процедурою нагородження. Оскільки згадана публікація вийшла в друк у значно скороченому вигляді, аніж це було заплановано, читачі «Автокефалії» сьогодні мають унікальну нагоду ознайомитись з повним текстом інтерв’ю.
- У яких випадках Церква возносить отців до сану Митрополита? Що для цього потрібно? Хто має проголосувати, затвердити таке рішення? Як це було у випадку митрополита Макарія?
Одразу слід зауважити, що сьогодні церковна практика щодо цього у помісних Церквах світу абсолютно різна. Скажімо, у Вселенській Константинопольській Церкві, за давньою традицією багатьох елліністичних церков, сан митрополита отримують абсолютно всі керуючі єпархіальні архієреї, без винятку. Всі вікарні (помічники) – носять сан єпископа. Ще раніше, в давнину, митрополича гідність була не стільки нагородою священнослужителя, як ми це маємо нині, скільки звичайною констатацією його посади. Митрополит – це керуючий певної області – митрополії.
На сьогодні Українська Автокефальна Православна Церква виробила власне, унікальне розуміння ієрархічної драбини; і ось в чому воно полягає. Після смерті Святійшого Патріарха Димитрія (Яреми) (він помер 25 грудня 2000 року), ієрархи нашої Церкви не побачили жодної потреби в терміновому поставленні свого нового Предстоятеля у сан Патріарха. І таке переконання в УАПЦ зберігається ось уже одинадцять років. Очевидно, що існування Патріарха в Церкві з невизначеним канонічним статусом не лише не допомогло б у вирішенні й без того складної ситуації роз’єднання Церкви, але ще й більше цю ситуацію і заплутало б.
Нині ми маємо вже кілька чоловіків, які одночасно називають себе «українськими патріархами», хоча ця гідність є ними прийнята безпідставно, і не має під собою жодних історичних, чи богословських обґрунтувань. І взагалі, Патріарх – це коли єдиний батько для всіх, а не для певної категорії людей. Вселенське Православ’я про цих осіб нічого не чуло. У той же час, Першоієрарх УАПЦ сьогодні носить титул «митрополита Київського і всієї України».
Я почав цю відповідь дещо здалеку, однак, це було конче необхідно нам для того, щоб ми знайшли відповідь на ваше питання. Отже, гідність митрополита на сьогодні, як і раніше це було в українській Церкві – це найвища ієрархічна нагорода єпископа. Щоправда, в окремих помісних Церквах митрополит ще може мати окремі символи гідності, які вирізняли б його під час богослужінь посеред інших єпископів, однак всі вони не є суттєві, у порівнянні з його саном. Маю на увазі право носіння другої панагії, церковні ордени, або інші відзнаки.
Сьогодні титул митрополита – це друга, і найвища після сану архиєпископа нагорода архиєрея. Зазвичай, такі підвищення є дуже рідкісними, і особливо значимими не лише для конкретної людини, але для всієї Церковної повноти. Митрополитів у Церкві не може бути багато. До цього дня, окрім Предстоятеля, в УАПЦ було лише два митрополити. Відтепер – їх вже троє. Зазвичай, будь-яке чергове підвищення по церковній ієрархічній драбині – це наслідок доброї та бездоганної праці, конкретні плоди якої є очевидними і для народу Божого, і для тих осіб, що компетентні давати такі нагороди. Скажімо, для священика нагороди дає єпископ, а для єпископа – Собор єпископів.
В цьому конкретному випадку рішення про піднесення архиєпископа Макарія у сан митрополита прийняв останній Архиєрейський Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що відбувся 25 травня 2011 року на Тернопільщині. За пропозицією Предстоятеля УАПЦ, Блаженнійшого Мефодія, митрополита Київського і всієї України, багаторічна праця на користь Церкви владики Макарія була відзначена усіма нашими архиєреями. Так, владика Макарій приїхав у Тернопіль архиєпископом, а повернувся у Львів уже митрополитом.
