гірше усієї тварі. Нам, же – гордим та самолюбивим людям 21-го століття, переважно таке недоступно. Однак, хоча б не ображати інших, чи прощати своїх кривдників кожному з нас цілком по силах. Не лише начальники потужних сучасних установ нині щодня зустрічаються з величезною кількості людей. Навіть живучи у маленькому селі ми постійно зустрічаємо поруч себе різних людей. Їх нам треба любити, берегти свій язик від таких гріхів, та й самим не давати приводу щоб про нас хтось пліткував. Плітки бувають видумані, але бувають і правдою. Тож, коли ми грішимо, ми цим ще й даємо поживу тим людям, які не вміють приборкати свого рота.
Інша спокуса багатьох християн – відчай. Не дивлячись на те, що сучасні умови життя не порівнюються з життям навіть наших батьків, не говорячи вже і про попередні часи, ми дуже і дуже часто нарікаємо на своє життя. Нам нічого не подобається : ні наша держава, ні політики, ні робота, ні сусіди, ні діти, ні батьки, ні начальники. Завжди знаходяться речі, які нібито заважають нам жити. Можливо й справді, є речі які якось обмежують нас. Але, давайте подивимось на це питання з іншого боку. Жити вони нам заважають, але чи допомагають вони нам спасати душу? Найчастіше всі речі, які посилаються нам як випробовування – це надзвичайний дарунок нам від Бога. Тільки перейшовши певні випробування людина отримує здатність очистити від гріхів, та загартувати свою душу. Тож, правильний погляд на випробовування, насправді, повинен виховувати у нас відчуття вдячності Богу за подаровану нам можливість удосконалитись. Не нарікати на своє життя, але дякувати Богу за все що ми маємо – як в одній відомій православній пісні : Слава Богу за все, за печаль, і за радість. Відчай – це смертний гріх, який отці часто називали смертю ще до смерті.
Особливо про це варто пам’ятати усім парафіянам села, у якому розпочалось будівництву Храму Божого. Суто з економічної точки зору безглуздішої речі ніж трата останніх грошей годі й придумати. Однак, з точки зору Бога та Церкви – саме під час будівництва храму людські душі збагачуються. І чим більше людина складає пожертв на Дім Божий – тим більше Господь віддячить їй у всіх інших аспектах життя. Не випадково в народі так і кажуть : будуючи храм люди будуть храм власної душі. Тобто, у міру витрачених засобів, часу та коштів людина сама збагачується, отримуючи від Господа духовне зцілення, та особливу Благодать Божу.
Після відпусту літургії єпископ Адріан помазував богомольців освяченим на Гробі Господнім єлеєм, та благословляв їх. Преосвященний Владика також подякував отцю настоятелю – митр.прот.Василю за радість спільних молитов. У свою чергу настоятель від імені усіх присутніх подякував шановному гостю за святі молитви у скромному храмі. За переконанням отця Василя, відвідання єпископом місцевої громади стало особливим моментом для села. Навіть погода за час богослужіння змінилася з похмурої, на радісну і сонечко освітило все навкруги – як символ особливої Господньої присутності. Дівчатка на згадку про службу вручили єпископу красиві троянди, та запросили духовенство відвідати місце, на якому розпочалось зведення храму, та спільно помолитись і там. Тож хресним ходом громада перейшла на місце, де незабаром постане храм. Був відслужений молебень, а Преосвященний Владика Адріан окропив усі сторони фундаменту свяченою водою.
По закінченні цього короткого богослужіння єпископ ще раз звернувся до людей зі схвальними словами щодо такої доброї і великої справи – будівництва сільської святині. Подякував за спільні молитви, і також закликав жителів ставати меценатами, вкладаючи кошти та доступні засоби у зведення церкви на честь і прославу святого Архистратига Божого Михаїла.
Місцеві парафіяни та настоятель залишились надзвичайно задоволені святковим богослужінням, і запросили відвідувати їх якомога частіше. У той же час, єпископ Адріан подякував усім хто так добре потрудився, готуючи свято для усієї громади. За переконанням Преосвященного Адріана, такі богослужіння відбуваються не для прославлення архієрея, але для духовної користі всієї парафії, молитовної і духовної її підтримки. Що особливо доречно на час Святої Чотиридесятниці.
Закінчились святкування четвертої неділі Великого посту спільною світлиною на пам’ять, та братською пісною трапезою для гостей.
Прес-служба Хмельницько-Кам’янець-Подільської єпархії // Uaoc.km.ua
