душевні вади завжди розглядались християнською спільнотою як один з найвагоміших аргументів для відмови кандидату в рукоположенні.
І він ізвів очі свої та й побачив (Бут.18 :2)
Звісно, тут варто робити різницю не лише між різними хворобами, але й між станами однієї й тієї ж хвороби в однієї й тієї ж людини. На жаль, навіть своїх служителів Господь не вберіг від хвороб та фізичних недоліків. Пригадуєте, в посланні апостол Павло скаржився, що Господь дав йому «жало в плоть» і «посланця сатани» (2 Кор.12:7). За давньою традицію тлумачення цього фрагменту, ми розуміємо це «жало в плоті» саме як якусь Павлову хворобу очей. Очевидно, що Апостолу, який жив у шістдесятих роках першого віку, були реально недоступні всі вигоди сучасної нам офтальмології. Однак, як зауважив той самий Апостол, ця фізична хвороба дала йому можливість набути об’єктивної духовної користі для себе.
З курсу аскетики та взагалі усієї святоотцівської писемності про це можна дізнатись більш детально. Святі Отці багато навчали нас того, як свої тілесні, фізичні вади й проблеми можна з Божою поміччю перевтілити в не менш реальну та цілком конкретну користь для своїх душ.У руслі піднятої тематики актуалізуються декілька практичних аспектів в пастирській діяльності.
Багато молодих священнослужителів мають поганий зір і змушені носити окуляри. Що стосується старших, то фактично майже всі вони з огляду на особливості нашого тлінного тіла рано чи пізно звертаються до окуліста й попри все одягають окуляри.
Причому в декого з кліриків може настати такий час, коли без окулярів реально богослужіння він відправити не зможе. Не буду зараз говорити про винятки з правил, зупиняючи вашу увагу на фактах воістину чудових (від слова чудо!) можливостей сучасної мікрохірургії ока, де буквально за кілька секунд вам зможуть повернути втрачений зір майже будь-якого рівня складності. Відзначу заодно й відомий в історії протилежний випадок, коли святитель Лука Кримський в останні свої роки життя майже цілком осліп і відправляв богослужіння по пам’яті. Ми ж будьмо реалістами, жодним чином не кидаючись із крайнощів у крайнощі.
А реалісти свій поганий зір сьогодні компенсують носінням окулярів або ж контактних лінз. Причому останні, незважаючи на їх історично поважний вік, - ще з початку 19 століття, - і досі багато-хто сприймає як щось екзотичне чи занадто екстравагантне, щоб ними регулярно користуватися православним християнам. Насправді мої рекомендації клірикам дуже прості й очевидні. Священик, носячи окуляри, повинен завжди обирати найбільш оптимальну форму оправи, яка була б одночасно і скромна, і практична. Справжній пастир, який турбується про те, щоб через його конкретну фізичну ваду якогось дня не було зірвано богослужіння, має потурбуватись про те, щоб у нього завжди була «зайва» пара окулярів. Насправді це не параноя, а звичайне й практичне ставлення до непередбачуваного людського життя.
Повірте, достатньо того, щоб лише невеликий гвинтик вискочив із дужки оправи священика, і його богослужіння може бути зірваним. Тому, очевидно, краще подумати про все заздалегідь, «підстрахуватися», маючи все під руками. Тож добре буде, якщо священик матимеме декілька пар окулярів, причому щоб одна з них була очевидно кращої якості - без намотаного скотчу й з однаковими дужками. Дуже часто зустріч з важливими світськими людьми, державними чиновниками, високопосадовцями, бізнесменами-меценатами вимагає від вас гідної презентації Церкви. А це, як відомо, починається з гідного зовнішнього вигляду самого служителя. І головний убір, і ряса, і підрясник, і взуття, і окуляри, і навіть папка та ручка в нього має свідчити про те, що людина себе поважає. А якщо вона поважає себе, то добре знає й те, як поважати свого співрозмовника.
Ці речі не мають нав’язливо демонструвати чи якось штучно підкреслювати ваше бажання стати представником зовсім іншого суспільного прошарку, аніж ви є. Таким людям підходить чудове слово «сноб». Будь-ласка, потрудіться в словниках дізнатись етимологію, значення цього слова. Цілком можливо, що когось воно зможе витверезити й отямити. Все ж таки люди й досі зустрічають вас за зовнішнім виглядом, а проводжають за розумом. Завдання ж нашого курсу – зробити так, щоб нас і зустрічали, й проводжали лише з добрими враженнями.
Далі. Є таке поняття, як окуляри-хамелеони. Багато священиків носять їх постійно: тоді, коли це потрібно, і тоді, коли це є це абсолютно зайвим. Головне їх призначення – «самостійно» змінювати колір лінз на темніший, якщо вони потравляють на джерело інтенсивнішого світла. Порада тут одна – не зловживайте «чорними» окулярами. Вони доречні, лише коли справді дуже багато світла або коли є потреба приховати певні фізичні недоліки чи явні хвороби очей у священика.
У решті випадків окуляри з затемненими лінзами на рівні підсвідомості говорять вашим парафіянам про те, що ви щось від них приховуєте : або синець під оком, або «п’яні» очі, або просто хочете себе видати за іншу людину, замаскуватися. Словом, за давнім стереотипом, людина в чорних окулярах не варта довіри, вона явно лукавить і насправді від вас щось приховує. Як поєднати в одне ціле подібне народне уявлення з вашою високою священицькою гідністю – наука поки відповіді не має.
Ну, а що стосується носіння священиками контактних лінз, то тут можна відзначити лише один важливий аспект. Нині все більшу популярність у народі отримують лінзи, які дають можливість людині поміняти не лише поганий зір на добрий, але й колір цих самих очей. Для людей, які шукають модних тенденцій, – такий факт є надзвичайно спокусливим, бо не тільки дає можливість вдало підібрати колір краватки до черевиків, але навіть і колір очей узгодити з кольором свого костюма. Сподіваюсь, що більшість з нас не переймаються такими дрібницями.
Справжньому й нелінивому священику думати про таке просто ніколи. Якщо ж він про це думає, то швидше за все він не гідний свого сану. І не тому, що в нього поганий зір, а тому, що параноїкам бути священнослужителями категорично не рекомендується.
