те, що я пишу. Причому, адекватною реакцією я називаю не лише ту, де мене тільки хвалять і возвеличують. Просто, я надзвичайно ціную людей, які (хоча б) намагаються розуміти те, що я хочу усім їм донести.
(Тут я особливо попрошу, не перекручувати мої слова, роблячи їх ключовими у критиці моїх постів. Звісно, що я не пишу заради марнославства, заробітку чи відгуків. Однак, хто захоче, без проблем побачить цьому в тексті лише те, що захоче. Наприклад, ось те, як я неправильно тут порозставляв коми. )
Так от, в цьому зв'язку, мені надзвичайно імпонує реакція на мій останній пост незнайомого мені раніше блогера пана Ігоря Лубянова. На жаль, мені поки зовсім невідомо хто цей прекрасний апологет папства, а для мене ще й досі - таємничий незнайомець. От він перейнявся тим, що я написав, і цим одним вже мені надзвичайно сподобався. Поки я навіть не буду особливо наголошувати, що майже всі його міркування по темі - невірні, тому і у своїй суперечці зі мною він швидше схожий не на правдолюбивого Дон Кіхота, а на товстого лінивого кота, який чомусь заздрісно відганяє великого добермана від його ж блюдечка з молоком. Причому, сам я ж тут зовсім не доберман. І до речі, у цьому ви зараз будете мати нагоду переконатися особисто :).
До початку відповідей по суті звинувачень на свою адресу, хочу одразу підкреслити кілька своїх принципових речей. Я вкотре підкреслюю, що сам я надзвичайно люблю католиків, однак, й дісно, вважаю католицизм – як систему їхніх поглядів шкідливою, помилковою, та в принципі – антихристиянською по своїй суті. То ж, всю цю неймовірну кількість лайна від католиків в коментарях я отримав цілком несправедливо. Чому саме це так – ми будемо з вами максимально детально говорити згодом.
Багато моїх друзів, родичів та добрих знайомих є прибічниками уніатизму, або ж папства. Однак, це зовсім не заважає мені їх любити. Навпаки – вже не як блогер, а як священик, я з болем у серці розцінюю їхні духовні заблудження як очевидну хворобу душі, що суттєво заважає таким людям прийти до Бога. Тому, вважаю своїм прямим християнським обов'язком постійно й в усьому допомагати таким людям віднайти загублену Істину. Бо зі Святого Писання ми з вами добре знаємо, що не кожен хто каже Господи, Господи, увійде у Царство Небесне (Мф.7:21). А часом, навіть здійснені чуда не будуть абсолютно нічого говорити на користь чиєїсь віри, чи приналежності до правдивої Церкви (Мф.7:22-23). Багато добрих католиків і не здогадуються, що їх ведуть в нікуди. (Маю надію, ви розумієте яке саме я слово тут опустив :)
Для атеїстів, язичників, та інших цинічних безбожників, я ще додатково підкреслю, що в таких суперечках мене зовсім не цікавить "церковна каса", чи будь яка інша меркантильна вигода. Це може бути цікаво лише для обмежених матеріалістів, подібних вам самим. Офіційно заявляю, що як священик я згоден все своє життя цілком безкоштовно духовно опікуватися католиками, які побажають відректися від насаджених їм раніше латинських єресей, та богословських заблуджень. Причому, також зазначу, що станом на 23 липня 2011 р. не існує жодного догмату Древньої Церкви, який би не був спотворений мертвою і безумною папською схоластикою.
Дійсно, між католиками і православними явно більше схожості ніж з буддистами, чи мусульманами. Одначе, усім нам далі треба бути чесним і послідовними, та визнати, що при ретельному вивченні Церковного Передання висновок може бути лише один – сам католицизм давно відійшов від апостольської чистости віри, і з плином часу намагається не просто видавати власні духовні збочення за норму, але й прагне насадити їх всьому світу як щось цілком прийнятне, добре, та корисне.
Для мене питання віри та правильних християнських світоглядних орієнтирів - це зовсім не чергова інтелектуальна примха, чи якась буденна тема для запису у блозі. Насправді, це ті речі, які реально впливають на моє життя уже багато років, з яких близко півтора десятка я - православний священнослужитель. Навіть мені самому очевидно, що я зовсім не ідеал проповідника, і навіть не Апостол, який однією своєю проповіддю міг проводити до Христа тисячі нових християн. Насправді, мені й ці тисячі не потрібні. (Це я для більшого ефекту так кажу :). Якщо, хоча б двоє, чи троє зрозуміють, що все написане мною було реально мною пережито, і жило раніше не тільки в голові, але й і у моєму серці - як буду просто щасливий.
