прагне Христа, і прагне пізнати Бога.
В повній мірі пізнати Бога ми не можемо. Але в тій мірі наскільки це можливо ми не тільки можемо пізнати Бога, ми мусимо це робити, як християни; і пізнання Бога є нашим безпосереднім обов’язком і перед Богом, і перед Церквою, і перед нашими ближніми. Тому що пізнання Бога – тобто відповіді на питання Хто Він є, що Він від нас вимагає, повинні бути готовими. Ми з вами повинні знати, для чого ми живемо, і як ми повинні облаштовувати своє життя тут на землі, щоб догодити Богові.
В нинішнє свято – одне з дванадцяти найбільших свят у християнському році Церква звертає нашу увагу не на яблука, не на інші плоди або квіти. Церква звертає нашу увагу на Господа нашого Ісуса Христа, Який у Своїй славі преобразився і змінився, і показав Своє Божество, будучи одночасно також правдивою Людиною і правдивим Богом.
Сьогодні ми маємо свято, яке змушує кожного з нас, дивлячись на цього пре ображеного Христа, подивитися і на своє власне серце. Коли підходили останні часи перебування Христа на землі, коли завершилася Його трирічна проповідь, то Він багато розповідав Своїм учням про те, що Йому належить піти в Єрусалим, постраждати там, будучи зрадженим найближчим Своїм учнем, і, врешті, віддати Своє життя на Голгофі. І ці страшні слова, які Він говорив людям, могли дуже сильно засмутити і розчарувати, навіть привести до маловірства самих апостолів.
Тому, щоб підкріпити апостолів і всіх Своїх учнів на їхньому шляху (який також буде хресним), Він взяв з Собою трьох найближчих учнів – Якова, Іоана і Петра, зійшов на Гору Фаворську, де преобразився. Ми з вами щойно чули, що Його обличчя стало немов сонце, а одежа – біла як сніг. Він показав частину Свого Божества настільки, наскільки наш людський грішний рід може це зрозуміти.
«Бога не бачив ніхто і ніколи», - пише апостол Іоан Богослов. А ще зі Старого Заповіту ми знаємо, що Бога ніхто не може побачити і лишитися при тому живим. Тому що ця Божа святість, ця Божа чистота, це опаляючий вогонь, опалює все нечисте, яке зустрічається на його шляху. Так і ми з вами, якби побачили сьогодні лицем до лиця Бога, були б спалені Його праведністю; тому що наше життя і природа наповнені гріхом. І так, як все нечисте біжить від чистого – так і людина не може повною мірою пізнати Бога, але тільки тою, ніскільки вона сама намагається наблизитись до Нього, і працює над своїм духовним вдосконаленням. І ми чули в євангельському читанні про те, що Бог показав славу Свою скільки можна було також тим Його учням.
Сьогодні ми прийшли до храмів Божих для того, щоб ще раз згадати цю подію, і самим пережити її разом з апостолами. Тому що Христос, Який преобразився, в особах цих трьох апостолів і старозавітніх пророків немов би обійняв Собою всю Церкву Христову. Святі Отці невипадково пов’язують присутніх на Преображенні з людьми, котрі будуть жити, або жили, і населятимуть, і населяли Церкву Христову споконвіків і до нашого часу. Апостол Петро був прикладом гарячої віри, апостол Яків був прикладом гарячої надії, а апостол Іоан Богослов був прикладом гарячої любові. Таким чином ці три чесноти поєдналися в апостолах Божих, які були взяті Ним на Гору Фаворську.
Так само ми чули і про старозавітніх праведників. Їхня доля також цікава, і ми знаємо про те, що Мойсей в той час був старозавітнім праведником, але він чекав свого часу в пеклі, оскільки Божа жертва ще не була принесена на Голгофі. Але за те був Ілля, який був узятий Богом на Небо до Раю ще за свого земного життя. І так, подивіться, на горі Фавор поєдналися представники всього світу: ті хто мали віру, ті хто мали надію, ті хто мали любов, ті хто були в пеклі – як Мойсей, і ті хто були в Раю – як Ілля.
Господь Бог Своїм преображенням показав нам власне Божество. Що це означає для нас? Яким є зміст цього свята, і який висновок з цього можна зробити? Тільки один: якщо ми тепер знаємо, що Ісус Христос був не просто людиною, але й Богом, то ми й повинні слухати Його, як Бога, а не як просту людину. Якщо ми знаємо, що Господь Ісус Христос прийшов у цей світ для того, щоб дарувати нам життя вічне, то ми повинні і слухати Його, і йти за Ним, щоб оте життя вічне отримати. Адже Господь Бог-Отець сказав: «Це Син Мій улюблений. Його слухайте». І якщо вже Сам Бог сказав нам, що треба слухати Ісуса Христа, то що може бути важливіше? Які виправдання можуть лунати з наших уст? Чому ми не можемо слухати Бога, які виправдання можуть бути в таких людей сьогодні? Ми з вами завжди повинні роздумувати над цим.
