професіонали. Їм добре платять за роботу, за що вони й цінують її, та прагнуть у своїх дослідженнях бути якомога відвертішими. А отже, працюючи за гроші, вони в першу чергу працюють за власний авторитет.
Не варто їх плутати із сотнями наших вітчизняних "замовних" статистичних компаній, які, здається, створені саме для того, щоб провести гучне замовне дослідження, і одразу ж зникнути подалі від людських очей. Саме такі компанії, скажімо, на замовлення київського патріархату відраховують їм 90-відсоткову долю православних віруючих, а для московського дарують ще й більший відсоток.
Усе залежить, напевне, від суми їхнього контракту.
Хоча здоровий глузд усе частіше змушує нас сумніватись в усіх тих цифрах. Одначе, не будемо далеко відходити від нашої основної теми.
Так от. Як свідчить непідкупна статистика, Росія все ближче до свого фіналу. Цифри красномовніше від букв свідчать, що в них там реально все погано. Дуже погано. І якщо тамтешній Думі та обидвом президентам не взятись за справу рішуче й негайно, доброго "завтра" для нашого північного сусіда може й не бути.
Звісно, мій "западенський" характер міг би пропустити повз вуха усі ці російські страхіття. Навіть, не дивлячись на те, що сусіди є сусіди, і з ними треба якщо й не любитися, то хоча б не ворогувати. Однак, знаєте, тут випливає ще й ось яка річ.
Справа в тому, що наші "братья-славьянє", анітрохи не засоромившись, вирішили покращити своє становище за наш рахунок.
Для термінової боротьби за власне виживання добрими сусідами було залучено цілий арсенал можливостей. Московські стратеги в пошуках свого не гребують уже нічим - ні явним шантажем, ні політичними провокаціями, ні психологічними маніпуляціями. Особливо показовими в цьому плані є псевдоправославні релігійні війни.
Я вжив тут слово "псевдоправослав'я", оскільки, будучи саме православним християнином, можу засвідчити, що до автентичного православ'я політика московського патріархату жодного іншого відношення не має. За виключенням того, що суперечить йому, і бореться з ним.
На наших очах відбулась, та й далі продовжує відбуватись дуже тонка, однак, надзвичайно показова підміна. Московський патріарх із заздрощів до своїх найбільших суперників у Стамбулі та Ватикані намагається з першого серед єпископів Росії стати понад-державним імператором всепланетарного масштабу.
Для цього агітаційна машина нещодавно народила навіть чергову казку, зведену тепер у ранг майже державної офіційної ідеології.
Теорія про "Руський мир", якусь невидиму особливу духовну єдність між слов'янськими народами, сьогодні вже на повному серйозі проповідується устами найвищих релігійних та політичних діячів Росії. Причому, підкреслю, "духовну єдність" з "правильно" визначеною Москвою ієрархією.
Треба особливо сказати, що наші з вами українські політики - досить аморфні в цьому питання тіла. А вони, як це притаманне всім хімічним аморфним видам, не мають власних форм. Зате, мають якусь дивну і вроджену природу для того, щоб набирати форми і поглядів, виключно згідно ідеології правлячої на цей день верхівки.
Отож, чуючи про нові для себе речі, а, як чудово видно, для них будь-які речі є новими, одразу ж із завзяттям беруться їх виконувати. А це, на думку багатьох чесних українців, не плутати з депутатами, досить не здорове явище. Особливо в наші непрості часи пост-ющенковості, та пост-незалежності.
І ось уже не за горами і черговий, уже третій, візит московського патріарха до України. Який вкотре пригадає всім українцям, що ми насправді - колонія московського самодержав'я, що наша мова - це лише невдалий польський діалект, а предстоятель УПЦ - усього лиш звичайний єпископ однієї із сотень єпархій РПЦ МП.
Ця пісня вже давно не нова. Їй мало хто буде дивуватися, ані слухачі, ані виконавці.
А от що буде дивувати постійно будь-якого мислячого громадянина України, так це відверта, даруйте, тупість тисячі "псевдоправославних тушок", "клікуш", які вийдуть на свої майдани вітати товариша в білій шапочці, годинником марки "Брегет" за тридцять тисяч єврів, та з панагією вартістю десь у півсела.
У нас у крові сидить якась дивна вікова звичка - завжди люб'язно вітати власних загарбників хлібом-сіллю.
Сьогодні ще важко сказати конкретно, що ж саме принесе нам цей візит. Однак, треба чітко усвідомити, що він може принести нам набагато більше політичних небезпек, аніж можна уявити. І от чим більше ви будете чути про те, що цей візит, як і раніше, буде суто "пастирським", "місіонерським", тим менше в це вірте.
Здається, справжні місіонери розпочинали свою працю з вивчення мови того народу, який планувати просвітити. А тут, видно, у заїжджого духовенства глобальна місія якась інша. Чи не політична часом?
Не хотілося б сплутати українську гостинність зі зрадою власних національних інтересів.
Автор цих рядків свято переконаний, що Україна не тоді зрадила свої національні інтереси, коли віддала росіянам Крим та Чорноморський флот на багато років наперед. А тоді, коли віддала їм назавжди Почаїв і Києво-Печерську лавру. І той, хто нині вперто не розуміє різниці між духовним поневоленням і фізичним - не вартий зовсім ніякої поваги.
Що ж нині очікують православні українці від візиту московського агітатора? Нічого доброго.
Так, як і не очікують нічого доброго від української влади, яка чомусь забуває прості життєві істини. Адже наш народ у принципі нічого не має проти її проросійської державної політики. Однак якщо наша влада стане ще й протиукраїнською - народ знову вийде на майдани. І вже не за гроші, а за ідею.
І тоді його проконтролювати стане неможливо.
Не треба бути особливо розумним, щоб стверджувати очевидну річ: нам не потрібне кровопролиття на національному, чи релігійному ґрунті. Тому, усім краще бути особливо обережним, так часто запрошуючи політиків такого рівня на наші, рідні, та що там приховувати - українсько-канонічні території.
На Таємній вечері колись Спаситель наш Ісус Христос сказав своєму зраднику Іуді: "Що ти робиш - роби швидше..." (Ів 13:27).
То, можливо, нам зовсім і не варто сперечатися з історією, воювати із млиновими жорнами? Можливо, й справді, нехай кожен із тих людей, які ще здатні мислити, на власному досвіді, до кінця, остаточно, переконаються в тому, що ніхто краще нас самих, наш народ, нашу мову, нашу землю та наші батьківські традиції любити ніколи не буде?!
Нехай усі ті тисячі, що будуть завтра рвати горло й кричати "Наш патріарх Кірілл" зрозуміють, нарешті, хто є хто, чому й до кого він справді приїздив.
Ну, а поки ми маємо те що маємо... Бачили очі, що купували, і бачили руки за кого кидали бюлетеня...
І попри все це, чомусь дуже хочеться вірити: ми з вами ще станемо свідками часу, коли українські інтереси в Україні будуть захищати не лише ялинкові вінки.
Помагай нам, Боже, нарешті, піднятись з колін!
Протоієрей Євген Заплетнюк, спеціально для УП
