Православної Церкви. Ми сподіваємось, що дані зустрічі, які організовані паном Ігорем та паном Дмитром, будуть мати суттєве значення для розвитку нашої громади, і взагалі, регіону. Оскільки, теми підняті в дискусії настільки важливі, що рано чи пізно вони будуть торкатися кожного жителя міста.
Мені надзвичайно приємно бути сьогодні тут, і я вже вдруге на цьому круглому столі. Минулого разу коли я був, тут обговорювали більше економічні питання, до яких, правду кажучи, я був зовсім далекий, і відчував себе трохи «не в своїй тарілці». А сьогодні, я радий бачити тут стільки священнослужителів, представників Церков, для того, щоб ми разом обговорили ті чи інші проблеми, які виникають у нас. А проблем, на превеликий жаль, у нас достатньо багато. Достатньо багато настільки, що сьогодні їх вже неможливо не помічати. І декілька з них нам сьогодні досить реально є не тільки обговорити, але й вирішити.
Ми бачимо як стрімко сьогодні змінюється політична карта світу. Як стрімко сьогодні змінюються події не лише в Україні, але й у Європі, та всьому світі. Тому, ті виклики і проблеми, які ставить перед нам світ, вимагають неминуче відповіді самої Церкви. Як люди віруючі, як християни, ми віримо і знаємо те, що всі проблеми які виникають у нас у світі – виникають з однієї причини. І ця причина- людський гріх. Тож люди, які сьогодні працюють над подоланням наслідків гріха, не борючись з його головною причиною навряд чи будуть мати успіх у свій справі.
Перш за все, я тут маю на увазі питання існування сект, та як наслідок - загрозу духовного здоров’я нашого суспільства. Хочу нагадати один очевидний факт. У більшості цивілізованих і демократичних країн світу, питанням сект займається держава. Існують спеціальні департаменти, які слідкують за діяльністю тої чи іншої релігійної організації. От візьмімо, наші реалії. Ми знаємо, що діяльність секти Свідків Єгови розгортається надзвичайно широко : кількість сектантів росте у геометричній прогресії. І немає такої держави у світі як Україна, де б кількість Свідків так збільшувалась би щороку. До кого тут ставити питання? Звісно, це в певній мірі і наше недоопрацювання, бо люди не отримують в храмах того, про що вони мріяли і сподівалися. Однак секти, а Свідки Єгови це жорсткий тоталітарний культ, діє за зовсім іншими принципами ніж Церква.
У більшості країн світу Свідки Єгови заборонені, оскільки вони несуть реальну духовну загрозу здоров’ю людей. І це питання зовсім не релігійне. Це питання медичне, і для юристів. Але його потрібно вирішувати, я думаю в цьому отці мене підтримають, за рахунок тісної співпраці між державою, Церквою, та нашими місцевими громадськими організаціями. В свою чергу ми будемо робити все, що можемо, щоб подібні питання і не виникали. Однак, на даний час вони вже є, і це питання для нас доволі болюче. І справа тут зовсім не у тому, що ми втрачаємо якісь людські гроші, не принесені до храму, чи певні ресурси від того, що от до нас не ходять люди, а туди - ходять. Справа набагато серйозніша. Ми втрачаємо повноцінних членів суспільства, ми вже сьогодні втрачаємо тих людей, які йдуть в секти.
Якщо ми не будемо про це думати зараз, то завтра ці люди, які вже абсолютно асоціальні, будуть втрачені і для майбутнього України. Більшість дорослих членів секти виховують і своїх дітей відповідно у тому ж дусі. І ось тут, ще пригадаю доволі показовий і цікавий факт. Найбільше Свідків Єгови ( у відсотковому відношенні) є в Італії. І це дуже дивно для тих людей, які переконані що Італія – це місце Папи, місце спокійної і стабільної святості. Якщо на це не звертати увагу – завтра і у нас буде така сама проблема. Люди будуть ставати жертвами тоталітарних культів, які вчасно не були виявлені і заборонені, в тій чи іншій країні.
В нас сьогодні, наче, демократія, і кожен може вірити у все, що йому заманеться. Насправді, оця межа між тим що дозволено, і тим, що має бути забороненим у нас дуже тонка, і її фактично ніхто не контролює. В нас хіба явним сатанистом не можна бути, щоб ти шкоди іншим не приносив. Тож, повертаючись до самого початку свого виступу, ще раз наголошу : єдина можливість людям вирішити усі свої ключові проблеми, або, принаймні більшість з них – це тоді, коли вона має можливість приходити до Єдиної Істинної Церкви. Якщо усі існуючі секти і дають щось людям, то вони дають їм кожна своє. Однак, вони не дають людині головного, не вирішують оцього глобального питання – вони не борються з гріхом. Це навіть у випадку, коли говорити про суто «християнські» секти. А це для нашої Церкви, і я думаю присутні тут отці також мене підтримають, ці питання вже є чималою проблемою.