- Які нові обов’язки та права це передбачає?
Ну, власне, якихось кардинально інших прав, чи то обов’язків у владики-митрополита Макарія не з’явилось. Просто тепер від Його Високопреосвященства Церква чекає на ще більшу ревність, чесніть, любов та відданість Церкві, ніж це було раніше. Як в армії і від солдата, і від генерала вимагають однаково – лише максимуму, так і в Церкві – і від простого священика, і від митрополита вимагається максимального розуміння свого місця, і ролі в Церкві. Хоча, зрозуміло, що тягар митрополита набагато складніший, важчий і відповідальніший за священичий. В Церкві Христовій жодна нагорода – це не підстава для гордості. Це лише слабенька ознака того, що просто люди помічають твою працю. То ж, нині можна лише побажати кожному священнослужителю, щоб всі наші земні нагороди не замінили собою нагород небесних. Бо кому більше дано – з того більше і в свій час спитають.
- Розкажіть кілька слів про Архиєпископа: скільки часу він вже очолює Архиєпархію? Скільки йому років? Де народився?
Митрополит Макарій Малетич – нині вже один з найстаріших ієрархів УАПЦ. Народився Владика в 1944 році, у с. Красне Турківського району Львівської області. В 1975 році був висвячений на священика. У 1993 р. полишив РПЦ. У 1997 р. архімандрита Макарія було рукоположено в сан єпископа УАПЦ, і призначено на Львівську кафедру. З того часу, і до сьогодні, митрополит Макарій ревно трудиться на ниві Христовій на своїй малій батьківщині – Львівщині. Разом з цим, свого часу, Владиці доручили керівництво і Рівненською, Волинською та Таврійською єпархіями.
Як на мене, надзвичайно знаменним є той факт, що архиєпископ Макарій отримав свій білий клобук саме з ініціативи одного з трьох ієрархів, котрі свого часу поставляли його на єпископа – Блаженнійшого Митрополита Мефодія. Патріарх Димитрій, на жаль, до цього часу не дочекав. А ще інший ієрарх давно покинув УАПЦ, і, як не дивно, став засновником власної релігійної секти.
Піднесення архиєпископа Макарія до гідності митрополита – це ще один крок, для утвердження нашої святої Церкви. І ми сподіваємось, що і архієрей, і вся львівська паства, по-достоїнству, і з відповідальністю сприймуть цю нагороду.
Особисто я мав можливість одним із перших привітати митрополита із заслуженим підвищенням, оскільки з благословення Предстоятеля УАПЦ я виконував послух секретаря Архиєрейського Собору УАПЦ. Однак, користуючись цією чудовою нагодою, хотів би сьогодні ще раз, але тепер уже публічно, привітати Високопреосвященного Владику-миитрополита Макарія від імені нашого Місіонерського відділу, який я очолюю, та усіх священнослужителів та мирян УАПЦ. Дай Бог, йому ще багато років потрудитись на благо Рідної Церкви та України, і завжди бути прикладом для єпископату, священства, чернецтва та мирян у вірі, слові, та житті.
Знаєте, люди надзвичайно пильно спостерігають за поведінкою священнослужителів, і монахів. Та тим більше вони спостерігають і пильнують за кожним словом будь-якого архиєрея. І це, звісно, теж, частина важкого митрополичого хреста. Те, що люди прощають солдатам, не прощається генералам. І, здається, зовсім не випадково, ознакою митрополита є не чорний, а білий клобук – який дуже швидко може забруднитись, якщо його не шанувати, і не ставитись до нього з належною відповідальністю. Дай Бог митрополиту Макарію натхненної святительської мудрості та поміркованості. А коли буде це – любов і повага пастви та всієї братії його неодмінно будуть супроводжувати не лише до останнього дня його життя, але й у далеко у вічності. Помагай Йому Бог!