В Церкві є таке давнє передання і традиція, за якими акторів не ховали за християнським звичаєм. Їх ховали без священика, і поза межами християнських цвинтарів – як самогубців. Чому так? Чому Церква вважала, що їх не можна ховати разом зі всіма рештою людей? Справа в тому, що актори – це ті люди, які грають ролі інших людей. Вони, будучи одними, видають себе за інших. І Церква Христова, яка дуже тонко бачить оці нюанси в людському житті, застерігала тих людей, що завжди всім треба бути самим собою. Не треба нікого грати, і ні за кого себе не видавати. Тепер подумаймо, наскільки це страшний осуд кожному з нас. Сьогодні це церковне правило вже фактично не діє; і акторів, чи людей, котрі грають в кіно або в театрі, все одно, ховають як християн, за християнськими звичаями і з християнською молитвою. Але це не означає, що це правило взагалі перестало діяти.
Подумаймо над життям кожного з нас, і запитаймо самі себе: чи в своєму житті ми не є найпрофесійнішими акторами, чи ми з вами не граємо ролі ті, які насправді не відповідають нашій природі. Чи не ми хочемо, будучи поганими, завжди робити добру маску, грати добру роль, як найфаховіші актори, які тільки можуть бути. Ми знаємо, що актори можуть бути й поганими. Адже вони зробили свою справу, витерли фарбу з лиця – і пішли додому та живуть своїм власним життям. А скільки масок носить кожний з нас?! На роботі ми одні, між друзями ми зовсім інші, приходячи в сім’ю – ми ще інші, зі своїми дітьми зовсім інші… І якщо ми справедливо подумаємо над своїм життям, то виявиться, що ми набагато гірші, ніж ті люди, котрі жили раніше, і яких не дозволяли ховати за християнським звичаєм.
Бог хоче, щоб наше християнське життя було чесним, чистим і справедливим; щоб ми не носили ніяких масок, а завжди були християнами настільки, наскільки це взагалі можливо. Бо Бог завжди хоче дати нам більше, аніж ми заслуговуємо. Якби апостоли були достойні побачити більше Божества, то Христос показав був би їм більше. Але вони, на жаль, цього не змогли. То це апостоли!.. Майже всі з них (принаймні троє - ті, що були там) віддали своє життя за Бога. Вони всі загинули мученицькою смертю, і стали першими християнськими мучениками. Але й вони виявилися недостойними того, щоб побачити Божество. А що вже казати про нас з вами – грішних людей, які живуть тільки заради насолоди? В кожного з нас є своя насолода, і своя міра, яку ми завжди хочемо перевершити. Ми самі себе перевершуємо в гріху, і вважаємо, що це є наші справжні радість і щастя.
Сьогодні Церква Христова, ставить нам перед очі цей великий і видатний факт в історії людства – коли Сам Бог-Отець Своїм голосом сказав: «Це є Син Мій улюблений. Його слухайте». Він каже так, щоб кожен з нас це почув, і зрозумів, що без Бога ні до порога. Ми приходимо до Бога тоді, коли нам погано, або коли дуже погано. Коли нам радісно, то ми часто навіть забуваємо подякувати Богові за Його благодіяння до нас. Тому що віримо, чи переконуємо себе, що ми заслужили цю радість, і що ми приклали до цього якісь свої зусилля. Насправді це не так. Бог живе поруч від кожного з нас. Він набагато ближче, ніж ми собі уявляємо. І Він навіть хоче бути одним цілим разом з нами в Святих таїнствах. Він хоче, щоб ми приготували Йому місце в своєму серці, і щоб Він прийшов і оселився в нас. Але, якщо ми не будемо змінюватися, якщо ми з кожним роком ставатимемо гіршими християнами, а все більш фаховими акторами, то наше життя тут буде зовсім позбавлене будь-якого сенсу. Бо без Бога воно і справді непотрібне. Тому що кожна людина вірить, що ці земні страждання, які ми переносимо протягом цього нетривалого, навіть якщо і сторічного, життя, все одно мають свою межу і певний сенс.
Тому сьогодні ми прийшли до храмів Божих, щоб подумати і над Христом, Який преобразився на Горі Фаворській, і над нашим власним життям, а не над чужим, і не осуджуючи іншого, шукаючи, що він чи вона не так зробили. Ми завжди будемо мати тих людей навколо себе, якими ми невдоволені. І це не через те, що вони всі погані, а через те, що наша бруднота обов’язково лишається і на наших стосунках з ближніми. Тому, чим більше в нас ворогів – тим більше ми повинні розуміти, що ми є гіршими. Не вони погані, а ми погані. Тому що гріх, злоба і ненависть – це лише свідчення нашого власного особистого гріха.