Але й виходячи за рамки нашої релігії, варто нині нам згадати і про інші болючі етно- конфесійні питання, які мають вже значний резонанс в суспільстві, як от загроза Ісламу. В сусідній нам Росії дана проблема вже стоїть настільки болюче та гостро, що боротися з нею там вже немає сенсу. Запізно. На Пасху в найбільший храм Росії - Христа Спасителя, прийшло всього лиш п’ять тисяч людей. Ураза-Байрам в Москві святкувало шістдесят п’ять тисяч мусульман. Зараз ця проблема вже досягала свого піку, і з нею вже нема сенсу боротись. Бо буде справжня громадянська та релігійна війна. Безглузда і нещадна. А зараз це все вже неможливо проконтролювати. Єдине, що намагається зробити влада – це протидіяти провокаціям, для збереження мирних жителів від протистояння на релігійному ґрунті.
Хто слідкував за репортажами московських журналістів, міг помітити дуже показовий факт. Мусульмани, які зайняли для молитви цілу вулицю, вимагали від православних випадкових перехожих роззуватися, і вже босими йти через неї, поки ця вулиця для них символізувала собою мечеть. Якщо сьогодні нам не вчитися з помилок інших, завтра те саме буде і у нас. І мова тут зовсім не про те, що всі мусульмани погані, що вони всі терористи і злочинці. Справа зовсім не в цьому. Справа у тому, що у нас з вами, в українців, є здорова альтернатива. І ми я к люди віруючі, християни, члени Церкви, маємо дати своїм співвітчизникам оцю здорову альтернативу, щоб вони її не шукали деінде. І гріш нам ціна, як українцям, (а ми всі себе вважаємо не просто українцями, але й патріотами своєї землі) якщо ми зможемо оці всі наші прекрасні декларації втілити в конкретні справи.
Для нашої Церкви надзвичайно важливо на цьому, і подібних круглих столах обговорювати такі питання, вони є болючими і у тій чи іншій мірі торкаються кожного з нас. Причому, справа не тільки в тому, що вони торкаються нашого з вами професіоналізму, чи навпаки, в даному випадку – непрофесіоналізму. Це питання досить глобальне, і до його вирішення має долучитися все наше українське суспільство. Ми знаємо, наскільки велика кількість зараз у нашому місті, та й в Україні загалом студентів африканського походження, арабів, індусів. Переважна їх кількість не буде тут працювати, не буде тут зберігати нашу культуру, та хоч якось збагачувати її. В нас якщо є кілька таких людей, здатних розмовляти українською мовою – це вже герої. Це вже винятки з правил. Бо що там казати - не багато й з наших політиків її знають.
Я зовсім не расист, і не ставлюся упереджено до людей з чорною шкірою. Хочу сказати, що значна кількість моїх братів і сестер православних по всьому світу також мають темний колір шкіри. Однак, нам треба думати про власних дітей, і про те, якою буде наше місто і наша країна завтра. І для адекватної зустрічі усіх цих, цілком реальних для нас, загроз потрібна єдність громади. На жаль, я поки ще не маю готового рішення того, яким чином ми б з вами могли вже зараз, конкретно, протидіяти засиллю сект та всіх інших чужоземних ідеологій. А віра людей – це не в останню чергу ідеологія. Скажімо, носіння паранджі – це ж зовсім не релігійний атрибут, а культурний, народний, і навіть – політичний. Зовсім не пов'язаний з релігією. І коли сьогодні воно нам насаджується, а з кожним роком цей тиск буде все сильнішим, і статистика про те, що кожен четвертий житель землі – мусульманин справдиться уже в конкретних кордонах православної України. Вони зовсім не будуть цінувати нашу мову, вони не будуть співати колядок і щедрівок, а найгірше - вони не будуть членами спасительної Церкви Христової. Тож перед нами стоїть завдання певної злагодженої координації дій, направлених для того, щоб хоча б якось оберегти себе, і своїх дітей.
Я впевнений, що кожен з нас сподівається, що нашим дітям буде щити краще, аніж нам самим. І ми, дорослі, можемо чесно сказати, що попри всі ці економічні, політичні незгоди, чисто емоційно і психологічно нам жити набагато краще, аніж це було нашим батькам. Разом з цим, ми все одно маємо сподівання, якусь потаємну сердечну надію на те, що нашим дітям буде ще краще, аніж нам. Однак ті політичні і релігійні загрози, що йдуть до нас із Заходу і Сходу є доволі песимістиними. Ми вимушені визнати, що перед нами стоять проблеми. І ось такі способи їхнього обговорення надзвичайно важливі для нас.В залежності від того, чи ми будемо про це говорити, чи будемо ми це ставити перед собою як, власне, проблему, буде і залежати і наше власне майбутнє.
Хто знає, нещодавно в Москві був убитий священик, який провідував мусульманам. При чому, він все-таки проповідував не анти-мусульманство, але православ’я. Його вбили просто у власному храмі. І от щоб таких випадків ніколи не було в Україні, нам варто частіше збиратися, і обговорювати це, ділитись думками. А зараз, я ще подякую усім за увагу, прошу вибачення за порушення регламенту. Нехай Господь нам допомагає оцю нашу справу не тільки прекрасно розпочати, але й довести до логічного кінця . Дякую за увагу.
Виступ митр.прот.Євгена Заплетнюка на круглому столі «Розвиток громади і міста в баченні релігійних громад м. Тернополя» 06 вересня 2011 року.
---------------------
варіант 1,0 - без правок
---------------------