В цьому зв'язку, одразу, зауважу певну блогерську нечистоплотність пана Ігора. Як людина з вищою освітою, я намагаюсь писати в блоги саме публіцистичним стилем, так як це належить робити блогерам. В той же час, Ігор критикуючи мене почав писати чужі цитати і посилання, перейшовши, нібито, на науковий, більш переконливий в даному випадку стиль. Мені це не сподобалось в принципі. Однак, тепер, оскільки правила помінялись, вважаю своїм повним правом поступити і собі так само. Коли я пишу в блог, то я не цитую книжок та конспектів з семінарії, а всього лиш записую власні, повторю, власні думки. При чому, ті які в першу чергу базуються на вченні Церкви, а не на особистих фантазіях. Тепер, як людина яка любить автентичне християнське богослів'я, посилаючись на інших церковних авторитетів, я з радістю розповім вам про те, у що ж вірять православні, і чому помиляються католики.
Ще раз переглянув усі теми, яких ми прямо чи опосередковано торкнулися у наших постах. Очевидно, для того щоб хоча б якось ґрунтовно обговорити їх, нам з вами треба буде провести не одну зустріч. В іншому випадку, ми ризикуємо поринути у дуель поверхневих і нецікавих аргументів, які будуть мати якесь значення лише на емоційному рівні. А мені, як переконаному православному християнину, та ще й священику, що походить з давньої католицької фамілії, надзвичайно важливо не лише сказати, що усі католики ду'рні, та невігласи. Мені надзвичайно важливо, щоб під впливом наведених мною максимально чітких аргументів це зрозуміли і вони самі, фактично, без мене. Здається, що при достатній чесності останніх це й справді можливо.
В іншому випадку, кожен новий мій аргумент буде їх лише озлобляти, та викликати до мене тільки ненависть, та відразу. От така розмова реально немає жодного сенсу. Хіба лишень вона буде потрібна для самоствердження її учасників, кожен з яких по її завершенні все одно буде вважати себе очевидним і єдиним переможцем. То ж одразу тут і скажу. Релігійно-богословські суперечки для мене не спорт, і не розвага. Як християнин я даю відповіді кожному, хто запитує мене в чому моя віра та надія (1 Пт.3 :15). Унікальний результат може гарантувати лише Господь Бог, якщо, звісно, лише буде вважати за це потрібне.
Якось до мене зателефонувала одна малознайома гнівна жіночка, та довго і голосно емоціями властивими її жіночій природі переконувала мене у тому, що Ісус Христос Інтернету не читає. Я ж і тоді, і тепер цьому вперто не вірю...
"Про патріярха без патріяршества"
Даруйте, за такий довгий вступ, однак, на мою скромну думку, він нам надзвичайно необхідний. Я забрав у вас вже і так багато часу, тож сьогодні по суті хочу дуже коротко звернути увагу лише на один, з найбільш очевидних прикладів уніатського лукавства. Якщо буде потрібно - ми повернемось до цієї теми, і продовжимо її детальніше.
На даний час Українська Греко-Католицька Церква не отримала від Папи статусу патріархату, і в принципі, невідомо як скоро його отримає. Однак, це зовсім не заважає уніатам вперто називати свого очільника "патріархом". Офіційний титул предстоятеля – Верховний Архиєпископ Києво-Галицький. Саме так і кардинала Гузара, і Святослава Шевчука величали самі Римські архиєреї.
А ось, що свідчить про це канонічне право католицької Церкви.
Канон 43 – "Єпископ Римської Церкви, в якому перебуває доручення, дане Господом самому Петрові, першому з Апостолів, і яке має бути передане його наступникам, є главою Колегії Єпископів, Заступником Христа і Пастирем усієї Церкви тут на землі. Тому силою свого уряду він має найвищу, повну, безпосередню і загальну звичайну владу в Церкві, яку може завжди вільно виконувати."
Кан. 46 § 2. Участь Патріярхів та інших Ієрархів, що очолюють Церкви свого права, у Синоді Єпископів регулюється спеціяльними нормами, встановленими самим Римським Архієреєм.
Отже, тут вкотре повторюється ключова думка католицької свідомості : Папа Римський – єдиний і безумовний церковний лідер у католицькій церкві, єдиний необмежений у своїй владі монарх, що сам тримає у своєму підпорядкуванню і духовну, і світську владу на землі. Всі інші (католицькі) Патріярхи та ієрархи можуть діяти лише, як безумовно підлеглі особи, виключно з дозволу та благословення Папи.
Я не буду зараз звертати увагу боголюбивих читачів на всю безглуздість Папських зазіхань та претензій на власну виключну роль в історії землі та Неба. Допустимо, що усі Папи Римські й справді від Апостола Петра були вікаріями – намісниками-заступниками Ісуса Христа на землі. Нехай це так і було б. (Про те, які були папи насправді, ми з вами ще поговоримо обов'язково далі.) Питання в іншому. Якщо нині папа – земний католицький бог, то на якій підставі сьогодні фанатичні уніати наважилися виступити проти свого Верховного Понтифіка, та власне, Патріарха Заходу, самовільно приписуючи собі те, що їм поки не належить. До речі, сам Бенедикт 16 не так вже й давно від цього свого офіційного титулу таки відмовився. А от патріярх-митрополит-архиєпископ Шевчук – навпаки – його собі самовільно приписав.