Коли Ісус Христос підносився на Гору Фаворську разом зі Своїми найближчими учнями, були ще й інші люди, зокрема апостоли, які залишилися внизу біля підніжжя гори. Святі Отці, відповідаючи на питання чому лише три апостоли були присутні на Преображенні, кажуть, що це тому, що серед тих решти людей був Юда. Той Юда, який зрадить Христа, і який знаючи, що Господу відомо про його плани, все одно зрадить. І от, для того, щоб не збезчестити це свято присутністю людини, яка там була явно зайвою, Господь зробив так, щоб і інші апостоли не потрапили на Преображення, і не побачили Його. Це сильний урок всім нам. Поміркуймо над своїм життям, порівнюючи його з життями не тільки кращих апостолів, але й тими, хто явно зрадив Христа, і віддав Його на муки.
Господь часто полишав Своїх учнів - коли вдень проповідував, а ввечері йшов до усамітнених місць, де цілу ніч молився. І коли Він кликав апостолів, то апостол Юда Іскаріот, звичайно, не хотів іти, і не пішов з Христом, тому що йому молитися цілу ніч було занадто складно. І ми знаємо по собі, як нам складно молитися не тільки вночі, і не тільки всю ніч, але і вдень, і вранці. Особливо вранці – коли ми поспішаємо, бо маємо дуже багато різних справ. І якщо ми тоді й молимось, то така наша молитва зовсім не нагадує розмову з Богом, а просто якесь таке тваринне виконання свого обов’язку. От прочитав – це тепер називається «вичитуванням молитви» - і все. Так, ніби Богові, немов нашій шкільній учительці потрібне таке швидкісне читання. Богові ж потрібне те, коли ми віддаємо своє життя, серце, а тим більше – коли ми молимось. Ввечері ми не можемо молитися тому, що ми вже втомлені і хочемо спати. Тоді сатана спокушає нас, закриваючи нам очі, бо сам боїться цієї молитви. Так минає наше життя з року в рік, що ми і ні вдень не можемо молитися, бо заклопотані, ні вранці – бо нема часу, ні ввечері – бо занадто втомлені. Ми уподібнюємося тому Юді, відмовляючись від Христа, і того чуда, яке Він показав на Горі Фаворській.
Отже, дорогі браття і сестри, я щиро вітаю вас з сьогоднішнім святом, яке є, повторюю, одним з дванадцяти найбільших свят в церковному році. Відповідно до народного календаря і за народними звичаями його називають «Яблучним Спасом». Ми також повинні правильно розуміти цю назву. Спас – це Спаситель наш Ісус Христос. А Його не буває ні яблучного, ні медового, ні макового. Він є Богочоловік, і в Нього зовсім інша природа. А ця назва залишилася з язичницьких часів. І від цієї назви треба поступово відходити. Якщо ми, звісно, серйозно ставимося до своєї християнської гідності, і хочемо почути той голос, який промовив з Небес, кажучи: «Це Син Мій улюблений, Якого слухайте».
Якщо ж ми нині прирівняємо яблука до природи Ісуса Христа – тоді гріш-ціна нам, і ми не тільки даремно прийшли сюди з плодами, але й даремно народилися взагалі, бо спасіння ми не отримаємо. А сьогодні через нашу молитву, через благословення священика, і через окроплення водою свяченою ми попросимо в Бога благословення на працю наших рук.
Подякуймо Богові, що Він сподобив нас і цього року дожити і побачити ці плоди, з благоговінням вкусити їх. Адже щодо яблук, то відомо, що яблуню достатньо посадити, і особливо багато доглядати за нею не треба. І це нас дуже добре навчає того, що за все решта, за багато плодів у нашому житті турбується Сам Бог. А за це треба бути вже вдячним. І якщо нам не вистачає віри, якщо наше серце лежить байдужим до Бога, то ми з вами мусимо завжди пам’ятати собі нинішнє свято. Тому що Бог показує Своє Божество.
До того часу апостоли могли сумніватися. Вони могли не вірити Богові і очікувати від Христа зовсім інших вчинків. Вони хотіли, щоб Він був воєначальником або новим царем, але вони не хотіли, щоб Він був просто Богом, Який не робить чуд. От Він показав їм чудо, яке найкращим чином описало його, як Богочоловіка. І коли ми вже бачимо, що Христос є Бог, тоді вже і живімо так – знаючи, що Він є Бог, і перебуває поруч з нами.
Нехай Господь допомагає кожному з нас, благословить працю наших рук, і дає нам можливість дожити і до наступного разу, щоб на наступний рік принести ці плоди, і вкушаючи їх, ми завжди пам’ятаймо, чиї це плоди, чий це дар, і кому ми повинні бути вдячними за нього.
Слава Ісусу Христу!