Кожен, хто сьогодні використовує титул "Патріярха" щодо глави УГКЦ безумовно лукавить і помиляється.
- В першу чергу - догматично, оскільки цим зневажається католицьке вчення про саму природу Церкви і примат Папи.
- По-друге - канонічно, бо порушує приписи Кодексу Канонів Східних Церков (ККСЦ).
- По-третє - аскетично, бо це є прямим свідченням гордиливого самозахоплення даного титулу, в пошуку пустого возвеличення і марнославства.
- По-четверте - морально. Розповсюджуючи свідому брехню про те, що глава УГКЦ уже, виявляється, "Патріярх", ця людина і сама бреше, і опосередковано вчить про це брехати інших.
Таким чином, розглядаючи сучасні намагання уніатської ієрархії, а з ними і всіх фанатично налаштованих вірних, здобути патріарший статус Церкви через самопроголошення свого лідера Патріархом маємо конкретне свідчення низької християнської культури, та абсолютного нерозуміння суті духовного життя. Те що колись і Римські Папи проголосили себе "Приємниками Князя Апостолів" і "Суверенами" зовсім не дає права українським католиками повторювати ними цей, доволі, трагічний шлях. Все одно, гордість до раю ще нікого не привела.
Правда, я зовсім не виключаю ймовірності того, що під певним тиском українських уніатів, наших політиків, та спонсорів, Папська курія колись вимушена буде надати оцей "патріярхат" усім жителям святоюрської гори Львова. В принципі, якщо міркувати з кількості наших запроданців-яничар, що зрадили свою козацьку і прадідівську віру св.Володимира, то їх й справді – найбільше в світі. А кількість, це вже, погодьтесь, поважний аргумент. Це вам не католицькі патріярхи Венеції, Єрусалиму, чи Ліссабону. А зрадники віри і Христа - це, звісно, наш всеукраїнський сором. Бо як любить часто повторювати наш Предстоятель : "зрадників приймають, але зрадниками й гидують".
Особливо виглядає кумедно, коли уніати щоб не називати занадто часто свого Першоієрарха – архиєпископом, у своїх наукових публікаціях чи у ЗМІ пишуть, що він просто - "Блаженнійший Святослав", або ще простіше – "Святослав Шевчук". Немов би він якась випадкова людина в церкві, і немає там законного сану "Верховного Архиєпископа". Бачите, чисто психологічно, для уніатів потрібно, щоб люди не звикали до титулу Святослава Шевчука саме як архиєпископа, навіть коли і "Верховного". Треба щоб потім, коли він врешті стане патріярхом (якщо, лише таки стане), жодних запитань про це ні в кого не виникало. Людину обдурити це просто. Всю церкву обдурити - ще простіше. Особливо, для загальної користі цієї ж церкви. От Ігор мені тут зауважував, що я у своїму попердньому пості зухвало відрізнив християн від уніатів. І знаєте, я таки не помилився. Різниця між ними дуже проста – для християн такі низькі і помітні, навіть сторонньому спостерігачеві, маніпуляції людською свідомістю неприпустимі в жодному разі.
Так от. Лише тоді, коли сам Бенедикт 16, 17, чи то вже 23 сам офіційно проголосить про те, що Святослав – нарешті патріарх, тоді я і сам його так назву, і прийму цю його назву від всіх інших ієрархів, мирян та блогерів. Ну, а поки-що, цей весь маскарад пригадує мені книгарню, де в розділі "Релігія та Філософія" на першому місті виставлені книги "Біблія сексу", "Біблія куховарства", "Десять заповідей молодим дівчатам". Вся біда католицької свідомості - будівництво церкви по формі і видимій могутності, а не по суті Церкви Христової. Тому, браття, поки ще не пізно, повертайтесь до рідного дому – до Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Вас тут чекають без того лукавства, до якого ви вже так звикли за 500 років.
Ну, і завершу сьогоднішню розмову думкою одного з найбільших наших святих, засновника Києво-Печерської лаври, Преподобного Феодосія Печерського (+ 1074): "Безліччю єресей своїх вони (латиняни) всю землю збезчестили... Немає життя вічного у вірі латинській" Переконанний, що Святий Феодосій як ніхто розумів справжній сенс Християнства. Набагато краще за блогера Ігоря Лубянова, якому я щиро бажаю многая і благая літа. Ну, і звісно, чесності та розуму в самому головному - в питаннях Віри, та Церкви.
